Літописець Нестор і ядерний щит

Автор/джерело -  © Вячеслав Ніконов, президент фонду “Політика” 



Дата публiкацiї - 17.04.2008 | Постiйна адреса - http://www.aratta-ukraine.com/text_ua.php?id=1009

Визначаючи довгострокові соціально-економічні плани і геостратегію-2020, важливо чітко представляти ієрархію викликів і загроз безпеці Росії.

Ряд з них є спільними майже для всього людства - міжнародний тероризм, розповсюдження зброї масового ураження, глобальна зміна клімату і т.п. З цих питань у Росії і інших центрів сили суперечностей практично не існує. Вони виникають, коли йдеться, наприклад, про війну в Іраку, шляхи вирішення іранської ядерної проблеми, визнання незалежності Косово, маршрути транспортування енергоносіїв. Тут Росія відстоює свою принципову позицію, що деколи діаметрально відрізняється від позиції більшості західних країн, і робить це правочинно. Проте самі ці проблеми і суперечності навколо них - при всій нинішній і потенційній небезпеці - за великим рахунком, безпосередньо не загрожують існуванню Росії, як держави, та її громадян. Та й в цілому, слід визнати, головні чинники руйнування традиційно знаходилися усередині самої країни.

Разом з тим за останні роки матеріалізувалися проблеми, що є для нашої країни, - і не тільки для неї - екзистенціальними, тобто питаннями життя і смерті. На жаль, відбуваються і можуть відбутися події, які до небезпечного рівня знижують ядерний поріг: роблять ближчою ту межу, за якою ясно проглядається масштабна війна із застосуванням зброї масового ураження, що, як добре довели учені, може означати майже гарантовану загибель великої або більшої частини людства. Йдеться про плановане розширення НАТО до Грузії і України, а також про стрімке руйнування всього механізму контролю над озброєннями, супроводжуваному нарощуванням потенціалу американської ядерного стиримування, компонентами якого є системи ПРО в Польщі і Чехії.

НАТО - не добродійна організація і не інструмент демократизації, це – найбільший в світі військовий блок з сукупним оборонним бюджетом в 40 разів більше російського, який, починаючи з війни проти Югославії, активно і глобально використовує озброєну силу. Причому він єдиний в світі, хто цим займається. Діє стаття 5 Вашингтонського договору, що заснував НАТО, яка передбачає надання допомоги атакованому членові Альянсу всіма силами і засобами, включаючи ядерні. Уявімо: Грузія в НАТО. Її керівництво не надто приховує, що членство в блоці потрібне в першу чергу, щоб перевоювати війни з Абхазією і Південною Осетією і повернути їх під контроль Тбілісі. У обох невизнаних республіках, де охочих залишатися в Грузії нітрохи не більше, ніж у Косово в Сербії, - російські миротворці. Провокації проти них відбуваються постійно. Перестрілка, що супроводжується жертвами з обох боків, більш ніж вірогідна. Шанси на те, що атакуючою стороною в натівських столицях визнають Грузію, за визначенням дорівнює нулю. Вступає в дію 5-а стаття, і де ми всі зможемо зупинитися? Перспектива загибелі людства із-за, скажімо, в Південній Осетії стає зовсім не фантастичною. Тут екзистенціальна загроза, причому далеко не тільки для нас.

Говорять: народ Грузії проситься в НАТО, і проти демократичного вибору народу не можна йти. Але хто запитав жителів Абхазії і Південної Осетії, де немає жодного охочого опинитися в Північноатлантичному альянсі? Вони в ньому й не опиняться, бо якщо Грузія туди вступить, це тільки підсилить конфліктний потенціал в регіоні та вірогідність прямого зіткнення Росії із Заходом. Ніхто не запитав і жителів України, які, в той момент, коли її керівники подавали заявку на членство і цю заявку на саміті НАТО розглядали, в переважній більшості, в НАТО не збираються.

Якщо почитати, що пишуть західні експерти і політики про логіку втягування України в НАТО, то неважко уловити основну думку: прийнявши її, можна назавжди вирішити "російське питання", запобігти "відродженню Російської імперії". Під цим ховається прагнення раз і назавжди виключити можливість в тій або іншій формі східнослов'янської єдності, яка викликала неспокій ще з часів Київської Русі, коли літописець Нестір дав чітку відповідь на питання, "звідки є пішла земля російська". Україна в НАТО, крім іншого, це відрив Росії від її духовного і історичного коріння. Це серйозний геостратегічний виклик, але ще не екзистенціальний.

 

Питання про життя і смерть може встати в тому випадку, якщо - Україна в НАТО - спалахує, наприклад, міжнаціональний конфлікт в Криму або ще десь на південному сході країни і він інтерпретується в Брюсселі і Вашингтоні, як посягання з боку Росії. Знову використовуємо всі сили і засоби? Не є великою таємницею, що значна частина нашого існуючого ракетно-ядерного потенціалу вироблена в Україні і представники підприємств-виробників обслуговують ракети, що стоять на бойовому чергуванні. Як ви думаєте, чи обслуговуватимуться російські ракети у разі членства України в НАТО, а якщо так, то яким чином? Вважаю, здогадатися не складно. Наш ракетно-ядерний щит відчутно б ослабів, причому в умовах, коли Росія помітно відстає у звичайних озброєннях.

