Висхідна траєкторія української ідеї

Автор/джерело -  © Юрій Іллєнко, ВО “Свобода” 

Українська ідея не потребує розшифровки, тлумачення, жодного пояснення – як того вимагають наші ідейні вороги; українська ідея – це аксіома виживання і процвітання нації на своїй землі, на якій ця нація постала в борні, праці, вірі, надії і любові.

Юрій Іллєнко

Українська ідея формувалася століттями під потужним впливом як зовнішніх так і внутрішніх чинників. Внутрішні багатовікові чинники зводяться до одного головного – виживання етносу, який починає усвідомлювати себе нацією на Богом даній землі, бо вижити етнос може лише згуртувавшись в націю, а не поодинці. Багатовекторні зовнішні чинники теж легко звести до головного – знищення загарбниками етносу, який починає усвідомлювати себе господарем на своїй, Богом даній землі, і зачистка тої землі для заселення.

Нація формується мовою, яка народжується в певних кордонах етнічної культури і спільної території, окультуреної етносом. Мова стає кордоном, законом, мораллю і конституцією нації – тобто суспільним договором, народженим нацією в борні, праці і любові, і націленим на виживання і процвітання. Тому порушення мовного і територіального статусу нації неодмінно призводить до її занепаду, а то й до зникнення. Якщо загарбник не спроможний знищити мову і повністю контролювати територію, тоді він вдається до останньої способів – знищення носія мови і господаря землі (території).

Тому українська ідея не потребує розшифровки, тлумачення, жодного пояснення – як того вимагають наші ідейні вороги; українська ідея – це аксіома виживання і процвітання нації на своїй землі, на якій ця нація постала в борні, праці, вірі, надії і любові.

Так само, як не потребує роз’яснення жодна інша національна ідея – чи то французька, чи то японська, чи то єврейська – вільне життя і процвітання на землі обітованій.

Якщо аксіома української ідеї не потребує трактувань, і приймається як даність, то чому й досі українська ідея не втілена в життя? Це треба зрозуміти. А зрозуміти це можливо, якщо дослідити історичну траєкторію становлення, розвитку і зламів української ідеї на тлі тих історичних катаклізмів, які випали на долю української нації.

Історія, перед тим, як стати історією, є звичайнісіньким життям, таким, як і наше. Життя має незліченні форми втілення, а історія фіксує лише ті моменти життя, які на думку історика мають значення для реалізації певної ідеї, яку сповідує історик.

Читаючи будь-яку писану історію, легко прослідкувати ідею, яка водила пером історика.

Біблійне п’ятикнижжя – від першої до останньої літери – це ствердження ідеї богообраності єврейського народу – „Блажен ти, Ізраїль! Хто подібний до тебе, народе, бережений Господом, котрий є щитом, що охороняє тебе, і мечем слави твоєї? Вороги твої плазують перед тобою…."

Геродот – це ідея еліноцентризму, у нього всі інші народи – варвари.

Будь-яка московська історія просякнута ідеєю монаха-місіонера Філофея – „Москва – третій Рим, а четвертому не бувати".

Постає питання, а яку ідею обслуговує той, чи ті, хто писали історію української ідеї? Якщо перечитати все написане на нашій землі, і не лише на нашій землі, про українську історію ("Повість минулих літ – звідки почала бути земля руська", або "Літопис самовидця", або "Історію України-Русі" Грушевського, або Карамзиних-Соловйових, або краткий курс історії ВКП(б), або історію Європи, писану в Канаді, чи будь-що інше), то в тих писаннях про українську ідею практично не йшлося, хоча саме українська ідея є стрижнем становлення української державності і каменем спотикання Євро-Азійської історії.

Українську ідею можна більше зрозуміти, якщо уважно читати таких різнорідних і не схожих поетів і філософів як Вольтер, Дефо, Байрон, Гюго, Зєєв, Жаботинський, Донцов, Міхновський, Липа, Липинський, Сціборський, Огієнко, Сосюра, Степан Бандера, або в сучасних студіях Всеукраїнського Об’єднання "Свобода" та у свободівському ідеологічному маніфесті – „Програма захисту українців".

Я маю партквиток ВО “Свобода” і пишу не історичний трактат, а заангажований політичний текст, тому траєкторія української ідеї, яку я видобув з історичних першоджерел, буде конспективно лаконічною. Щоб ні в кого не виникало сумнівів, я сповідаю ідею Великої Української Державності, балто-чорноморську вертикаль, яка замість каменя спотикання Євро-Азійських змагань, пропонує могутню поворотну вісь, опорний наріжний камінь Євро-Азійських зусиль для стабілізації культури, торгівлі, миру, освіти і процвітання цілого Євро-Азійського конгломерату з потужним центром впливу в Києві. Власне тисячолітня траєкторія української ідеї з цього і почалась, цю вісь першим закріпив Святослав Хоробрий між Царгородською брамою і Білою Вежею на Волзі і прямо на північ, аж до холодних хвиль Балтики, де з часом Петро І заснує свою столицю на кістках українців. Лише під мурами Ісакіївського собору лежать кістки шестидесяти тисяч моїх земляків з берегів Дніпра-Славути.

