Прадавні жителі України відходили у вічність, прямуючи на південь

Автор/джерело -  © Світлана КЛОС, «Високий Замок»

Наші предки вміло вибирали місця для цвинтарів: на пагорбі без людських жител, доріг і води. Мерці не заважали живим, маючи й собі “чистий спокій”.

“Високий Замок” вже писав про поховання висоцької культури XIII - початку XII століття до н.е., виявлені на території села Жукова Бережанського району Тернопільської області.

Кореспондент “ВЗ” побувала на місці розкопок, щоб дізнатися про них більше.

Пошуки за допомогою вихованців Бережанського дитячого екологічного клубу “Край” (керівник Галина Проців) та ентузіастів із куреня імені братів Лепких (Олександр Улан) уже другий місяць поспіль веде відомий львівський археолог, кандидат історичних наук Микола Бандрівський. За цей час у сільських урочищах Скрилів і Лісок вдалося розкопати добре збережену споруду пізньоримського часу (I-II століття н.е.) із великою кількістю кераміки, унікальний енколпіон – двосторонній бронзовий хрест, срібні римські динарії – луцили середини II століття нашої ери тощо. Трапляються у цих місцях і давніші предмети - ще трипільської епохи.

А могильник висоцької культури археологи знайшли в урочищі Гук, на лісистому пагорбі, з якого відкривається чудова панорама на Жуків. Розповідаючи про польові дослідження, Микола Бандрівський зробив суттєву ремарку. “Зауважте, - казав він, - як вміло вибирали місця для цвинтарів наші предки: на пагорбі без людських жител, доріг і води. Мерці не заважали живим, маючи й собі “чистий спокій”.

Моторошнуваті для непризвичаєного спостерігача кістяки давніх людей, виявлені наразі у восьми похованнях, є для науковців безцінним матеріалом для вивчення. Правда, кістки настільки спорохнявіли, що їх потрібно просочувати спеціальним розчином ацетону і клею. В одному із поховань збереглися останки молодої, судячи зі стану зубів, особи. Поруч зі скелетом лежали бронзова шпилька, якою скріплювався саван на померлому, і бронзовий браслет.

- У племен висоцької культури був цікавий поховальний обряд, - розповів львівський археолог. - Вони клали мерців у землю головами чітко на південь. Давні люди вірили у те, що сонце, сягаючи найвищого піку, передає частку могутності і померлим, тому не боялися смерті, сприймаючи її як “ворота” для переходу в інший світ.

З антропологічної точки зору давні люди були класичними індоєвропейцями: мали голови продовгуватої форми, високе чоло. Археолог показав на щелепи мерців – важкі, розвинуті, істинно арійського типу. Це були люди високі і міцні.

Першовідкривачем поховання є уродженець Жукова, нині львів’янин Михайло Білик. Ще у сьомому класі він знаходив в урочищі Гук крем’яні і керамічні вироби, а цього літа домігся того, аби пошукові роботи проводили на серйозному науковому рівні. У Жукові відкрито вже сім пам’яток давньої культури – поселень, зольників, поховань. Роботи тривають, і дослідники сподіваються на нові цікаві знахідки.