Верховний Суд заявляє, що заступник генпрокурора злегка прибрехав

Автор/джерело -  © “Аратта-Україна”

Сьогодні Верховний Суд України оприлюднив пояснення щодо заяв заступника гепрокурора Михайла Гаврилюка з приводу так званих незаконних рішень колегії у кримінальних справах.

Ми надаємо текст роз'яснень ВСУ без змін та коментарів:

Інформація заступника Генерального прокурора України щодо незаконності ухвалення Верховним Судом України рішень не відповідає дійсності

7 листопада 2011 року заступник Генерального прокурора України, член Вищої ради юстиції Михайло Гаврилюк провів брифінг, на якому повідомив журналістів про те, що судді Верховного Суду України незаконно змінили вироки 15 особам, що вчинили особливо небезпечні для суспільства насильницькі злочини, з довічного ув’язнення на позбавлення волі на п'ятнадцять років.

У зв’язку з цим прес-служба Верховного Суду України уповноважена повідомити.

У 2009 році виникла проблема неоднакової судової практики, обумовлена визнанням Конституційним Судом України (Рішення від 29 грудня 1999 року № 11-рп/99) покарання у виді смертної кари неконституційним. Відповідно до частини другої статті 152 Конституції України закони або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність із дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність. Отже, починаючи з 29 грудня 1999 року, втратили чинність положення санкцій статей Кримінального кодексу України 1960 року, що передбачали такий вид покарання, як смертна кара.

На виконання вказаного Рішення Конституційного Суду України Верховною Радою України 22 лютого 2000 року прийнято Закон України № 1483–ІІІ «Про внесення змін до Кримінального, Кримінально-процесуального та Виправно-трудового кодексів України», яким виключено з Кримінального кодексу України такий вид покарання, як смертна кара, та встановлено новий вид покарання – довічне позбавлення волі. Цей Закон набрав чинності 4 квітня 2000 року.

Таким чином, упродовж більше трьох місяців (з 29 грудня 1999 року по 4 квітня 2000 року) найсуворішим видом покарання за Кримінальним кодексом України 1960 року було позбавлення волі на строк до п’ятнадцяти років.

Разом із тим, розглядаючи справи про злочини, вчинені у зазначений період, суди по-різному застосовували норми кримінального закону: одні вважали можливим призначення таким особам довічного позбавлення волі, інші – призначали покарання у виді позбавлення волі на строк п'ятнадцять років.

Зазначена ситуація спричинила численні звернення до Верховного Суду України осіб, засуджених за особливо тяжкі злочини, вчинені ними у період з 29 грудня 1999 року по 4 квітня 2000 року, з клопотаннями про заміну довічного позбавлення волі позбавленням волі на п'ятнадцять років.

У зв'язку з цим у 2009 році на спільних засіданнях Судової палати у кримінальних справах та Військової судової колегії Верховного Суду України було переглянуто ряд кримінальних справ у порядку виключного провадження та ухвалено рішення про заміну довічного позбавлення волі позбавленням волі на п'ятнадцять років.

Ухвалюючи такі рішення, Верховний Суд України виходив із того, що за злочини, вчинені у вказаний період, за які Кримінальним кодексом України до цього було передбачено покарання у виді смертної кари, до введення нового виду покарання – довічного позбавлення волі – засудженим могло бути призначено максимальне покарання у виді позбавлення волі на п'ятнадцять років.

Відповідно до вимог частини першої статті 6 Кримінального кодексу України 1960 року та частини другої статті 4 Кримінального кодексу України 2001 року злочинність і караність діяння визначаються законом про кримінальну відповідальність, що діяв на час його вчинення.

Перегляд цих кримінальних справ здійснювався за участю заступника Генерального прокурора України, який вважав позицію заявників про необхідність заміни покарання у виді довічного позбавлення волі на п'ятнадцять років позбавлення волі юридично обґрунтованою. Більше того, у ряді випадків підставою для перегляду вироків у такій категорії справ було подання Генеральної прокуратури України.

Слід зазначити, що всі ці рішення Верховного Суду України не скасовано і на даний час виконуються відповідними державними органами, а засуджені у цих справах особи відбувають призначене їм покарання.

Розуміючи, що правова ситуація із вказаного питання потребує юридичної чіткості й однозначності, Верховний Суд України ще 4 червня 2010 року звернувся до Конституційного Суду України з поданням щодо офіційного тлумачення відповідних норм Конституції та Кримінального кодексу України стосовно дії в часі положення, що визначило заміну смертної кари довічним позбавленням волі.

Відповідне тлумачення цієї правової ситуації Конституційний Суд України дав у своєму Рішенні від 26 січня 2011 року № 1-рп/2011.

Таким чином, твердження заступника Генерального прокурора України Михайла Гаврилюка про те, що судді Верховного Суду України, які брали участь у прийнятті зазначених судових рішень, порушили присягу судді, є безпідставними.