Тож Балто-Черноморська вертикаль – не виплід моєї буйної уяви, а реальність і ще не втілена місія української нації, яку, вона, моя нація має шанс реалізувати в ХХІ столітті.

Три головні складові для такої місії-впливу України: перша – географічне розташування на перетині двох геосилових ліній – з варягів у греки і у зворотному напрямку, з Азії в Європу і у зворотному напрямку – шовковий і кривавий шлях, на яких віддавна відбувалися грандіозні цивілізаційні новоутворення; друга – поширення ідеї про головний скарб земної кулі – найродючіші чорноземи планети, на яких, власне, й виплекана могутня культура, носієм якої є український етнос; третя – попри нескінченні збройні і підступні випробування з загарбниками, посіпаками, зрадниками і звабниками на перетині вищезгаданих геосилових ліній, початок яких сховано в пітьмі тисячоліть, український етнос здобув, зберіг і передав в сьогодення ген свободи.

І це головне. Руйнівною антитезою генові української свободи було створення російської імперії. Український інтелектуал Феофан Прокопович вдруге після Святослава Хороброго намагався реалізувати ідею Великої Державності з допомогою гетьмана Степана Мазепи, але не отримав від нього підтримки, тоді Феофан Прокопович подався в найми до Петра І, який став його слухняним учнем і почав успішно цю ідею втілювати в Російській Імперії.

Офіційна писана історія замовчує наявність як української ідеї, так і обґрунтованість Балто-Чорноморської вертикалі і, головне, – що настав час реалізації цієї ідеї. Зі всіх філософів історії лише один Тойнбі показав механізм дії історичних сил. Умови реального життя дають виклик, на який має відповісти певними діями той, кому його адресовано. Відповідь на виклик історії завжди має позитивний для нації вектор, негативну відповідь нація ніколи не дає. Часто-густо виклик залишається без відповіді і тоді розвиток подій йде хибним шляхом. Саме так сталося з Україною, після проголошення незалежності. Відповідь на виклик історії дав не український народ, а його гнобителі – секретарі ЦККПУ, комсомольські вожді і кадебісти, які свого часу знищували УПА. Секретарі ЦК почали з розпродажу всіх багатств України. З молотка пішов не лише чорноморський флот, а й увесь річковий. Виторг від оборудки, звичайно, осів в кишенях секретарів ЦК. Було здано в руки потенційному агресору атомну зброю. Було ліквідовано усе національне виробництво, натомість українцям було кинуто на стіл "ніжки Буша" і "заокеанську яловичину", якій більше років, ніж незалежності. Ліквідовано сільське господарство – Україна їсть імпортні помідори, яблука і купує за кордоном цукор. Така відповідь на виклик долі завела Україну в глухий кут. Вороги радісно потирають руки – держава не відбулася! Ви можете мені сказати, що я не всіх перезвав, серед тих, хто намагався дати відповідь. Так. Був ще РУХ. Але згадаймо, як він точно називався. Він називався РУХ за перебудову. Що таке перебудова? Сьогодні слово перебудова (перестройка) звучить інакше – перезавантаження – данина комп’ютерному часові. Це була відчайдушна спроба перезавантаження совкової системи, яка "заключила", зависла і більше не могла працювати. Рух намагався перезавантажити совкову систему – і не більше. Рух не ставив перед собою завдання дати відповідь на виклик долі – збудувати Національну Велику Державу. Тому і розколовся Рух на друзки, а його вожді сьогодні Яворівські, Лавриновичі, Мовчани, Костенки, Тарасюки перезавантажують Україну в кишені своїх ніби ідейних ворогів. Рух спроектували батьки перестройки для порятунку совкової системи. Ті, хто цього не зрозумів тоді, сьогодні зовсім розгублений – як всіх нас обкрутили круг пальця. З чим саме поздоровляє Україну Тарасюк? З двадцятиріччям рачкування, вкрай невдалого перезавантаження, чи топтання на місці, чи з тим, що з рухом ми все далі і далі від Великої України.

Проте ген свободи вибухав на Україні постійно. 16-те, 17-те, 18-те століття – повсякчасні козацько-селянські повстання, які спалахували по всіх кутках України – Самійло Кішка, Остряниця, Наливайко, Хмельниччина, Коліївщина. Перша половина 20-го століття – суцільне повстання по всій Україні – Холодний Яр, Медвин, Павлоград, це тільки найбільші. А фактично бунти були майже в кожному селі, перманентні, і як вивершення цих бунтів свободи постала ОУН – УПА.

