Відкрився історико-археологічний музей “Прадавня Аратта – Україна” (відео)

Автор/джерело -  © АРАТТА

На березі Дніпра неподалік Дівич-гори, де знаходиться село Трипілля Київської області, відкрився новий музей. Його засновники – не держава і не громадські організації, а цілком конкретні люди, які є щирими українцями не тільки до глибини душі, а й до глибини кишені.

Співзасновники приватного історико-археологічного музею “Прадавня Аратта – Україна” - Олександр Поліщук та Володимир Лазоренко

Засновниками приватного історико-археологічного музею “Прадавня Аратта – Україна” є відомий колекціонер Олександр Поліщук, будівельник Володимир Лазоренко, художник Анатолій Гайдамака і науковець Юрій Шилов.

Все почалося ще 2002 року з книжки Юрія Шилова “Джерела”, коли Олександр Поліщук і Юрій Шилов запросили Володимира Лазоренка долучитися до її видання. “Багато років витав дух Трипілля над Україною, - каже В.М.Лазоренко, який генетично був готовий до створення музею, бо народився і виріс в цих краях – в селі Уляники Кагарлицького району. Коли він ще вчився в школі і узнав, що його селу триста з лишнім років, то не повірив, підсвідомо розуміючи, що на цих територіях люди жили ще з прадавніх часів. Вже пізніше, коли розкопали поселення Трипільської культури між Ржищевим і Уляниками, він побачив підтвердження своїм сумнівам.

Отже, за ідею Олександра Поліщука про створення Трипільського музею, який на той час володів як знаннями про Трипільську культуру, так і артефактами, Володимир Лазоренко “вчепився”, як він сам каже, і почав в цьому напрямку працювати – 22 жовтня 2002 року розпочалося будівництво музею.

У Олександра Поліщука ідея створення такого музею виникла давно в контексті пошуку глибини і величі українського народу: “Багато сотень років український народ не мав можливості стати тим народом, яким він достойний бути. Ніде – ні в Китаї, ні на Близькому Сході немає таких матеріальних здобутків, які мала Трипільська культура”.

Трипільська культура була поширена в основному на території нинішньої Правобережної України, лише невелика її частина була на території Молдови і Румунії. В українській землі і досі лежать мільйони нерозкопаних пам’яток. Радянська наука засекретила всі дослідження Трипільської культури, які відбувалися до 1937 року, більш того – вчені-дослідники були розстріляні. Радянська влада, як і царська влада в 19 столітті, не могла допустити, щоб український народ мав в своїх історичних здобутках таку красномовну сторінку, як Трипільська культура.

До Жовтневої революції на території України було зібрано більше 300 приватних колекцій Трипільської культури, які потім були законсервовані і десь сховані. Коли 15-20 років тому Олександр Поліщук вперше побачив трипільські речі, він здивувався, чому ніде немає інформації: речі є, а інформації про них і про цю культуру немає.

Інститут археології України продовжував традицію замовчування даних про цю величну культуру. Крім вузьких спеціалістів-археологів, що займалися дослідженням періоду неоліту і міді на території України, ніхто не знав ні про саму культуру, ні про територію її поширення. І донині інститут археології ревно ставиться до предмету свого дослідження – Трипільської археологічної культури, монополізуючи її і не допускаючи, щоб хтось, окрім їхньої профспілки – співробітників інституту, досліджував цю культуру і розглядав її не тільки як археологічний феномен або поза тими межами, ними ж встановленими.

Коли Олександр Поліщук зібрав колекцію Трипільських речей, купляючи їх у приватних осіб і людей, які виїжджали на проживання за кордон і не могли ці речі вивезти, він почав міркувати над створенням Трипільського музею. Хвиля зацікавлення Трипільською темою або, говорячи словами Поліщука, “вибух” почався десь років сім тому завдяки його спілці з Шиловим і ще декількох чоловік, в числі яких покійний Сергій Платонов, відомий своєю колекцією, що експонувалася в Києво-Печерській лаврі і Софії Київській.

Олександр Поліщук каже, що колекцію можна або показувати, або десь ховати, як багато хто робить зараз – тільки у Верховній Раді більше двадцяти депутатів, які збирають трипільські речі. Він вибрав перший варіант. “Ми є єдиною нацією, яка володіє таким глобальним надбанням, яке називається Трипільською цивілізацією”, - каже колекціонер і вважає цей музей українським храмом.

В музеї представлено більше 500 предметів, в той час, коли в Національному історичному музеї України всього 100. Чому так? Бо інститут археології України, який має право на розкопки, чомусь ховає знайдені і описані речі, а не представляє на огляд громадськості, яка за останні роки вже хоч чує про Трипільську культуру, але все ще не бачить – всього того, що є по цій культурі.

Ми тут жили ще до часів потопу.
Наш корінь у земну вростає вісь.
І перше, ніж учити нас , Європо,
На себе ліпше збоку подивись.
Ти нас озвала хутором пихато.
Облиш: твій посміх нам не допече,
Бо ми тоді вже побілили Хату,
Як ти іще не вийшла із печер.

Це рядки з вірша Бориса Олійника. Дійсно, трипільці будували собі хати, обмазували зсередини і зовні, потім білили і фарбували – так само, як традиційно робили ураїнці в селах. Деякі подібні на трипільські хати і дотепер можна знайти в глухих селах України і Молдови.

Коли потрапляєш в музей “Аратта-Україна”, де поруч з трипільськими речами можна побачити й предмети 19 століття в надзвичайно органічному з ними поєднанні, ти ніби опиняєшся в іншому вимірі – стоїш в трипільській світлиці, яка дивовижно нагадує українську, має таку ж піч – винахід трипільців, той самий дідух у куті, такі ж миски і горщики.

В музеї можна побачити не тільки матеріальні автентичні речі – там відчувається особлива атмосфера, а енергетика тієї землі заряжає тебе ще в дворі, де стоїть реконструйована трипільська хата, а на подвір’ї сидять жіночі глиняні статуетки – такі, які ліпили трипільці, тільки у збільшеному вигляді.

Олександр Поліщук переконаний, що про Трипільську культуру мають знати всі українці, бо українці, за його словами, – це не те, що люди першого сорту, а “вищі люди в світі”. За ними стоїть велична Трипільська цивілізація, вони є прямими нащадками того народу, який породив всі індоєвропейські народи, що пішли і в Європу, і в Азію. Згадаймо хоча б арійців, які пішли в Індію та Іран, а через століття-тисячоліття поверталися, наприклад, у вигляді кіммерійців, скіфських і сарматських племен на територію України.

Отже, ми радимо всім відвідати музей, бо словами неможливо розповісти про те, що варто побачити і відчути. Для студентів київських вузів у приміщенні музею відбуватимуться виїзні лекції - першими іх слухатимуть студенти з МАУП.