У чию кишеню йдуть «економічно обґрунтовані» тарифи на тепло?

Автор/джерело -  © Радіо Свобода

Українці переплачують за тепло та гарячу воду, через застарілі принципи обрахунку і втрати в мережа: громадські активісти наводять розрахунки, за якими переплата за опалення звичайної квартири становить сотні гривень на рік.

З ними погоджується і частина експертів. Утім, в уряді вважають, що тарифи не є завищеними, і перекивають заледве дві третини собівартості тепла. На Банковій говорять про те, що вони зростуть через подорожчання газу. З іншого боку, керівники окремих теплогенеруючих компаній наголошують , що подорожчання не достатньо для вирішення проблем галузі.

Житель Луганська, керівник Громадського комітету захисту конституційних прав і свобод громадян Микола Козирєв дослідив принципи утворення тарифів на тепло у своєму місті. З’ясувалося, що комунальники користуються методикою, в якій врахована тривалість опалювального сезону та погода 1967 року, а отже – сьогодні тарифи мали б бути нижчими. Взявши вартість опалення та гарячої води для середньостатистичної квартири розміром 55 квадратних метрів, Микола Козирєв виявив, що її власники за опалювальний період платять більше в усіх українських містах. А це – зайві 12 мільярдів гривень у масштабах України, пояснює громадський активіст.

«Надсилаючи запити в міську владу всіх обласних центрів, в метеослужбу і комунальні господарства, я з’ясував, що вони використовують у розрахунку тарифів нормативи, затверджені у 1967 році радянським Держстатом. Ідеться про тривалість опалювального сезону та середню температуру повітря в цей період, і про витрати тепла на кожен квадратний метр житла. Їх у час незалежності перевели у довідник «КТМ 204», яким нині користуються. Хоча є сучасніші санітарні та будівельні нормативи, – переконує активіст. – Наприклад, для Києва середня температура опалювального сезону є +0,7градусів, а рахують тарифи для температури ­-1,1 градус. Сам опалювальний сезон зменшився на кілька днів. Різниця вийшла суттєва. За квартиру розміром 55 квадратних метрів кияни переплачують 780 гривень за рік, луганчани – 950. Тому треба зробити перерахунок і повернути людям ті зайві гроші, які з них узяли».

Микола Козирєв додає, що ці кошти не обов’язково розкрадають у комунальному господарстві. На його думку, за допомогою неточного тарифоутворення маскують реальні втрати в мережах, які в реальності є більшими, аніж дозволяє закон.

Тариф покриває виробництво на дві третини, тому знижувати не можна – Мінрегіон


Іншої думки дотримуються у Міністерстві регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства. Держава субсидує комунальний сектор за рахунок нижчих за ринкові цін на газ, але й тоді тариф покриває приблизно дві третини собівартості тепла, наголосила в коментарі Радіо Свобода директор департаменту економіки систем життєзабезпечення Мінрегіону України Світлана Старцева.

«Середній тариф відрізняється від середньої собівартості тепла. За гігакалорію платять 326 гривень, тоді як її собівартість – 478. Тобто тариф за тепло покриває вартість виробництва на 60%, тариф за гарячу воду – на 75%. Чим більшим є обсяг теплопостачання в місті – тим нижчою є собівартість. Найвищий рівень відшкодування собівартості за рахунок тарифів – у Одесі й Кіровограді. Найнижчий – у Хмельницькому. Низькі тарифи на гарячу воду, а відтак і більша різниця між тарифом і собівартістю – в Києві та Вінниці. Є порядок формування тарифів. Він, зокрема, враховує середню температуру в опалювальний період за останні 5 років. Тариф покриває до 70% собівартості виробництва тепла, тож які ще можуть бути підрахунки у бік зменшення?», – каже посадовець.

