Узин сьогодні, або конверсія (українська версія)

Автор/джерело -  © НТН, Аратта-Україна



Дата публiкацiї - 26.10.2006 18:57 | Постiйна адреса - http://www.aratta-ukraine.com/news_ua.php?id=1275

Військове летовище під Києвом може стати міжнародним аеропортом, а може й не стати. Балачки на цю тему доносяться із владних кабінетів з вже з десяток років.

Ту-95МС

Принаймні, таку думку активно пропагує губернаторка Київщини Віра Ульянченко, маючи на увазі колишнє військове летовище в Узині, що під Києвом.

Для цього, каже, спершу треба розсекретити документи, де йдеться про інфраструктуру об`єкта. Адже в радянські часи Узинський аеродром входив до трійки найбільших у Союзі військових баз. На ньому базувалося більше двох десятків стратегічних бомбардувальників Ту-95МС, які були успішно порізані на брухт українською владою під проводом Кучми.

Сьогодні в Узинського аеродрому новий власник - управління Державної охорони. Які плани у нього стосовно колишнього летовища, кореспондентам НТН дізнатися не вдалося.

На територію аеродрому нас не впустили, і спілкуватися з нами тут не захотіли. Мотивували тим, що Міністерство оборони цей об`єкт на баланс ще не передало.

Але коли знімальна група таки потрапила на летовище, побачила там багато цікавого. Приміром, стадо корів, що мирно паслося на найбільшій, в Україні, злітній смузі.

Її, розповіли місцеві працівники, за призначенням не використовують років з 15, тому й заросла травою.

Занепад аеродрому почався на початку 90-их. Від півтори сотні приміщень залишилися самі руїни.

Деякі споруди збереглися лише завдяки приватним фірмам: тепер у них виготовляють пластик, пельмені й тротуарну плитку.

Колишні казарми в Узині сьогодні

Цілі поки й цегляні коробки колишніх казарм. На них уже давно накинула оком місцева влада: якби, каже, ці будівлі передали місту, житлову проблему узинців вирішили б швидше.

Олександр Охрименко, міський голова Узина: “Там багато є будівель, які теоретично могли б належати місту. Є будівлі, які належать Міноборони, є акти і документи, яким нема конкретних підтверджень”.

Під кабінетом мера - черга. Більшість у ній - колишні військові та їхні дружини. Скаржаться: ні житла тепер у місті, ні роботи. Щойно аеродром законсервували, місто перетворилося на село: половина мешканців виїхала, молодь знаходить втіху в алкоголі та наркотиках.

Віра Володимирівна, дружина військового льотчика:“Бажання всіх військовослужбовців - щоб був у нас власний аеропорт, тому що з`являться робочі місця. Дуже багато людей без роботи”.

За відродження аеродрому й мер. Втім, каже, нині головне - повернути територію летовища в межі міста, як було до будівництва авіабази.

Свої плани щодо аеродрому в очільниці Київщини Віри Ульянченко. Вона мріє перетворити його на міжнародний аеропорт. Каже: вже й проект до Кабміну віднесла.

Віра Ульянченко, голова Київської ОДА: “Це означає: треба розсекретити документи, де ми маємо побачити, яка інфраструктура закладена на цій території. Це проект буде інвестиційний, і є кілька компаній, які в ньому зацікавлені”.

Ідею пані Ульянченко узинці оцінили. Єдине, кажуть, дуже вже багато коштів доведеться вкласти новому власнику, щоб мрія Віри Іванівни стала реальністю.

Бо крім хорошої злітної смуги на аеродромі вже майже нічого не залишилося.

Об'єктивності заради, слід зазначити, що Віра Ульянченко - далеко не перша із місцевого та республіканського керівництва, хто “клав око” на унікальне летовище. Проте, окрім будяків розкрадання та утилізації військового майна, український варіант конверсії поки що не дав в Узині жодного паростку.

Хіба що його продуктивно використовували відомі політики в якості разового піару. Та й то, епізодично.

Але від того всього проблема не зникла. Час минає. Унікальне летовище, яке коштує сотень мільйонів грошей платників податків, продовжує своє існування в якості ілюстрації нехлюйства й безпорадності українського державного керівництва. Хто має сумнів - поїдьте й побачите усе на власні очі.


 

© АРАТТА. Український національний портал. 2006-2024.
При передруці інформації, посилання на www.aratta-ukraine.com обов`язкове.
© Автор проекту - Валерій Колосюк.