Західні аналітики не виключають Майдану-2 під час виборів

Автор/джерело -  © Мар’яна Драч ,“Радіо Свобода” 

Наступні президентські вибори дуже важливі для України, яка має нарешті визначитися в геополітичному, економічному плані і щодо політичної системи, яка необхідна державі.

Таку думку в інтерв’ю Радо Свобода висловив відомий німецький політолог, експерт Ради із зовнішньої політики Німеччини Александр Рар. Головним завданням нового президента України він вважає вихід з економічної кризи, заради якого треба припинити політичні баталії та об’єднувати країну. Але загроза, що розбрат триватиме і надалі існує і про докладніше у розмові з політологом.

– Яка небезпека може очікувати Україну після виборів?

– Мій прогноз може бути досить сумним. Якщо в другому турі переможе Віктор Янукович, а якщо він переможе, то з незначною перевагою, то Юлія Тимошенко влаштує своєрідну революцію й оголосить Україну парламентcькою республікою, спробує змусити Януковича стати не більше ніж англійською королевою. Це призведе до нової політичної кризи в країні. Я сподіваюся, що цього не буде, але така небезпека існує.

– Чи можна стверджувати, що нове покоління українських політиків вже остаточно проґавило свій шанс на цих виборах?

– Існує третє, так зване «золоте» місце. Якщо, наприклад, Арсеній Яценюк чи Сергій Тігіпко завоюють сильне третє місце, я наголошую – сильне, і зможуть серйозно вплинути на успіх Тимошенко чи Януковича, то це серйозно змінить політичну систему України. Буде коаліція кількох політичних сил, що керуватиме Україною після другого туру.

– На сайті блоку Юлії Тимошенко розміщена цитата з німецької газети «Франкфуртер Рундшау» про те, що саме вона як кандидат найбільше підходить Євросоюзу. Зрозуміло, що офіційний Брюссель не підтримує жодного з українських політиків, але неофіційно на кого все-таки роблять ставку?

– Юлія Тимошенко не є улюбленцем Євросоюзу, але завдяки вмілій дипломатії за останні два роки вона змогла завоювати довіру на Заході. На відміну від Ющенка, який таку довіру втратив. Вона вміло проводила економічні переговори, передовсім з Міжнародним валютним фондом, і ця співпраця припинилася, до речі, якраз через її провину.

– Але Міжнародний валютний фонд відмовився давати Україні черговий транш після того як Верховна Рада, всупереч позиції уряду, підняла соціальні стандарти. Де тут провина Тимошенко?

– Ми ж знаємо, у кого в парламенті які механізми і які можливості проводити ту чи іншу політику. Гадаю, що головною фігурою у переговорах з МВФ таки була Юлія Тимошенко. МВФ доволі критично дивиться, з одного боку, на те, як вона витрачає гроші, а з іншого боку, розумів, що іншого виходу немає. Вона таки завоювала довіру, тому гадаю, що «Франкфуртер Рундшау» написала правду. Сьогодні на Заході не вірять у шанси Ющенка. До Януковича далі ставляться обережно, бо вважають, що він буде дуже тісно співпрацювати з Росією, може, навіть увійде у єдиний економічний простір з Росією й Казахстаном і таким чином віддалить Україну від ЄС. Тому всі реалістичні сподівання сьогодні на Юлію Тимошенко. Вона це чудово розуміє і представляє себе в цій ролі.

– А на кого ставить Росія? Одного дня російський прем’єр Володимир Путін каже, що йому комфортно працювати з урядом Тимошенко, а наступного дня наполягає, що не підтримує Тимошенко на виборах, бо його партія має партнерство з Партією регіонів Віктора Януковича. Як це все розуміти?

– Я можу cобі уявити, що Путін грає в дуже хитру гру .Йому за політичними мотивами Янукович набагато ближчий, ніж Тимошенко. Але можливо, що він підтримує Тимошенко для того, щоб загострити конфлікт між нею і Ющенком, щоб по-справжньому зіштовхнути їх лобами перед виборами. Це може бути одна тактика. З іншого боку, Путін – дуже емоційний політик. У нього є чимало образ на Януковича, особливо на те, що після того, як той став прем’єром України 2006 року, то не повернувся до ідеї спільного економічного простору з Росією. Щодо Росії загалом, того ж Медведєва, олігархів, які хочуть розвивати співпрацю з Україною, то мені здається, що їм таки ближча Партія регіонів, ніж Юлія Тимошенко.

– Наступне запитання до Вас як до автора книги «Росія тисне на газ». Аналітики РНБО України передбачають нову газову кризу, якою Росію спробує дискредитувати Україну як транзитну державу. Які шанси такої кризи бачите Ви?

– З російського боку провокації можливі, але я не бачу в них сенсу. Для чого Росії третій раз наступати на ті самі граблі? Росія не може в односторонньому порядку представити Україну як ненадійну транзитну державу, бо Захід на такі аргументи не ведеться. Якщо Росія тикає на Україну і каже, що це Україна краде газ, то ЄС відповідає: з’ясуйте це самі, ми хочемо отримувати наш товар. Гадаю, що конфлікт може і не повторитися, адже вбудовано нові механізми. «Нафтогаз» сьогодні прозоріше співпрацює із Заходом. МВФ дав Україні гроші на оплату російського газу і буде стежити за тим, щоб ці гроші потрапили в Росію. Українські аналітики повинні бити на сполох, якщо в них є побоювання, але ж сьогодні Путін і Тимошенко домовляються, як ніколи за останні роки. Тому я не думаю, що зараз будуть серйозні конфлікти.