Прес-служба НС образилася на журналістів і вказала на недоречності скандальної публікації

Автор/джерело -  © “Аратта-Україна”

Прес-служба Народної Самооборони вважає що журналісти, які в ній не працюють, не здатні адекватно реагувати на політичні провокації. Хоча ми, як колеги, маємо зауважити: професіоналізм прес-служби полягає у вмінні задовольнити інформаційну потребу суспільства, а не очікуванні цінних вказівок від начальства на предмет, кого б обхаяти.

Прес-служба НС виступила із закидом на адресу колег-журналістів, в якому навела наступні аргументи ( цитуємо текст повністю):

“Вітчизняна журналістська спільнота виявила абсолютну неготовність адекватно реагувати на політичні провокації

Спроба Партії регіонів використати скандальну публікацію німецької бульварної газети «Більд» для розправи над Міністром внутрішніх справ України Юрієм Луценком зайвий раз підтверджує, що дана провокація має суто українські корені. Нам важко оцінювати мотиви, якими керувався автор публікації у «Більд» Горст Кронауер, звинувачуючи українського міністра ледь не в організації «п‘яної бійки» в аеропорту Франкфурта, посилаючись при цьому на анонімних свідків та якісь таємні джерела у поліції. Хотілося б вірити, що журналіст купився на ці плітки виключно з бажання якомога швидше розповісти сенсаційну звістку читачам газети, а не з якихось інших, більш зрозумілих українським газетярам, причин. Однак відверті недоречності, які так і випирають зі змісту публікації, чітко вказують, що ціла низка наведених Г.Кронауером «фактів» просто не могла бути дійсністю.

Перш за все, очевидним є той факт, що представники української делегації таки справді запізнилися на рейс до моменту закінчення реєстрації пасажирів. В іншому випадку вони спокійно б зайшли до салону літака разом з іншими пасажирами, ніде не перетинаючись з членами екіпажу літака. Адже командир та інші члени екіпажу завжди заходять до салону після того, як усі пасажири займуть свої місця. До того ж, якби хтось із представників української делегації і справді був напідпитку, то це, напевно б, зауважили вже у пункті митного контролю та у пункті реєстрації пасажирів.

По-друге, розповіді про 3 проміле (майже смертельної дози!) алкоголю у крові юнака, який після перенесеної операції взагалі не може вживати спиртного, викликають не просто подив, а й огиду до особи, яка поширює такі плітки. До того ж знімок особи, яку журналісти «Більд» видають за Олександра Луценка, найменшим чином не нагадує обличчям та статурою сина Міністра внутрішніх справ.

По-третє, важко повірити в те, що Ю.Луценко та його син могли нанести тілесні ушкодження чотирьом поліцейським й за це ніхто навіть не склав протоколу? (При цьому дивує поява дозованої інформації про кількість постраждалих та їх стать). Це означає, що у поліції Франкфурта немає задокументованого факту, який би хоч якось доводив факт порушення главою МВС чи будь-ким із представників української делегації громадського порядку в аеропорту. Адже у випадку з Віталієм Кличком служби аеропорту Франкфурта не лише затримали й склали протокол на відомого українського боксера за підозрою в контрабанді дорогого годинника, а й вилучили сам предмет удаваної «контрабанди» і при цьому навіть не вибачилися.

По-четверте, ніхто не заперечує звичку Юрія Луценка доволі емоційно реагувати на те, як через незалежні від нього обставини руйнується його робочий графік. Однак між звичайними людськими емоціями та тим, що називається «п‘яний дебош», є вельми суттєва різниця.

По-п‘яте, якби Ю.Луценко та члени української делегації і справді у чомусь були неправі, то компанія «Люфтганза» навряд чи пішла б їм назустріч, безкоштовно надавши квитки на найближчий рейс до Сеула.

Наведені вище обставини вказують на те, що навіть якби у аеропорту Франкфурта не було ніякого інциденту з пересадкою делегації українського МВС на літак до Сеула, то представники Партії регіонів його би просто придумали. Опосередкованим доказом цьому є поширена деякими наближеними до Партії регіонів мас-медіа інформація щодо поїздки до Сеула разом з українською делегацією сина Міністра внутрішніх справ (Олександр Луценко літав до Сеула коштом батьків для медичного обстеження) ще до того, як у пресі з‘явилася публікація про інцидент в аеропорту Франкфурта. Це говорить про те, що за поїздкою глави українського МВС стежили певні особи в Україні з метою компрометації головного міліціонера України.

І тому у представників Громадянського руху «Народна самооборона» найбільше обурення викликає навіть те, що значна частина вітчизняних політиків і журналістів вдалися до далекосяжних висновків, спираючись на публікацію у бульварному німецькому виданні, навіть не оцінивши ті недоречності, які наводить автор. Стає зрозумілим, що вітчизняна журналістська спільнота виявила абсолютну неготовність адекватно реагувати на політичні провокації, які реалізуються через залучення іноземних ЗМІ.

Ми глибоко стурбовані тим, що в Україні напередодні офіційного старту президентської виборчої кампанії окремими політичними силами роздувається цілеспрямована кампанія дискредитації тих представників уряду, які мали сміливість відверто заявити про свої небажання бути інструментами у системі реалізації сценаріїв політичних авантюристів.

Для довідки:

Хочемо звернути увагу на першоджерело, яке розповсюдило скандальну інформацію.

Як і у всякого засобу масової інформації, у «Більда» не обходиться без проколів. Один із них пов'язаний з репортажами про трагедію 2000 року в басейні містечка Зебніц, що в Саксонії. За повідомленнями репортерів «Більд», хлопчика кинули у воду місцеві неонацисти. Шуму тоді було на всю Європу. Але газетярі сплохували! 6-річного Йозефа, дитину з німецько-арабської сім'ї ніхто не топив, він потонув сам. І все-рівно випадок приголомшливий, говорить про дику байдужість людей і геніальності журналістів...

І ще одна деталь. За сенсаційний ексклюзивний матеріал з доказами гонорар в «Більд» від 5 тисяч євро. Ось так оцінюється тут праця справжніх професіоналів…”

Замість післямови. Ми вважаємо, що тоном зазначеної публікації колеги із прес-служби НС на всю країну продемонстрували виключно власний непрофесіоналізм, який межує із відсутністю уяви, чим, власне має перейматися прес-служба, як коммунікатор між політичною силою та її лідером і суспільством.

Проте, у нас не виникає жодного бажання когось повчати чи давати оцінки. Це так, просто технічне зауваження і не більше.

Між тим, ми подаючи інформацію про цей скандал, намагалися й намагаємося пояснити виборцям, що ж власне сталося? Наразі, із інформації прес-служби НС ні ми, журналісти, ні виборці не отримали чіткої відповіді на це запитання.

Бо ми маємо великий сумнів у тому, що, наприклад, якась українська ПР на чолі із двічі судимим Януковичем має вплив на німецьку урядову DW. Або на британську BBC. Чи прикупили їхніх журналістів. Чи колеги із цих інформаційних корпорацій також не здатні адекватно оцінювати інформацію? Дивно.

Між тим, ситуацію цілком можливо було б прояснити, якби хтось із української делегації, яка прямувала у Сеул, розповів журналістам про інцидет, як свідок. Чи столиця Південної Кореї розташована на іншій планеті і радіосигнал із стільникового телефону прямує туди декілька років? Проте, наразі - повний режим мовчання. Дивно.

Врешті, НС має неабияке представництво у парламенті: аж цілу депутатську групу. Знаючи інформаційні можливості народних депутатів, які їм надані Конституцією і Законом, ми не маємо жодного сумніву, що за бажання, народні обранці можуть отримати вичерпну відповідь від, наприклад, МЗС. Але, на жаль - тут також режим мовчання. Дивно.

Що ж стосується гучної піар-кампанії ПР, яка нині вже плавно переходить у істерію, то в цьому нічого дивного й непрогнозованого немає. Такий у них стиль, розрахований на тих, хто сприймає все не розумом, а емоціями. Та й, очевидно, в цьому скандалі їхні керівники побачили непоганий привід для чергової бузи у парламенті. Що, врешті, навряд чи їм додасть балів серед виборців.

Але справа не в них, а в тому, що ми, як виборці так і не отримали досі об'єктивної інформації про те, що сталося.

А тому, ми повторюємо вимогу: редакція порталу "Аратта" публічно звертається до Юрія Луценка із вимогою прокоментувати зазначений інцидент і пояснити нам, виборцям, що ж врешті сталося. Чесно й відверто.

Ми маємо право знати правду. Коституційне право.