Чому сперечаються, чи був голод 33-го року штучним, чи природним наслідком неврожаю? Чому всі мовчать про те, що це була відповідь комуністичного режиму на виклик українського гену свободи. Заможне селянство України не прийняло радянської влади і чинило їй шалений опір вже з того часу, який в радянській історії названо громадянською війною. В Україні громадянської війни не було. Був спротив більшовицьким загарбникам. Спротив чинили по всій території України. Заможні українці не хотіли нового комуністичного рабства. Медвин, Холодний Яр і Чучупака стали взірцем селянських озброєних повстань. Вони захищали свої родини, своє майно, свою землю від найжорстокіших окупантів за всю історію України – від більшовиків. Більшовики розпочали червоний терор. Тоді вперше Україна зрозуміла, що означає теорія випаленої землі. Ще більший спротив почався в період колективізації. Тут вирізали більшовицьких комісарів всіх до ноги, тих які намагалися розкуркулювати заможне українське селянство. Відповідь знову була страшною – мільйони трудівників зігнали з рідної землі і під конвоєм депортували у віддалені куточки Сибіру. Селянський спротив наростав. Ген свободи вибухав знову і знову з безпрецедентною силою. Не зламавши той спротив, вірний ленінець Сталін не зміг би побудувати свій репресивний соціалізм – індустріалізацію. Паралельно зі знищенням селянства сталінські сатрапи почали фізичне винищення української інтелігенції – носіїв української ідеї, носіїв гена свободи. В історію України ті криваві сторінки увійшли під грифом „совершенно секретно" – „Розстріляне відродження". Сотні тисяч ліпших із ліпших українських інтелектуалів і геніїв було розстріляно. Назву лише одне з тих сотень тисяч, але світової слави, імя – Лесь Курбас. Спротив досяг апогею, вся країна була готова повалити кривавий режим. Тоді й було здійснено штучний голодомор – аби не лише знищити українську ідею, а самий зародок тієї ідеї – українське селянство. Бо саме українське село споконвічно і було тим самим джерелом не лише добробуту на цій землі а й продуцентом патріотичної інтеліґенції. Український аграрій в кінці ХІХ на початку ХХ століття був найліпшим аграрієм світу, принаймні в Європі до 70% екологічно чистої як сльоза сільгосппродукції – збіжжя, м’ясо, молоко, мед – давало українське село, а цукру і поготів – до 90%. От вам і бездоганна діагностика причин геноциду українців – штучного голодомору. Кажуть не залишилося письмових документів про штучність голодомору. Але є радянська статистика скільки було переселено в повністю вимерлі українські села на родючі чорноземи господарств з Московії. Так створювала Москва на теренах України п’яту колонну. Потім таким самим чином переселяли на Західну Україну, але вже не селян, а кадебістів. От вам і Тойнбі з його „викликом – відповіддю". Виклик – вибух гена свободи, відповідь Сталіна – геноцид.

Гулаг став справжнім обличчям соціалізму з людським обличчям. Як не дивно, ген свободи вибухав і в Гулагу. Поки гулагівські табори не наповнилися вояками УПА, в таборах панувала кримінальна сила. Вони знущалися з засланих в Гулаг інтеліґентів і сталінських холуїв, аж поки не зіткнулися з вояками УПА. Ген свободи вибухнув в найсуворіших умовах концтаборів, порівняно з якими Майданек, Заксенгаузен і Освенцим можна вважати курортами. Хвиля бунтів прокотилася по всіх таборах Гулагу, коли в тих таборах опинилися вояки УПА.

Нині перед українською нацією вкотре фатальний виклик – реальна можливість зникнення або небачена звитяга. Зовнішні і внутрішні вороги діють за класичною схемою: земля, мова, геноцид-винищення гена свободи. Позитивна відповідь на виклик долі може бути лише одна – самоствердження своєї історичної місії – створення Великої Української Держави основи Балто-Чорноморської вісі. Всі політики і політологи, як папуги повторюють десятки всім набридлих прописних істин-стереотипів. Вони змушені так говорити, бо взагалі нічого не чують, крім голосу хижацького інстинкту самозбагачення, бо вони примітивні і застарілі, як гулагівський сортир, як маніфест комуністичної партії, який годиться лише на підтирку в тих сортирах, бо вони не знають правди, вони навіть не здогадуються, що правда існує поза їхньою свідомістю.

А правда в тому, що українська ідея дійшла до завершальної фази свого становлення, створення Великої Української Держави – довічного прагнення і історичної місії українського народу.

Те, що розігрують сьогодні на українській землі – зовсім не перманентні вибори чи то Президента, чи то Верховної Ради. Йдеться про виклик долі. І ген української свободи має дати гідну відповідь.