Монополізм гірший за грабунок

Автор/джерело -  © "Киевские ведомости" 



Дата публiкацiї - 4.04.2006 | Постiйна адреса - http://www.aratta-ukraine.com/text_ua.php?id=114

"Проблема в іншому — у монополії інституту на археологічні розкопки та на дозволи на будівництво. Під виглядом археологічної експертизи численні позабюджетні дочірні підприємства окремих службовців Інституту археології збирають гроші на видачу дозволів на будівництво". Інтерв'ю з Лесем Танюком, який очолює Комитет Верховної Ради з питань культури і духовності.

Виставка колекції "ПлаТар" у Національному заповіднику "Софія Київська"

Зараз в багатьох ЗМІ піднімається тема “чорної” археології, на сторінках масової популярної преси (“Бульвар Гордона”, “Киевские ведомости”, наприклад) можна прочитати великі інтерв’ю з П.П. Толочком, директором Інституту археології НАН України. Зокрема, в своєму інтерв’ю газеті “Киевские ведомости” за 7 лютого 2006 р. П.П. Толочко критично висловлювався щодо позиции Комитета Верховної Ради з питань культури і духовності, що його очолює Лесь Танюк.

Тому у «Киевских ведомостях» від 21 березня 2006 р. з’явилося інтерв’ю з Лесем Танюком, який не вважає причиною протистояння між Інститутом археології і комітетом з питань культури і духовності різне відношення до "чорної археології", як це подає П.П. Толочко. Інтерв'ю взяла Анастасія РИНГИС.

Лесь Танюк: “Усі суперечки між Інститутом археології і наших виправлень до Закону “Про охорону археологічної спадщини” ніякого відношення до розкопок “чорних” археологів не мають. Проблема в іншому — у монополії інституту на археологічні розкопки та на дозволи на будівництво. Під виглядом археологічної експертизи численні позабюджетні дочірні підприємства окремих службовців Інституту археології збирають гроші на видачу дозволів на будівництво. Є питання до філій дочірнього підприємства Міжнародного фонду "Скарби Русі— України", що знаходяться в різних областях України фактично під прикриттям Інституту археології. Чи не привласнили вони собі право заробляти на цьому ліцензуванні великі кошти, не спрямовуючи їх на охорону пам’ятників культури, у тому числі на боротьбу з “чорною археологією”? Закон забороняє монополізм, тим більше в приватній формі!"

— Ви говорите про “приватний” монополізм. Але хіба Інститут археології — не державна установа?

— Уявіть собі, що б вийшло, якби Інститут геології видавав би ліцензії улюбленим фірмам і підрядникам на буріння свердловин. Хто б міг у такому випадку контролювати ці гігантські грошові потоки? Для чого тоді держава?

Так само не може існувати і монополія науково-дослідного Інституту археології, а директивні листи директора Інституту археології керівникам областей на бланках інституту, у яких він вимагає одержувати ліцензії на будівництва тільки в підвідомчих йому приватних організаціях, — це жахливіше, ніж “чорна археологія”. Та й у науці не може домінувати одна школа, один напрямок.

Приміром, у Польщі право дозволу на розкопки належить територіальним інституціям, що залучають археологів різних шкіл і напрямків і не бояться конкуренції. Ми вже не говоримо про те, що комітет дотепер не може отримати переліку предметів інститутської археологічної колекції. Навіть СБУ такого переліку не дістала. Існує порядок, при якому Інститут археології має право взяти у археолога для дослідження знайдену ним реліквію. Іноді це дослідження затягується на довгі роки. Наука є наука. Однак, у законі не сказано, де цей предмет має бути зареєстрований, ким і в які терміни переданий у державний фонд на збереження. Більш того, обов’язковості такої передачі не існує. Чи доводиться тоді дивуватися тому, що на засіданні комітету виступають археологи і запитують, яким чином наші кращі зразки потрапляють з цієї колекції на “Сотбі”? А ми нічого зрозумілого відповісти не можемо. Реєстра ж немає!

Після рішення ВР про необхідність інвентаризації колекції інституту, Петро Толочко, стиснувши зуби, все ж таки влаштував виставку предметів скіфського золота в Лаврі. На жаль, це виглядало пародією. Вхід на виставку був дозволений тільки народним депутатам України, а тривалість виставки була 8 годин. Крім членів нашого комітету, її відвідали ще аж 7 депутатів. Гора мишу породила.

— Тобто ви вважаєте, що працівники Інституту археології з колекції, що, з Ваших слів, ніде не зареєстрована, продають цінні знахідки “наліво”?

