Що залишили царські Скіфи в Бердянському кургані

Автор/джерело -  © Микола ЧЕРЕДНИЧЕНКО, Олена ФІАЛКО, Микола КОВАЛЬОВ, "Пам'ятки України", 3'1991 



Дата публiкацiї - 11.04.2006 | Постiйна адреса - http://www.aratta-ukraine.com/text_ua.php?id=125

Серед скіфських племен, що кочували в степах Північного Причорномор'я в VII—III століттях до н.е., давньогрецький історик Геродот називає найхоробріших і найчисленніших, які вважали інших своїми рабами. Це — скіфи царські. Вони жили на схід від річки Герр (Молочної) на берегах Меотіди (Азовського моря).

Червонофігурна скіфська чаша

1977 року Приазовська експедиція, організована Інститутом археології АН УРСР і Українським товариством охорони пам'яток історії та культури, з великими сподіваннями розпочала дослідження кургану на південній околиці села Нововасилівки, що нині в межах Бердянська. Курган на високому правому березі річки Берди. Його висота складає 8,4 м, діаметр – близько 70 метрів. Центральна частина насипу викладена з так званих вальків.

Під насипом містилися поховальні катакомби — дві в центрі і одна збоку. Перед улаштуванням могили в майбутньому кургані викладено кам'яний прямокутник розміром 16х20 метрів. Усередині зроблено дві вхідні ями. Із західного боку — доріжка (завдовжки 16 і завширшки 2 метри), яка починалася від підніжжя насипу й закінчувалася біля центрального поховання.

Цікаво, що під час улаштування основних могил ходили тільки цією доріжкою, бо навколишню площу майбутнього кургану вже закладали вальками. Власне, вона й правила за прохід серед вальків, а щоб вони не оповзали, схили обкладали камінням. Саму доріжку вистилали камкою (морською травою) кілька разів, по ній і пронесли небіжчиків та речі, що їх мали супроводжувати в потойбічний світ. Вибрана земля розгорнута у вигляді підкови на північ від ям. Це наводить на думку, що на початку робіт будівники кургану заздалегідь знали, яких розмірів будуть могили.

Після поховання вхідні ями центральних могил заклали камінням (переважно гранітом) з прошарками камки. Коли поховальна церемонія скінчилася, доріжку, як і самі ями, заповнили вальками. Насип було доведено до потрібної висоти та обкладено гранітним камінням.

У давнину поховання пограбоване через вальковий насип. Як саме розташовані центральні могили, грабіжники, мабуть, добре знали. Серед фахівців-скіфологів поширена думка, що злочинці часто бували присутні під час похорону. Не можна виключити цього й у даному разі. Оскільки вхідні ями були закладені камінням, грабіжники повели свій лаз по стіні ями. Саме в такий спосіб і розкрадене основне поховання: пробивши хід у північній стіні вхідної ями, не чіпаючи каміння, злочинці проникли в поховальну камеру, що на той час уже завалилася. Найбільше загрожував завал у південній частині її, тому вони не дісталися туди, що врятувало багато речей.

На дні камери, майже в центрі, був настил прямокутної форми з дерев'яних жердин розміром 2,5х1,3 метри. Сюди й поклали головного небіжчика, для якого, власне, призначено могилу та курган. Після пограбування від небіжчика лишилися тільки частини ніг у бронзових кнемідах, що захищали в бою, та кілька золотих бляшок.

У стіни камери забито залізні гаки, на яких висіли різні речі головного небіжчика, що потім попадали на дно. Північна половина повністю пограбована. Не порушеною дійшла до нашого часу тільки частина камери вздовж південної стіни. Зразу ж коло входу, попід стіною стояли одна на одній двадцять амфор з вином. Залишки його виявлено на дні у вигляді так званого винного каміння. Біля амфор два вуздечних набори: залізні вудила, бронзові псалії, вудильні кільця, бронзові ворворки й круглі бляхи плакіровані золотом, та залізний ланцюжок з бронзовими бляхами трикутної форми.

