Колесса знайшов вічний спокій біля Франка та Людкевича

Автор/джерело -  © Галина ВДОВИЧЕНКО, «Високий Замок»

Вчора у Львові на Личаківському цвинтарі поховали видатного композитора та диригента Миколу Філаретовича Колессу

Фото Мирона МАСЛЮКА

На жодному поважному зібранні, виставі, концерті, презентації книжки – ніде і ніколи не бачила одночасно стільки відомих діячів культури, як учора. Віддати шану Миколі Колессі, провести його в останню путь прийшли композитори, музиканти, диригенти, співаки, письменники, художники, науковці, фотохудожники... У велелюдному натовпі бачила Мирослава Скорика, Євгена Станковича, Марію Байко, Олександра Козаренка, Ніну Бічую, Ігоря Калинця, Івана Самотоса, Мирона Кипріяна, Богдана Стельмаха, Олега Кульчицького, Івана Вакарчука, Андрія Бокотея, Любов Кияновську, Юрія Ланюка, Богдана Козака, Марію та Ларису Крушельницьких... Відомі і невідомі обличчя, сотні людей – і старших, і зовсім юних. І потужне відчуття єдності, однодумства та непоправної спільної втрати, розчинене у повітрі...

Домовину з тілом Миколи Філаретовича встановили у вестибюлі філармонії. Двері концертного залу відчинені – звідти лунає музика. На сцені - симфонічний оркестр філармонії, диригентом якого свого часу був Микола Колесса. Чимало колег Миколи Філаретовича з Музичної академії ім. М.Лисенка прийшли віддати шану тому, хто почав викладати у цьому науковому закладі ще у далекому 1931 році – і працював в академії до останніх днів свого життя.

Дванадцять років – з 1953 по 1965 – Колесса був ректором академії (тоді ще - консерваторії). Серед представників музичної громади Львова вчора було чимало диригентів. Усі – учні Миколи Філаретовича, адже саме він сімдесят років тому заснував у Львові перші в Західній Україні професійні курси диригентів, і з того часу почався відлік галицької школи диригентства. В останню путь проводжала свого колишнього керівника хорова капела “Трембіта”. Почесну варту несли пластуни, віддаючи шану одному з найвідоміших та найпочесніших своїх побратимів. Обличчя Миколи Філаретовича було, як завжди, натхненне і гарне, але цього разу – немов мармурове, ніби створене руками геніального скульптора, якому вдалося вкласти у своє творіння і велич, і простоту, і так багато цим сказати.

Траурні процесії тепер містом не ходять - хіба як виняток. За тілом Миколи Філаретовича від філармонії до Личаківського цвинтаря йшли пішки широкою людською рікою. Львів проводжав Колессу, зупинивши навіть рух пішоходів на тротуарах. Люди зупинялися самі – немов передаючи по естафеті хвилину мовчання. Львів відбивався у спалахах сонячних променів на шибках вікон, підняв у повітря зграйку голубів біля пам’ятника Данилові Галицькому, завмер почесною вартою каштанів уздовж вулиці Пекарської. Коли ж на головній алеї Личаківського цвинтаря відзвучали прощальні промови, почулися раптом трелі соловейка... “Вічная пам’ять” співали разом – до хору професіоналів приєдналися голоси усіх присутніх.

Микола Філаретович Колесса знайшов вічний спокій у пантеоні видатних культурних діячів Львова – на головній алеї Личакова. Вічним сном спочив біля Івана Франка, якого пам’ятав зі свого дитинства, та біля вчителя та колеги - Святослава Людкевича. Зі смертю Миколи Колесси – останнього лицаря минулої доби, перегорнуто чергову сторінку нашої історії...