Діти нардепів гинуть в аваріях невипадково

Автор/джерело -  © Анатолій МАРЦИНОВСЬКИЙ, “Газета.ua” 

Країну поділено на безкарних і безправних.

Малюнок: Володимир КАЗАНЕВСЬКИЙ

У понеділок поховали 24-річного сина народного депутата-”регіонала” Володимира Сівковича. Він загинув після надто швидкої їзди нічним Києвом. Цілком зрозуміле горе родини й цілком доречні всі можливі співчуття — та водночас ця смерть стала черговою ланкою в ланцюжку їй подібних.
Ідеться про вседозволеність, що панує серед можновладців і поширюється на членів їхніх сімей. Одним з найочевидніших проявів цієї безкарності є аварії та трагедії за їхньої участі на автошляхах.

У червні на трасі Київ-Одеса розбився син ”регіоналки” Ганни Герман 17-річний Роман. Причина та ж — значне перевищення швидкості. Кілька років тому в Одесі джип із синами Юрія Єханурова й Михайла Поплавського на великій швидкості в’їхав у стовп — обоє опинилися в лікарні. У Києві нещодавно пасинок нардепа-”регіонала” Ігора Лисова ганяв уночі ”мерседесом” без номерів, таранив автомобілі й кидався з ножем на людей, які намагалися його зупинити. У січні в Одесі п’яний син заступника облради Фелікс Петросян своєю ”Тойотою-Прадо” протаранив ”Деу-Ланос” і зачепив ще 11 машин, загинула людина. У вересні минулого року син депутата сімферопольської міськради Віталій Файнгольд збив на ”Бентлі” мотоциклістку — пролітаючи при цьому вулицею міста зі швидкістю понад 170 км/год. Жінка померла.

І це лише окремі найрезонансніші випадки, про які багато писали й говорили. Подібного повно по всій Україні. Не лише київські можновладці, а й місцеві князьки та їхні чада відчувають цілковиту вседозволеність. І якщо у старших ще є якесь поняття міри й елементарного самозбереження, то в молодших часто відсутні будь-які гальма. До того ж нормальним є сідати за кермо напідпитку. Мовляв, тато чи мама в разі чого все одно ”відмажуть”. Інколи можновладці стають жертвами зрощеної ними ж системи — у даному випадку Володимир Сівкович. Проте часто гинуть пересічні люди, причому винуватці трагедій найчастіше відбуваються символічними покараннями.

Якось очільник Міністерства внутрішніх справ Юрій Луценко на одній із прес-конференцій поблажливо посміювався: мовляв, його дружині приходить на тиждень по кілька штрафів за перевищення швидкості. То що ж ти за міністр, якщо навіть власну жінку не можеш змусити дотримуватися закону й не створювати небезпеки на дорогах? Із цього все й починається. Зрештою, ситуація з автосвавіллям можновладців та їхніх дітей і родичів є лише частиною загальної проблеми. Україна поділена не лише за мовною чи релігійною ознакою, ставленням до НАТО чи до Росії. Насправді ті поділи штучні, створені у виборчих цілях. А от цілком природним для нинішньої держави є поділ на безкарних і безправних. Хто має владу, гроші й інші засоби впливу можуть уникнути практично всіх неприємностей. Іншим добитися справедливості важко, а у протистоянні з отакими ”крутеликами” практично неможливо. Це розуміють усі, тому й ганяють вулицями п’яні дітки батьків при посадах, міліцейські начальники влаштовують стрілянину на пляжах, як це було в Харківській області, або бійки в кафе — як недавно в Кіровограді. При тому їхній міністр розвішує від свого імені величезні плакати: ”Українці, захищайте свої права! Юрій Луценко”. Такий собі вишуканий цинізм.

Ця лінія поділу — на безправних і безкарних — не між сходом і заходом або ж будь-якою іншою географічною межею. Вона в кожних області, районі, місті й містечку. Безкарні є серед усіх політичних сил, причому політичні опоненти часто стають соратниками, коли йдеться про систему безкарності. Людям слід розуміти, що наступні президентські вибори чи які-небудь майбутні парламентські цю систему не зруйнують і не пошкодять. Зробити це можуть лише громадяни. А для цього треба громадянське єднання, активність і нетерпимість до сваволі знахабнілих ”крутеликів”.