— “Наліво” чи “направо” — цього я не знаю, але деякі археологи викопані і віддані в Інститут археології предмети знаходили і на чорних ринках Києва, навіть з інститутськими етикетками. Причини можуть бути різні — погане зберігання, безгосподарність, зрештою та ж відсутність чіткої реєстраційної системи. Або незацікавленість у наявності такої. А тенденція заборон на розкопки для професіоналів високого рівня?

— Ви можете навести хоча б один факт такої заборони?

— Можу. Орест Корчинский позивався з Інститутом археології за те, що пан Толочко відсторонив його від розкопок у зв’язку з будівництвом міжнародної автомагістралі. Його відстороненням були обурені польські археологи, що входили до складу групи, — а ще цей учений відомий і в Росії, і в Польщі, і в Угорщині. Причиною відсторонення вважали його нелояльність до Інституту археології. Тим часом причини можуть бути набагато глибшими, траса — справа багатомільйонна.

— Зараз, завдяки вашому комітету, видавати дозволи на проведение розкопок буде кваліфікаційна рада. З яких фахівців він буде складатися?

— Щоб читачі не обвинуватили нас у неточності, процитую закон: “Кваліфікаційні документи видаються кваліфікаційною радою — колегіальним незалежним органом, відповідальним за професійний рівень виконавця робіт. Порядок формування і діяльності затверджує Кабінет міністрів України. До складу кваліфікаційної ради входять відповідні фахівці наукових установ, вищих навчальних закладів, громадських організацій”.

— І яким же чином члени цих громадських організацій, не володіючи спеціальними знаннями, зможуть оцінювати професіоналізм?

— У світі існує ціла система громадських організацій захисту й охорони пам'ятників культури. Як правило, це серйозні професіонали і серйозні організації. Товариство охорони пам'яток культури і історії, Український комітет ICOMOS, Українська національна комісія у справах ЮНЕСКО, членом якої я маю честь і відповідальність бути, Міжнародна академія захисту екологічного і культурного середовища, дійсним членом якої я є, Національні союзи художників і архітекторів... Повірте, це дуже серйозні професіонали. З цими людьми не можна не радитися.

— Яке ваше ставлення до колекціонерів старожитностей, які непрямим чином виступають основними покупцями у грабіжників?

— В жодній країні жоден музей не був створений за рахунок держави. Це все завдяки зусиллям приватних підприємців і колекціонерів — Трет’яковка, Бахрушенський музей, Ермітаж, Пушкінський музей. Наші музеї — це творіння Терещенка, Ханенка, Тарновських. Пізніше вони дарували свої колекції державі.

— Але, на відміну від живопису, предмети, що мають археологічну цінність, неможливо ніде легально купити.

— Злочинний нелегальний бізнес має бути викоренений правоохоронними органами як будь-яка злочинність! На жаль, і прокуратура, і МВС не зробили це для себе пріоритетом. МВС прекрасно інформоване про всі райони варварських розкопок. На жаль, часом їхні люди самі покривають бандитів, що виганяють відтіля професійних археологів. Це найгостріша проблема сьогодення. Але ж ми говоримо про колекціонерів, скажімо так, не останнього скликання.

— Наприклад?

— Та ж колекція Платонова.

— Але ж вона зібрана за останні п'ять років. Про це говорять багато археологів, та й сам Сергій Миколайович не в одному інтерв’ю розповідав про те, як до нього потрапляли деякі речі.

— Не зовсім так. Там є речі, знайдені і 50 років тому, коли ще не було цього варварського патрання заповідників, що не охороняються.

— Ви вважаєте, що в колекції є експонати, які були викопані ще 50 і більше років тому. При Суслові, Берії?

— І навіть раніш. До такої думки схиляються фахівці, що бачили цю колекцію, вона не куплена за тиждень, а збиралася багатьма, а потім була викуплена Платоновым. Думаю, і в часи Суслова і Брежнєва були “чорні” археологи — хвиля ця різко збільшилася після того, як Борис Мозолевский, з яким я був близько знайомий, знайшов свою фантастичну Скіфську Пектораль. І в той час, коли колекція Інституту археології глибоко законспірована, колекції Платонова і Поліщука об’їхали півсвіту. Я вже не кажу про те, що в Інституті археології немає жодного наукової праці, жлдної серйозної розробки. Усе це роблять за них інші — на жаль, не завжди науково обґрунтовано.

