У Землі колись було два Місяці

Автор/джерело -  © ТСН

Різниця у структурі поверхонь на різних сторонах Місяця могла бути зумовлена зіткненням з більшим тілом у минулому, стверджують американські учені.

Вибух на Місяці після зіткнення планет

Двоє вчених з Каліфорнійського університету в Санта-Крус (США) змоделювали зіткнення молодого Місяця з його гіпотетичним великим компаньйоном.

Така подія сильно вплинула б на еволюцію нашого супутника і обов'язково залишило б свій слід на його поверхні. Це й цікавило авторів, які намагалися пояснити, чому півкулі Місяця так сильно відрізняються одна від одної: як відомо, її ближня (видима) сторона, де групуються базальтові моря, представляється відносно рівною, а зворотна - гориста і з великою кількістю кратерів. Крім того, на зворотному боці кора має значно більшу товщину, але калію, рідкоземельних елементів і фосфору - елементів з групи, що позначається як KREEP, - тут менше.

Особливості місячної геології можна пов'язати з дією внутрішніх чинників - скажімо, приливним нагріванням або асиметричною кристалізацією океану магми, який існував в стародавні часи. Свою роль могло зіграти і будь-яке зовнішнє втручання на кшталт того удару, наслідком якого стало утворення величезного басейну Південний полюс - Ейткен.

Така подія сильно вплинула б на еволюцію нашого супутника і обов'язково залишила б свій слід на його поверхні. Це й цікавило авторів, які намагалися пояснити, чому півкулі Місяця так сильно відрізняються одна від одної.

Американці також розглянули варіант ударної дії, але в їх моделі зіткнення призводить не до очікуваного появи глибокого кратера, а до формування додаткового твердого шару з такими площею і товщиною, які дозволяють відтворити загальний рельєф місцевості на зворотному боці Місяця. Весь секрет у тому, що об'єкт, налетівший на Місяць, мав великий діаметр, що перевищував 1 000 км, і саме зіткнення відбувається на малій швидкості в 2-3 км / с.

"При такому виборі параметрів доставлена на Місяць речовина відразу заповнює новостворений кратер і розподіляється по його поверхні", - коментує співробітник Вашингтонського інституту Карнегі Джон Чемберс.

Можливість появи масивного компаньйона Місяця підтверджується розрахунками зіткнення Землі з протопланетою, за розмірами схожою з Марсом (такий сценарій, нагадаємо, пропонує найбільш популярна теорія виникнення нашого супутника). "Партнер" Місяця міг досить довго - десятки мільйонів років - триматися в точках Лагранжа L4 або L5 на її орбіті, дозволяючи більшій частині місячного океану магми затвердіти. Найімовірніше, наступне зіткнення компаньйонів було ініційовано приливною взаємодією, що змушувала обидва супутники відходити від Землі: віддаляючись від планети, вони починали відчувати серйозний гравітаційний вплив Сонця, і точки Лагранжа більше не забезпечували стабільність.

Оскільки шар магми, багатий KREEP-елементами, повинен був затвердіти останнім, при ударі він цілком міг знаходитися в рідкому стані і зрушити до ближньої стороні Місяця. Це припущення якнайкраще відповідає спостережуваним характеристикам півкуль.

Наявні експериментальні дані не дозволяють зробити вибір на користь якоїсь однієї гіпотези про розвиток Місяця. Залишається сподіватися на те, що космічні апарати GRAIL, котрі стартують восени 2011 року, виконають всю програму вимірювань і зуміють зібрати інформацію про внутрішню будову супутника; допомогти теоретикам могли б і зразки порід, доставлені із зворотного боку Місяця.

Раніше вчені виявили на зворотному боці Місяця незвичайні вулкани віком близько 800 мільйонів років. Спектральний аналіз відкладень вимерлих вулканів виявив, що вони містять велику кількість кремнію. Цей елемент досить незвичайний для місячних структур, так як в скельних породах земного супутника не протікають процеси, що призводять до відкладення кремнію.

Нагадаємо, нещодавно астрономи виявили новий супутник Землі – астероїд 2010 TK7, який обертається майже точно по орбіті нашої планети, але у досить дивний спосіб.