Контроль над озброєннями в 1960-1990-і роки мав на своїй меті зробити світ більш передбачуваним і максимально понизити ядерний поріг. За останні роки Сполучені Штати вийшли з договорів СНО-2, із обмеження систем протиракетної оборони (обидва наказали довго жити), з договору про заборону ядерних випробувань. Жодна західна країна не ратифікувала Договір про звичайні озброєні сили в Європі, участь в якому нещодавно припинила і Росія. Системи ПРО, що розміщуються в Східній Європі, можуть використовуватися і для перехоплення наших ракет, і для націлювання чужих ракет на нас. Вони інтегровані у величезну глобальну систему, що включає наступальні озброєння, комплекси ПРО по всьому світу, засоби космічного наведення і т.п., які мають відношення зовсім не до Ірану. Розгортання всіх цих систем може підсилювати враження, що ми плануємо перший удар, а це ще більше знижує ядерний поріг. Світ стає менш безпечним.

НАТО, США нам не вороги. У нас багато загальних інтересів. Проте за часів контролю над озброєннями, в ХХ столітті, західні партнери незмінно запевняли нас, що головне в світовій політиці – не наміри, а потенціали. Зараз нас намагаються запевнити в прямо зворотному. Наміри, на жаль, деколи вступають в конфлікт з реальністю або з випадком, які здатні змінити наміри в одну мить. Або автоматично запустити такі механізми вирішення конфлікту, які вмить виведуть його на ядерний рівень.

Нам важливо недвозначно дати зрозуміти: є червоні лінії, переступивши їх, не тільки Росія, але і весь світ опиниться біля небезпечної межі, перетин якої може відбутися спонтанно, волею випадку або помилки. З екзистенціальними загрозами не жартують.

Від “Аратти”: розміщуючи переклад цього, відверто пропагандистського матеріалу, ми, насамперед, переслідуємо головну мету – дати зрозуміти українським громадянам, яка брудна кампанія ведеться проти них у сусідній державі.

Ми умисно виділили деякі твердження автора, аби спростувати відверту брехню, розраховану виключно на людей, які не обізнані у сучасних системах спостереження та документування того, що відбувається у зонах локальних конфліктів за допомогою супутників-шпигунів.

 

Зокрема, це стосується твердження Ніконова про прогнозоване рішення НАТО у разі загострення грузино-абхазського конфлікту чи виникнення міжнаціонального конфлікту у АР Крим. Ми не маємо жодного сумніву, що системи космічного спостереження чітко зафіксують, хто і у який спосіб розпочав стрілянину. Відтак, ми чомусь переконані, що у випадку агресії Росії проти країни-члена НАТО, агресора буде визначати не натівське керівництво, а Рада Безпеки ООН і на підставі документів, а не фантастичних припущень.

Окремо зазначимо, що не є таємницею, що ці конфліктні регіони були створені КДБ СРСР ще на початку 90-х із метою недопущення розвалу совітської імперії. Зокрема, щоб показати Заходу, у разі виникнення національних держав, нездатність їхнього керівництва впоратися із владою без «братньої допомоги» Москви. Принагідно, вирішувалося завдання компроментації національної ідеї, державності та національно-демократичних рухів в очах місцевого населення.

Нагадаємо, що такі «гарячі точки» планувалися у республіках Балтії, Кавказу, Україні, Молдові. Щоправда, в Україні nf Балтії спровокувати масштабну різанину не вдалося. Проте, ми окремо наголошуємо, усі ці конфлікти виникли лише там, де: були присутні військові частини, які керувалися із Москви; за командою Москви у руки криміналітету передавалася бойова зброя та боєприпаси із арсеналів совітської армії; конфліктні ситуації були спровоковані колишніми функціонерами компартії, що знаходилися на владних посадах під прикриттям псевдонаціоналістичних гасел. Жодне джерело, навіть у Росії не вказує, що за виникненням цих конфліктів стоять спецслужби країн НАТО чи зазначені країни постачали озброєння конфліктуючим сторонам.

Тому не дивно, чому керівництво Росії так емоційно реагує на статтю 5 Вашингтонського договору, яка передбачає відповідну реакцію усіх країн-членів НАТО на агресію проти країни-члена Альянсу. Злість Кремля викликає те, що із вступом у систему колективної безпеки україни і Грузії, їм доведеться хутенько згорнути усі свої структури системи «керованого хаосу», що означатиме кінець усім імперським зазіханням на ці території та їхні ресурси.

Тому й співають московські трубадури архаїчних пісеньок про «ворожі блоки» та «слов’янську єдність» тощо.

А щодо ядерних ракет українського виробництва, що стоять на озброєнні Росії, то: по-перше, хто ж росіянам доктор, адже саме Москва у особі Єльцина, наполягала на повному ядерному роззброєнні України; під час роботи західних експертів, у складі міжнародних комісій із ліквідації ядерних арсеналів України, їм, за згодою Москви і Києва передавалася уся технічна документація на зазначені ракети і тепер навряд чи ця техніка становить військову таємницю. Отже, перебування України у НАТО ну аж ніяк не стосується обслуговування цих ракет.

Відтак, пропагандистські твердження про загрози Росії із боку агресивного НАТО – теж, як правило, або ж на рівні мантр, або якихось хворобливо-фантастичних припущень. Бо насправді не існує жодної причини стверджувати, що така загроза існує насправді. Та й автор, після набору пропагандистських штампів-лякалок стверджує, що «НАТО і США – нам не вороги». А хто ж тоді вороги? Україна і Грузія?

 

 

© АРАТТА. Український національний портал. 2006-2024.
При передруці інформації, посилання на www.aratta-ukraine.com обов`язкове.
© Автор проекту - Валерій Колосюк.