— Професор археології Віктор Клочко вважає, що велика частина колекції, що виставлялася в Парижі до 60-річчя ООН, — кримінального походження, і це був великий конфуз для нашої країни. Чи це так?

— Ми спеціально запитували європейську пресу про цю презентацію — вона була у захваті і подиві. Я переконаний: паризька виставка наших раритетів підняла престиж України. І давайте закінчимо про це. Якісь елементи колекції можуть мати кримінальне походження, і фахівці повинні це досліджувати. Про це є в нашому законопроекті, про це було й у проекті постанови Верховної Ради за результатами Дня уряду. Там велика увага приділялася боротьбі з “чорною археологією”. Але сесія після виступу Петра Толочка не змогла проголосувати за цю постанову.

— Ви захищаєте позицію колекціонерів, що не особисто, але побічно своїм інтересом до предметів давнини потурають “чорній археології”?

— Я їх не захищаю. Я хочу, щоб їхні колекції, якщо такі знаходяться поза законом, стали завтра надбанням держави чи хоча б не змогли бути вивезеними піратським чином за кордон. Дуже прикро, коли серед тих бандитів, що по-варварськи розкопують кургани, трапляються люди, що пов’язані з професійними археологами, які за деяку винагороду самі часто і показують, де копати. Сліди цього кримінального бізнесу приводять не тільки до колекціонерів.

— Ви як голова Комітету з питань культури і духовності спілкуєтеся зі співробітниками СБУ, що повинні контролювати охорону археологічних пам'яток?

— Не спілкуюся. Занадто багатьом організаціям передовірене право цієї охорони. А в семи няньок дитя без ока. Тому пану Толочку корисніше було б підтримати комітет і заснувати єдиний орган охорони пам'яток культури, як того вимагає закон.

— Міліція перед вами звітує, скільки було піймано “чорних археологів”?

— Ні. Міліція не підконтрольна Комітету з питань культури. Якби ці служби були нам підконтрольні, з “чорною археологією” було би раз і назавжди покінчено. Нонсенс: десятки випадків, сотні сигналів — і фактично жодної результативної кримінальної справи!

ДУМКА КОЛЕКЦІОНЕРА:

Чимало вчених вважають, що приватні археологічні колекції — це зло. А що думають з цього приводу самі колекціонери?

 

Олександр ПОЛІЩУК, співвласник історико-археологічного музею “Аратта”, що в Трипіллі:

Експонати, що сьогодні знаходяться в приватних колекціях Музею "Аратта" і “Платар” — це те, що вдалося урятувати від вивозу за кордон. Якби це не зібрали ми із Сергієм Платоновым, то цих речей ніхто б більше не побачив. Приватні колекції багатьох російських політиків — Потаніна, Жириновського, Бринцалова — зібрані з предметів, вивезених з нашої території.

Чи можливий сьогодні незаконний вивіз моєї чи колекції Платонова? Ні. Тому що експонати колекцій прекрасно відомі і нашим ученим, і за кордоном, вони не раз публікувалися в каталогах. Якщо якійсь експонат з цих колекцій з’явиться на міжнародному ринку і буде ідентифікований, то відразу його оголосять незаконно вивезеним і повернуть в Україну. А ті речі, що йдуть поза офіційних колекцій, легко вивозяться.

Колекції наших музеїв усім доступні, приходьте на виставки і дивіться. Якщо колекція Трипілля їде на виставку в Париж, то вона повертається в тому же вигляді, тому що всі експонати були зареєстровані, сфотографовані і полічені. У якому комплекті вона виїхала за рубіж, у такому ж і повернулася.

А от що робити з тими експонатами і колекціями, що продаються на деяких аукціонах? Можна подивитися сайти і переконатися, що багато речей з України. Питання компетентним органам: звідки вони там з’явилися? І чому спецслужби не можуть під виглядом покупців вирахувати цих грабіжників? Чому не проводиться оперативна діяльність у тім же Севастополі чи Сімферополі, Харкові, Чопі — містах-воротах, через які вивозяться древні цінності?"

ЦИФРИ:

$2000 — стільки коштує на європейському антикварному ринку молоток, знайдений у розкопці неолітичної стоянки. У нас його можна придбати за 50 доларів.

$5000 — європейська ціна однієї скіфської орлиноголової пряжки. В Україні за неї можна отримати тисячу доларів.

$300-500 — за такою ціною йдуть в Україні готські кольти.

 

 

© АРАТТА. Український національний портал. 2006-2024.
При передруці інформації, посилання на www.aratta-ukraine.com обов`язкове.
© Автор проекту - Валерій Колосюк.