Якщо сьогоднi для бiльшостi українських сiмей понад одна дитина - це вже “ого-го”, то в Леонори Наменi тепер аж двадцять нащадкiв. Поповнення й так численного сiмейства вiдбулося минулого тижня, повідомляє
Що цiкаво: народивши "ювiлейного" хлопчика, жiнка одразу заявила, що на досягнутому не зупиниться. Каже, скiльки Бог дасть - стiльки й далi народжуватиме.
... Ця родина мешкає у невеличкому двоповерховому будинку в селi Остриця у Чернiвецькiй областi. Мають 90 соток городу i дев'ять свиней. Тож робота коло хати годує i утримує велику сiм'ю.
"Дiти - це велике щастя. Забагато їх не буває, - переконаний Янош Наменi, батько тепер уже двадцятьох дiтей. - I я, i дружина виховувалися у багатодiтних сiм'ях. У мене - 16 братiв i сестер, у Леонори - 14. Тож не уявляємо свiй будинок без дитячого гомону та смiху".
Сiм'я - вiруюча i дотримується певних правил. Зокрема, у величенькiй хатi з євроремонтом немає жодного... телевiзора. Батьки переконанi: нинi наше телебачення транслює надто багато передач, шкiдливих для душi.
"Звiсно, є програми, якi можна дивитися. Але як контролювати дiтей, коли нас немає вдома?... Через це й вирiшили жити узагалi без телевiзора, - пояснює Янош. - А ось мобiльним зв'язком користуємося, комп'ютером та Iнтернетом - теж. Але в межах дозволеного - по роботi чи навчанню".
"Сiм'я Яноша та Леонори - зразкова, -- каже Василь Цуркан, сiльський голова. - Вони справдi дуже люблять i дбають про своїх дiтей. Тi завжди доглянутi, дуже вихованi, слухнянi. Добре, що саме таким людям Бог дарує стiльки дiтей. Бо в цiй родинi вони зростають у любовi та добрi!".
Держава допомагає сiм'ї рекордсменiв. Щоправда, трапляються i казуси. Зокрема, останню допомогу на дiтей родина не отримала через те, що... кiлькiсть членiв сiм'ї не вмiщається у чиновницьких комп'ютерах. Мовляв, дiтей так багато, що програми "виснуть". А на почесне звання матерi-героїнi Леонора Наменi чекає уже... три роки.
В сім’ї Намені – 10 дівчаток та 10 хлопчиків, зазначає
Сам Янош родом з Угорщини, народився в Будапешті, жив у самісінькому центрі столиці, тож із сільськими нюансами до знайомства з Леонорою був не надто обізнаний. Каже, що приїхав сюди 1989 року, відвідуючи місцеву назаритянську громаду. Познайомився з Леонорою, одружилися, хотів спочатку дружину забрати до Угорщини, проте для початку вирішили тут пожити… Отак живуть і досі.