Янукович завернувся у ГПУ. З заявою на Тарасюка

Автор/джерело -  © Аратта-Україна

Прем'єр-міністр Віктор Янукович звернувся у Генпрокуратуру на міністра закордонних справ Бориса Тарасюка. Та й ще, під час офіційного закордонного візиту. Такого ще не бувало!

Сьогодні прес-служба Кабінету міністрів поширила безпрецедентну новину. Ми надаємо її текст без змін, аби ви самі мали в тому переконатися.

Прес-служба МЗС поширила інформацію про те, що 15 січня 2007 року Б.І. Тарасюк відбув до Чеської Республіки як Міністр закордонних справ України. Як повідомили деякі ЗМІ для цього він перервав відпустку, надану йому Президентом України.

У зв’язку з цим, Прес-служба Кабінету Міністрів України уповноважена заявити: Б.І. Тарасюка звільнено з посади Міністра закордонних справ України 1 грудня 2006 року згідно з Постановою Верховної Ради України №413 від 01.12.2006 р.

Право на таке звільнення передбачено пунктом 12 статті 85 Конституції України, яка відносить до повноважень Верховної Ради звільнення Міністра закордонних справ.

Водночас стаття 106 Конституції України, яка визначає повноваження Президента України, не передбачає таких повноважень, як прийняття рішення щодо продовження виконання посадових обов’язків Міністра та надання чи погодження надання відпусток членам Уряду.

В той же час, Прем’єр-міністр України не надавав відпустку Б.І. Тарасюку і не приймав рішення про його службове відрядження за кордон.

Таким чином, Б.І. Тарасюк не може вважатися посадовою особою, яка перебуває у відпустці, а тим більше, уповноваженою державою на здійснення офіційного закордонного візиту.

З огляду на викладене, Прем’єр-міністр України звернувся до Генеральної прокуратури України з проханням вжити заходів прокурорського реагування у зв’язку із зазначеними діями Б.І. Тарасюка, які завдають істотної шкоди інтересам держави, негативно позначаються на іміджі України, впливають на результати діяльності Кабінету Міністрів України у зовнішньополітичній та зовнішньоекономічній сферах, та прийняти відповідне рішення згідно із законодавством.

Від “Аратти”: як свідчить текст наведеного нами документу, в урядовій команді є все, окрім розуміння, що таке, власне, українська суверенна держава, її національні інтереси, міжнародний авторитет. Але, і це вже не помічає хіба що сліпий, - є очевидна спрага правлячої коаліції, яка той уряд сформувала й нібито ним керує, підімняти під себе якомога більше владних портфелів.

Бо, як інакше можна зрозуміти цинічну й публічну війну із Президентом за посади, призначення на які, відповідно до Конституції, здійснюється за його квотою? Хіба ці дії правлячої коаліції та уряду проффесіоналів відповідають інтересам держави й виборців?

Ми припускаємо, що ці дії відповідають інтересам держави. Тільки її назва не Україна.

Бо такі дії, особливо в царині міжнародних стосунків не можливо пояснити підсумком демократичних виборів. У багатьох країнах світу це цілком нормальне явище, коли Президент є представником однієї політичної партії чи блоку, а більшість у парламенті - належить їхнім опонентам. Хіба, у такому разі, обраний парламентською більшістю прем'єр може собі дозволити публічно, під час закордонного візиту, заявляти про зміну політичного курсу держави, до того ж затвердженого Вищим законодавчим органом? Хіба може собі дозволити прем'єр і керівництво уряду, після початку офіційного візиту в іноземну державу міністра закордонних справ, на весь світ виставляти його мало не самозванцем? І хто ж тоді буде поважати таку державу чи мати із нею нормальні стосунки?

Здається, як на наш хлопський розум, діяльність “антикризовиків” із створення штучної кризи в Україні дішла крайньої межі. Бо на кону боротьби за владні посади вже поставлено міжнародне ім'я нашої держави - України.

Це - наша із вами перспектива. Значно більша ніж сьогднішнє тарифне здирництво на догоду прибутків іноземного монополіста. І найогидніше у цій ситуації те, що все це відбувається, як наслідок м'яко кажучи, непрофесійних дій команди Президента. Бо хіба ж можна було підписувати Універсали чи Меморандуми із тими, кого народ, на Майдані, вимагав притягнути до відповідальності, передбаченої Законом? І це було однією із головних умов мандату народної довіри до обраного Президента. Хіба можна було сідати за стіл переговорів із тими, хто вважає себе правонаступником “творців” Голодоморів? Хіба ці політичні сили можуть поважати Україну й її народ?

Чи може народ поважати те, що називається продуктами життєдіяльності кучмізму-ленінізму?