 

Найбільший інтерес становлять золоті прикраси кінської збруї: литий наносник і чотири нащічники у вигляді стилізованих кінської голови та орлиного крила; налобник завдовжки 44 сантиметри. На ньому в так званому скіфському звіриному стилі зображено сцени боротьби оленя з грифоном і лева з оленем, а також пантеру. Вуздечки й дев'ять сагайдаків з бронзовими та кістяними вістрями до стріл (по 120—180, а в окремих з них понад 200) впали з гаків на дно камери. Поряд — бойові пояси; деякі з сагайдаків, певно, висіли на поясах. Під східною стіною також лежали речі, що попадали з гаків: сім залізних списів, п'ять бойових сокир, два мечі, один — із вкритим золотом руків'ям, та золотий наконечник гострильного бруска. На долівці, поряд з амфорами, виявлено червонофігурний оксибаф — посудину для змішування вина з водою. На одному її боці зображено жіночі та чоловічі постаті. Очевидно, це сцена святкування на честь грецького бога виноробства Діонісія. На другому — три фігури в довгих хітонах, можливо богині долі.

Поряд з оксибафом стояло п'ять скфосів — так само грецьких посудин, чорнолакових та червонофігурних, з яких пили вино, У цьому ж таки місці знайдено й дерев'яні чаші, окуті золотими пластинками, що лежали біля бойового пояса, і, цілком імовірно, до нього кріпилися.

На дні камери, між цими речами і задньою (східною) стіною виявлено покривало пурпурового кольору, вся зовнішня поверхня якого розшита золотими бляшками прямокутної форми. Розміри його встановити неможливо, бо грабіжники частково зруйнували тканину, зберігся лише клапоть (приблизно 2 на 1,8 метра). Під ним лежали два головних
убори конусоїдної форми (також прикрашені золотими бляшками), золота сітчаста нагрудна прикраса та верхній одяг, що скидається на короткий каптан. Крім цього, у лазі, біля входу знайдено меч-акинак і рештки залізного панцира.

Вивчення поховального інвентаря та його розміщення дає підстави припустити, що в камері було три небіжчика: головний — на дерев'яному настилі, коло входу — мабуть, охоронець (тут знайдено залізний панцир, меч, вістря до списа), а біля амфор та посудин на вино — можливо, виночерпій.

На відстані 0,8 метра на південь від центрального поховання містилася друга могила (глибиною 10 метрів), що мала в південній стіні вхід у поховальну камеру, заставлений дерев'яними жердинами. Дно камери було на глибині 11,2 метра, загальна площа його 20 квадратних метрів. Біля південної стіни камери лежали два бронзові казани, заповнені кістками тварин. Друга частина камери зовсім порожня, можливо, її цілком зруйнували грабіжники.

Бічна могила також мала вигляд катакомби, завглибшки 6,30 метра. У південно-східній стіні вхідної ями зроблено приступки камінням, переважно гранітом, що й змусило грабіжників пробити лаз у стіні. Тим-то дно лишилося недоторканим — на ньому виявлено сліди від поховальної колісниці та її залізні, бронзові й дерев'яні частини, якими заставлено вхід у поховання.

У камері загальною площею близько 14 квадратних метрів, завглибшки 7,95 метра під задньою стіною знайдено кістки жінки та юнака, причому значну частину кісток юнака — коло входу. Це свідчить, що первісно юнака було покладено вздовж нього. До речі, тут знайдено також залізні вістря до списа та довгий меч. Певно, юнак виконував роль охоронця. Кістки жінки лежали вздовж задньої стіни на підсипці з крейди. Тут таки простежено залишки різних фарб. Можна припустити, що спочатку жінка була в саркофазі простої конструкції, який згодом ущент розбили грабіжники.

Найцікавіше в цій могилі — чотири сховки у вигляді звичайних ямок у долівці камери. Лише дві з них уціліли після пограбування. В одному — 103 вістря до стріл та залізний ніж з кістяною ручкою. У другому — прикраси кінської збруї — бронзові нащічники, налобники, бляхи, дзвіночки, пронизки, залізні вудила та бронзові псалії, чотири бронзові ажурні навершя зі стилізованими зображеннями оленя, що становлять неповторні витвори.

Аналіз речей з поховань кургану уможливлює датування цієї пам'ятки кінцем V — початком IV століть до н.е. Бердянський курган можна поставити в один ряд із такими царськими курганами, як Мелітопольський, Гайманова і Товста могили.

 

 

© АРАТТА. Український національний портал. 2006-2024.
При передруці інформації, посилання на www.aratta-ukraine.com обов`язкове.
© Автор проекту - Валерій Колосюк.