Світлана Старцеві наголошує, що нині виробники тепла переходять на розрахунок тарифів, залежно від того, скільки гігакалорій реально отримує населення того чи іншого міста. Це зроблено там, де котельні мають теплові лічильники. Втім, більшу частину собівартості тепла визначає вартість палива. Нині один з основних його видів, природний газ, комунальні підприємства купують у два з половиною рази дешевше, ніж «Нафтогаз» купує блакитне паливо в Росії. Проте не варто сподіватися, що газ в Україні не подорожчає, заявив днями радник президента Андрій Гончарук.

«Пошук компромісу по ціні газу ведеться як в уряді, так і спільно з місією МВФ. Казати, що не буде змін тарифів – це досить сміливо, бо це закриває нам можливості отримати кредити по програмі «stand by»

Востаннє газ для населення та комунального сектору дорожчав у 2010 році. Очікують, що місія МВФ, яка нині перебуває в Україні, й вивчає можливість розпочати нову кредитну программу для держави, наполягатиме на їх підвищенні.

«Тарифний популізм» – чи приховування втрат 70% тепла?

Міжнародний валютний фонд не хоче, щоб Україна «проїдала» його гроші на різниці в тарифах, тому без поступок у цьому питанні кредит не дасть. підтверджує Олексій Кучеренко, колишній міністр з питань житлово-комунального господарства. Однак він критикує нинішній уряд за тарифний популізм.

«Чи достатньо прозорою є тарифна політика для того, щоб чітко сказати, треба підвищувати, чи ні? Чи не викликана висока собівартість корупцією? Тому це небезпечне рішення щодо тарифів все одно матиме політичний характер: в жовтні перед парламентськими виборами обіцяли одне, а вийшло інше. Прем’єр Микола Азаров і міністр з питань регіонального розвитку Анатолій Близнюк запевняли, що ніяких економічних підстав для підвищення тарифів немає. Навіщо дурити було людей?» – запитує Олексій Кучеренко.

Зі свого боку, експерт Інституту енергетичних стратегій Юрій Корольчук впевнений, що тарифи на тепло і гарячу воду можна не підвищувати, якщо зробити комунальне господарство ефективнішим.

«В Україні підприємства теплопостачання є збитковими формально. Тому держава компенсує різницю в тарифах. Компанії, які постачають тепло, не враховують, що клімат – змінився, що витрачається менше газу, ніж раніше. Але приладів обліку цього газу котельні здебільшого не мають. На цих етапах відбуваються спекуляції. Додайте втрати тепла і гарячої води, яких можна уникнути. Робимо висновок: теплокомуненерго можуть бути прибутковими, з нинішніми цінами на газ», – зауважує експерт. Мючи на увазі ціну 1309 гривень, за якою купують 1000 кубометрів блакитного палива комунальники.

Треба фінансувати не різницю в тарифах, а заміну обладнання – Плачков

Керівники окремих підприємств теплопостачання визнають, що самого підвищення тарифів на тепло недостатньо для вирішення проблем. Потрібна передовсім прозорість у їх утворенні, й модернізація опалення, вважає голова наглядової ради «Київенерго» Іван Плачков.

«Тарифи утворюються непрозоро – і це великий недолік у роботі Національної комісії з регулювання енергетики. Зараз комісія ретельно вивчає тарифи. Вони є обґрунтованими, але не покривають витрат на виробництво. З іншого боку, українська теплоенергетика є енергоємною, ще працює чимало довоєнних котлів. Собівартість є високою, люди не можуть за неї платити, НКРЄ робить тариф нижчим за собівартість, держава компенсує. Ми мільярди витрачаємо на компенсацію тарифів, тоді як за ці кошти можна провести модернізацію».

Іван Плачков вважає, що українські міста мають брати приклад з Варшави, столиці Польщі. Місто взяло кредит Світового банку, і за отримані 250 мільйонів доларів модернізувало котельні й мережі. Результат – 27% економії газу на рік.

Для порівняння, якщо Київ витрачатиме гроші не на погашення різниці в тарифах а на модернізацію, то за чотири роки він буде економити 4 мільярди кубометрів газу на рік. З іншого боку, вважають фахівці, без модернізації регулярних підвищень тарифів на тепло не уникнути.