Злий дух у ляльок не вселяється

Автор/джерело -  © Тетяна КЛІШ, «Високий Замок»

Українська іграшка завжди вважалася значним елементом нашої традиційної народної культури.

“Та, що все знає”. “Ганчір`яна лялька”, кропив`яне полотно, майстер Л.Ткаченко, м.Фастів, 1995

Мистецтво українського іграшкарства віддавна було покликане змалку формувати в дітей духовний світ та пробуджувати відчуття рідного коріння. Зараз же традиційною українською іграшкою захоплюються не лише діти – поряд із ритуальними та ігровими ляльками «народного зразка» з’являються ляльки колекційні та сувенірні, виготовлені народними майстрами та професійними художниками. Близько тисячі зразків української народної іграшки з різних регіонів та різних епох представили майстри у столичному Національному музеї Тараса Шевченка.

У шести залах, де діє виставка «Українська традиційна іграшка та лялька», – не надто людно. Здебільшого тут можна зустріти екскурсійні групи та бабусь, які приводять сюди своїх онуків. Юні відвідувачі музею, як правило, відразу ж збираються біля імпровізованого «робочого місця» народної майстрині Варвари Мацелли, яка просто тут виготовляє нові експонати своєї колекції ляльок-мотанок. Беручи за основу лише невеликий моток ниток, майстриня перемотує його мотузочками та клаптиками тканин – і на очах гостей виставки з’являються нові ляльки – чи то поважні українські «панянки» у традиційному вбранні, чи то… сучасні «тінейджерки». «Кожна моя лялька – унікальна і має свою душу», – переконана Варвара Мацелла.

Варвара Мацелла створює ляльки-мотанки з того часу, як вийшла на пенсію

Народні майстри кажуть, що віддавна лялька-мотанка вважалася ритуальною – матері робили їх для своїх дітей, а нареченим дарували, щоб діти народжувалися. Часто у мотанок немає облич – їх не вишивали, щоб не вселився злий дух. На виставці такі іграшки, перемотані «одягом», наче діти в пелюшках, зручно розміщуються у великих кошиках. Привертає увагу юрба ляльок-«молодиць» у народних костюмах, які, взявшись у боки, здається, от-от весело загомонять між собою. Зовсім іншою є колекція мотанок «різних національностей» – у них теж немає облич, проте є вишукані зачіски – «коси» та яскраво виражені груди.

Поруч із мотанками – колекція сувенірних дерев’яних ляльок, розписаних вручну. В їх вбраннях переважають народні мотиви, «дівчата» стоять поруч зі своїми «козаками». А велика лялька Анастасія, за задумом своїх авторів, є зцілителькою – тримає в руках кошик з чарівним зіллям…

Кожен край має свої іграшкові традиції. Так, за мотивами сіверських вишивок рушників та сорочок із сіл Сумської області створює свої ляльки Світлана Грабан. Із домотканого полотна (льону та коноплі), прикрашеного вишивкою та розшитого мереживом, вийшла, наприклад, струнка українська «молодиця» – лялька Ганя. У сусідньому залі – цілі вертепи з ляльок, серед яких керамічні фігурки Ангелів, Пророка, Царя Ірода, Чарівниці, Чорта, Циганки і навіть… Тещі зі скалкою в руках! А поряд за столом розмістилося справжнє іграшкове весілля.

Із житньої соломи створює свої іграшки Марія Кравчук. Це навіть і не іграшки, а радше фігурки маленьких янголів, птахів та звірів. Справжньою українською «панною» видається солом’яна іграшка у пишній сукні з народними мотивами та великому капелюшку… А ще з соломи плетуть великих чудернацьких звірів.

Давні традиції має в Україні і мистецтво витинанок. Один із залів виставки ляльок прикрашений паперовими янголами та витинанками-візерунками. Під керівництвом майстринь юні відвідувачі музею й самі долучаються до створення паперових прикрас. Витинанка, до речі, «не любить» кольору – здебільшого вона сніжно-біла…