Актуально
Регіон: 
 |
У Богуславі на Київщині відбувся культурно-творчий фестиваль «Жива традиція» |
Для участі у фестивалі сюди з'їхалися митці зі Львова, Запоріжжя, Луцька та Києва. Упродовж двох тижнів у рамках заходу там триватиме виставка мистецьких виробів із текстилю та кераміки, а також проводитимуться майстер-класи для всіх охочих долучитися до народної творчості.
Аби подружжя було щасливим, весільного рушника, на який ставали молоді, не повинна була торкатися голка. Завдяки такому давньому повір'ю майже кожна дівчина, яка виходила заміж за часів Київської Русі, вміла ткати на отакому ручному верстаті. Нині майстерень художнього ткацтва в Україні обмаль. Символ достатку та дружби - зображення на полотнищі гербу Київської області в обрамленні колосків пшениці. Складним перебиранням ниток виготовляє такий рушник богуславська майстриня Любов Сердюк.
Любов Сердюк, майстриня художньо-декоративного ткацтва:
- Це поганялка. Я за допомогою неї гоняю човник з того краю в той. А узор роблю за допомогою отакої ниточки. ...На підніжку наступаю - виступається зєв, щоб мені було краще пощитать ниточку і закріпить її полотняними.
Традиційне народне мистецтво неодмінно повинно розвиватися, переконані українські культурологи та художники. Тому фестиваль "Жива традиція" - це спроба зацікавити народною творчістю сучасників. Село Дибинці поблизу Богуслава - справжнє сховище білої та чорної глини, що дуже цінна для виготовлення керамічних фігур та посуду, утім нині працювати із цєю глиною нікому. В Україні не залишилося жодного майстра дибинецької кераміки.
Петро Гогуля, директор музею історії Богуславщини:
- Майже в кожній хаті були свої гончарі, виготовляли посуд для потреб господарських, для хатніх, а вже пізніше, коли була заснована фаянсова фабрика на початку 19 століття, ці вироби почали експортуватись навіть за кордон на всілякі виставки, такі виставки відбувались в Парижі, Петербурзі.
Історія українського народу - у його побуті, а збереження нації - у відновленні традицій, - кажуть митці. Для цього вони хочуть відновити національний сувенір.
Галина Забашта, Асоціація українських митців "Жива традиція":
- Приїзджаючи в іншу державу, я хочу якоїсь автентики, я хочу чогось справжнього, доторкнутися до того, що є знаковим для цієї держави. ...Якщо я іду на Андріївський узвоз, я бачу індійські прикраси, я бачу дуже багато африканських якихось іще сувенірів, але я хочу там побачити все різноманіття всіх регіонів України.
Петро Гончар, директор центру народної культури "Музей І.Гончара":
- Раніше сувенірів не було як таких. Це уже атрибут сьогоднішнього часу. Були предмети, речі для вжитку, якщо ми його взяли з собою, це вже був сувенір. Я думаю, що й на сьогоднішній день, якщо ці речі, предмети будуть в ужитку, це буде прекрасний сувенір, оскільки він є правдивий, істинний.
Національним символом може бути будь-яка річ, що нагадує про батьківщину, - кажуть майстри. І додають: головні складові для українського сувеніру - традиція та патріотизм.
Більше новин за темою «Свій до свого по своє»:
