Що залишив Києву Олександр Омельченко

Автор/джерело -  © Ольга КРАВЧЕНКО, «Газета по-українськи»

Програш на виборах Олександра Омельченка, 67 років, здивував і його конкурентів, і все місто. Самого ж мера — шокував. Перші дні після голосування Олександр Олександрович не виходив зі свого кабінету. Кажуть, усе думав і багато курив.

Олександр Омельченко на розширеному засіданні колегії КМДА розповідає про свої помилки

Омельченко очолив КМДА в 1996 році. Замість Леоніда Косаківського його призначив президент Кучма. Косаківський і досі вважає те рішення незаконним, бо в той час він лежав у лікарні.

Столиця, як і країна, тоді почувалася зле. Киянам докучали борги із зарплат і пенсій, безробіття. За кілька років Омельченку вдалося налагодити життя у місті. Активно будували житло, розвивали промисловість, вирішували соціальні питання. Кияни почали шанувати Омельченка: на виборах мера в 1999 році він отримав 70% голосів. Демонструючи хорошу фізичну форму й конкуруючи з молодшим кандидатом Григорієм Суркісом, Омельченку тоді навіть довелося стояти перед телекамерами на голові.

Першим ”ляпом”, що підмочив репутацію мера, була тротуарна плитка на Хрещатику. Казали, нібито її виготовили на заводі сина Омельченка. Вона й досі дратує киян:

— Три роки тому проходила взимку повз ЦУМ. Ішов сніг, було слизько. Посковзнулася, впала, зламала ногу. Шкутильгаю досі, — нарікає 37-річна Олена.

2001 рік запам’ятався усім будівельним гуркотом і пилом. До десятої річниці незалежності розрили півміста. Змінили Майдан, залізничний вокзал, Бессарабський квартал. Кияни переважно критикували новий Майдан, приїжджі захоплювалися ним. Тоді з Майдану зник старий фонтан і невелика скульптура архистратига Михаїла, званого в народі ”бетменом”. Омельченко його подарував Донецьку. Натомість на Майдані встановили іншого Михаїла — куди більшого й з виду навіть агресивного.

Того ж року скоротили кількість районів з 14 до 10. Омельченко хотів довести їх до семи, але не встиг.

Попри тотальну перебудову міста, кияни мера любили. На виборах 2002 року йому віддали голоси 76% виборців. Омельченко став сильною і багато в чому незалежною фігурою. Тому держвлада хотіла його позбутися. Коли Омельченко був у передвиборній відпустці, президент Кучма призначив в.о. голови КМДА Ігоря Шовкуна. Депутати Київради цього не сприйняли. Шовкуну висловили недовіру, а киян закликали підтримати мера. Омельченко втримався, але у відпустку з того часу не ходив аж по 2006 рік.

У серпні 2003 року Кучма знову виштовхує Омельченка. За законом держслужбовці такого рангу в 65 років ідуть на пенсію. Як Омельченко вмовив Кучму — невідомо. Але посаду не випустив. І відчув себе справжнім господарем Києва.

Омельченко оточив себе людьми, які йому не перечили. Більшість його заступників мали депутатські мандати, й сесія приймала рішення одностайно: ”Як скаже Санич, так і буде”. Дисципліна в мерії часів Омельченка була зразковою.

На роботу мер приїздив о сьомій ранку. Годину слухав, що сталось у місті, ще годину читав газети. Далі брався за проблеми. Працював до ночі.

— Олександр Олександрович відтворив у мерії типовий стиль управління радянських часів. Жорсткий контроль, дисципліна, — каже начальник управління внутрішньої політики КМДА Олександр Петік, 42 роки. — Це, з одного боку, ефективно, але несучасно. Надто тривалі наради давали мало користі. Розширені колегії перетворилися на тусовку міських чиновників.

Під керівництвом Омельченка врятували від знесення філармонію, збудували ляльковий театр, оновили дитячі майданчики, відкрили сім нових станцій метро, набудували бюветів. Омельченко понад усе любив будувати. Його характер порівнювали із вдачею начальника будівництва. Він був суворим, але справедливим.

— Характер у нього — як на будівництві: жорсткий, безапеляційний. Але імпульсивність йому не притаманна. Не пам’ятаю, аби він прикрикнув на мене. Хоч іноді було за що, — каже Олександр Петік.

У мерії відчувалася присутність Сан Санича. Він з’являвся то тут, то там. Ходив коридорами, сходами. А в перукарні на першому поверсі мерії чоловіків стригли і зачісували виключно ”під Омельченка”, тобто ”їжачком”.

Після напруженої роботи мер любив відпочити — без дивацтв. На гулянках у мерії сидів до останнього. Підспівував, міг затанцювати.

Омельченко наголошував, що любить Київ і його жителів. Головним вважав керівництво містом, а не політику. До всіх звертався на ”ти”, але боровся з цією звичкою. ”Прошу вас, ви мене послухай” — така коронна фраза мера. Як і його улюблене ”присядьте, будь-ласка” (ніколи не ”сідайте”) і ”проблєма”. Не любив підносити себе над іншими.

— Я теж службовець. Усі службовці рівні. Закон один для всіх. Ми мусимо служити людям, — не раз казав він.

Пристрасть Омельченка до будівництва погано прислужилася йому на останніх виборах. Опоненти найбільше закидали меру беззаконня в розподілі землі, протекцію аферам із нерухомістю, корупцію серед його заступників. Особисто проти мера в них нічого не було. Але перед виборами він пішов у відпустку й цього разу програв.

Довше Омельченка у новітній історії Києвом керував лише Валентин Згурський — 11 років, із 1979 до 1990 року.

Омельченко назвав свої помилки

Головним своїм промахом на прес-конференції минулої п’ятниці Омельченко назвав скандальні будівництва. Перш за все — будинок на Грушевського, 9а. Не варто було, вважає Сан Санич, будувати і готель біля фунікулера та офісний центр біля костелу на Червоноармійській.
Помилкою виборчої кампанії Омельченко вважає недостатню протидію наклепницькій агітації суперників.