Аратта - На головну

21 січня 2017, субота

«АРАТТА. Вікно в Україну» - домашня сторінка  Лист до редакції  Інформація про портал

Актуально
Музей «Аратта»
Невідома Аратта
Українські фільми
Українські мультфільми
Хто ти?
  Аратта у Facebook Аратта у twitter Аратта ВКонтакті Аратта в YouTube
  Українські словники on-line Версія для мобільних пристроїв RSS
Чи знаєте Ви, що:
- у 1919-1920 роках Кам`янець-Подільський ненадовго став державним центром України - останньою столицею УНР. Сюди перемістилися Директорія та Уряд УНР. В місті постав Комітет охорони Республіки. Однак у 1920 році Червона армія розгромила війська УНР.

Наш партнер - Дата-центр «Об`єднані Мережі України»

Курс валюти:
Курси валют в банках Києва
Курси валют в обмінниках Києва
Курси валют в регіонах України

Галерея дизайну «Аратта» — архітектура, брендінг, поліграфія, веб

Клуб української культури «Аратта» (м.Нововолинськ)


Погода в Україні:
 

Наш банер

Наш банер


Миколаївщина на початку тридцятих могла нагодувати пів-України, а мешканці регіону голодували

Національне питання Регіон: Миколаївська область 4768 переглядів Система Orphus: виділіть орфографічну помилку мишею і натисніть Ctrl+Enter

Опубліковано - 23.11.2006 10:44 | Всі новини | Версія для друку | Коментарі (0)

Миколаївщина на початку тридцятих могла нагодувати пів-України, а мешканці регіону голодували
Миколаївщина на початку тридцятих могла нагодувати пів-України, а мешканці регіону голодували
“Факти” телеканалу ICTV продовжують репортажний серіал до річниці Голодомору 1932-33 років.

Олег Гулик показав Миколаївський порт, який у 30-ті ледь вміщував зерно, що направляли на експорт. А селяни, в яких це зерно відібрали, мріяли про крихту хліба.

Голодна житниця. Миколаївщина на початку тридцятих могла нагодувати пів-України. Зерно на токах, вокзалах і портах. Хліб - імперіалістам, золото - більшовикам. Селянам - смерть.

Юрій Котляр, доктор історичних наук:
"Напередодні страшенної трагедії Голодомору 1932-33 років Миколаївщина фактично вийшла на рівень тогочасних передових країн сільськогосподарських. Якщо на початок 32-го року ми можемо говорити про кількість експортного зерна на рівні 40-50 тисяч тонн, то на кінець 32-го експорт становив вже більше 102 тисяч тонн".

Юрій Котляр – професор і місцевий дослідник мору. Каже, зараз ховає спогади очевидців по шухлядах. На півдні України про страхіття тридцятих мало хто хоче чути. Одного разу прочитав лекцію у власному відділенні Одеського університету. Студенти блідли, шоковану професуру виводили з кафедри. Свідомість відгороджується від правди – подекуди врожайні райони вимирали до ноги. Нинішня апатія засіяна вчорашнім страхом.

Тетяна Березовська – внучка колишнього директора портового елеватора. Чиновник у 33-му поховав власну матір, відмовивши їй у жбанку зерна.

Тетяна Березовська, дослідниця Голодомору:
"Навіть той факт, що хвора була матір, не змусили його, не похитнули в тому, щоби цю миску він простягнув рідній матері через руки сестри. Тобто такий вчинок багато про що характеризує – чи то якийсь революційний фанатизм з одного боку, а можливо і про боязнь".

Миколаївський порт. У 1932-33 за кордон на продаж вивозили все збіжжя. Елеватор не вміщав зерна, іноземці не встигали відганяти переповнені судна. Пшеницю їли птахи, гноїли дощі, розвівав вітер.

У Катерини Чужохліб до порту відібрали останнє. Батько пішов скаржитися до сільради. Не повернувся. Родину від голодної смерті врятували репресії – аж до маленьких дітей більшовики вивезли до Сибіру. Жебракувати в Росії було легше. У село повернулася через сорок років і не знайшла пам’ятки про голод.

Катерина Чужохліб, очевидиця Голодомору:
"Приїхали, а того пам’ятника уже нема. Великий був пам’ятник. Там, казали, стільки людей було, що открито. Тоді вже, як люди почали оживати, почали його закривати. Так і казали – це пам’ятник голодомору. Потім його знесли. При радянській владі його взяли і знесли".

Майже усе доросле населення вимерло у тридцяті. Аби помститися, діти у війну воювали на боці Української повстанської армії. А внуки – забули. В українського селянина відібрали хліб, натомість посіяли зерно страху і апатії. Через сімдесят років – жнивуємо байдужість.

Якщо ви помітили в тексті орфографічну помилку, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Share/Bookmark
 
Більше новин за темою «Національне питання»:
Loading...
  
Більше тем:

Останні новини:

Популярні статті:
 
 

Коли ми не знаємо собі ціни, то чого ми варті?”
Микола Левицький

 
Реклама на порталі
 
Опитування:

Україна сьогодні -
Окупована країна
Незалежна і самостійна
“Бананова республіка”
Час покаже









 

 

 
Яндекс цитування Internet Map Счётчик тиц и PR Український рейтинг TOP.TOPUA.NET

© АРАТТА. Український національний портал. 2006-2017.
При передруці інформації, посилання на www.aratta-ukraine.com обов`язкове.