Чи загине українська культура без міністерських чиновників?

Автор/джерело -  © Радіо Свобода

Українське міністерство культури отримало нового очільника – Леоніда Новохатька. Тим часом частина митців сумніваються у доцільності Мінкульту як такого, називаючи його «совковим анахронізмом».

Критики культурного відомства переконані: байдуже, хто очолить міністерство, бо неможливо розворушити організм, який давно помер. Інші митці переконують – ліквідація Мінкульту в Україні стане варварством.

Українські митці до зміни очільника Мінкульту поставились стримано. Кажуть: кількамісячну відсутність міністра годі було помітити. За словами письменника і журналіста Андрія Кокотюхи, підтримки з боку міністерства культури він особисто не відчував ніколи. Однак, на його думку, для відродження культурної інфраструктури в Україні цілком достатньо тих коштів, які виділяються з бюджету сьогодні, було б кому виявляти ініціативу.

«Очевидно, шукали найбільш лояльного. Знаєте, найцікавіше було б, якби на посаду призначили Ганну Герман. Принаймні, тоді можна було б сміятися, як колись сміялися із Катерини Фурцевої, – стверджує Кокотюха. – Чого чекати від новопризначеного міністра? Думаю, того самого, що й від його попередника. Хіба на скрипці не гратиме».

Про те, що Україні непотрібне Міністерство культури, неодноразово заявляв також художник і драматург Лесь Подерв’янський. Він вважає існування такого відомства «совковим анахронізмом».

Із критиками не погоджується член профільного парламентського комітету, письменник Володимир Яворівський. На його думку, ліквідація Мінкульту – варварство. Міністерство виділяло кошти на Спілку письменників. За словами Яворівського, гроші з бюджету – а це близько трьох мільйонів гривень на рік – йшли на проведення Шевченківських свят і заробітну плату апаратові Спілки. А культурі, говорить депутат, потрібен чиновник.

«Ступка був геніальним актором, але поганим міністром культури. Іван Дзюба – геніальний літературознавець, мислитель, філософ, але ніякий міністр. А Новохатько – це все-таки прийнятна для української інтелігенції постать», – вважає Володимир Яворівський.

У пошуках донорів

У багатьох західних країнах опіку над культурою беруть громадяни. У Великій Британії, наприклад, діє Департамент культури, медіа і спорту, розповідає лондонський кореспондент Радіо Свобода Богдан Цюпин. Департамент займається, в основному, розробкою законодавчих ініціатив, але на його балансі перебуває зовсім небагато культурних об’єктів. Решта намагається всіляко комерціалізувати свою діяльність, зокрема, поширює сувенірну продукцію, або запроваджує певні платні послуги.

А в Сполучених Штатах Міністерства культури немає, тому що тамтешні митці не люблять, коли хтось намагається їх контролювати, констатує кореспондент Радіо Свобода у США Юрій Дулерайн. Тим не менш, за його словами, тільки у самому Нью-Йорку діє близько шістдесяти музеїв, а майже у кожному американському місті є симфонічний оркестр. Держава підживлює культуру через Національну фундацію підтримки мистецтва. Цього року у бюджет фундації закладено 154 мільйони доларів, які потрібно розподілити на 130 тисяч грантів, зауважує Дулерайн.

«У штаті Нью-Йорк серед поля, серед кукурудзяних плантацій, неподалік від столиці штату – міста Олбані, стоїть величезний дерев’яний амбар. Називається – Ґліммерґлас опера. Я розмовляв із тамтешнім фінансовим директором: заклад потребує близько шести мільйонів доларів на рік. Національна фундація підтримки мистецтва виділяє аж 30 тисяч доларів. Решта оплачується донорами, ентузіастами, меценатами», – розповідає журналіст.

Водночас Міністерства культури немає в Португалії, а також у деяких балканських країнах.