Патріарх Кирило взяв під опіку бізнес Фірташа?

Автор/джерело -  © Ксеня Лесів, УНІАН 

“Російська церква бере участь у чужій грі, але в неї є певний фінансовий інтерес. Це все свідчить про духовний рівень керівників цієї структури”...

Нещодавно Московський патріархат звернувся з клопотанням до уряду Росії щодо надання можливості українським підприємствам хімічної промисловості, чимало з яких належать Фірташу (Ostchem Holding), напряму купувати газ у Газпрому та інших російських газовидобувних компаній. Наскільки богоугодним є лобіювання російською церквою інтересів олігархії?

Єпископ Євстратій (Зоря), єпископ УПЦ КП:

КРАЩЕ Б РОСІЙСЬКА ЦЕРКВА ПЕЧАЛУВАЛАСЯ ПРО СВОЇХ БІДНИХ ТА ЗНЕДОЛЕНИХ

Церква з давніх часів зберігала за собою право печалування. Це право звертатися до можновладців з проханнями про помилування, заступництво щодо тих, хто не може себе захистити чи тих, хто був засуджений до смертної кари.

Часом за такі печалування священикам доводилося розплачуватися власним життям. Приклад – митрополит Филип Количев, якого вбили за наказом Івана Грозного тому, що той завжди викривав жорстокі діяння Грозного і просив милості для жертв царя та його опричини.

Звернення, які церква надсилає до можновладців у сьогоднішній час – про допомогу чи підтримку в справах чи проектах, - дещо іншого роду. Наприклад, про повернення храмів, які були відібрані радянською владою.

Те, що ми бачимо з листом до Газпрому – справа двох господарських суб’єктів – Газпрому і Союзу хіміків України. Говорити про необхідність церкві втручатися в це питання абсолютно не доводиться. Не справа церкви займатися формуванням ціни на газ.

Цікавою є дата, коли підписували такого листа на адресу голови ради директорів ВАТ «Газпром» Віктора Зубкова, – 26 лютого. Тобто на другий день після інавгурації Віктора Януковича. Цілком імовірно, що українські хіміки зверталися з проханням до патріарха Кирила під час його візиту до Києва (25 лютого).

Зрозуміло, що за цим листом стоять певні домовленості. У ньому чітко йдеться про якусь допомогу церкві з боку хімічних підприємств.

Наприклад, ми знаємо, що одна й та сама особа є власником чи співвласником кількох хімічних підприємств і водночас має вплив на один з загальнонаціональних телеканалів України, який, м’яко кажучи, найбільш прихильно висвітлював минулорічний візит патріарха Кирила.

В американській практиці такі відносини називають лобізмом. Але церква – не лобістська структура, вона не повинна займатися такими речами.

Патріарх Кирил уже зараз багатьма сприймається як політик, а вже потім як релігійний діяч. Ідеї, доктрини, які він висуває, сприймаються лише як політичні. Хоча, можливо, патріарх Кирил вважає, що саме таким шляхом він посилює вплив церкви на життя громадськості…

Після падіння комуністичної ідеології, після занепаду демократичних прагнень у часи пізнього Єльцина в Росії з’явилася ідея «сильної руки», але до цієї ідеї потрібна була ще і якась ідеологія. Нею стала великодержавницька ідеологія. У великодержавницькій ідеології Росії значне місце завжди відводилося церкві. Тому патріарх Кирил зі своїми ідеями «російського світу», ідеями тісної співпраці церкви й держави є затребуваним.

Проте така модель в умовах сучасного світу є недовговічною. І може привести лише до погіршення ставлення значної частини суспільства до церкви.

Гадаю, патріарх Кирил не дуже розуміє, як його слова і вчинки сприймаються в Україні. Тобто він діє так, як бачить це з Москви.

Він, як і російські політики, досі не сприймає Україну як незалежну державу. Вони завжди кажуть: «Ми в Україні як дома». Вони сприймають українську гостинність і те, що в Україні всі розуміють російську мову, як ознаку російськості України.

У самій Росії гасла Кирила про «святу Русь» сприймаються на ура, як щось сакральне, освячене древністю, з красивим найменуванням, проте в Україні це сприймається абсолютно по-іншому – як форма протидії українській незалежності, як спосіб її руйнування. Яскравим прикладом був знову ж таки торішній візит. Суспільство так і не сприйняло це як пастирський візит, а лише як політичний. Аналогічна ситуація була, коли патріарх Кирил приїжджав на інавгурацію Януковича.

Михайло Гончар, директор енергетичних програм центру «Номос»:

НЕ СЕКРЕТ, ЩО ЦЕРКВА ВІДМИВАЄ КОШТИ, ЯКІ РОБЛЯТЬСЯ У ВИГЛЯДІ ПОЖЕРТВ

Тут не йдеться про церковну чи богоугодну справу. Це чистий бізнес.

Відомо, що Російська православна церква є доволі потужною бізнес-імперією в Росії. Гадаю, тут керівництво російської церкви вирішило скористатися слушним політичним моментом для того, щоб отримати з цього певні фінансові дивіденди.

Не секрет, що через певні механізми церква відмиває кошти, які робляться у вигляді пожертв. Себто, якщо «богобоязні» люди в Газпромі та не менш «богобоязні» люди в українській промисловості отримають бажане, то очевидно, що буде своєрідний розрахунок за надану послугу.

Знаючи специфіку наших галузевих лобі, вони не проявлять жодної ініціативи, якщо на це не буде санкції. Тобто вони зробили певне звернення не тому, що їм раптом у голову прийшло «прозріння», - це елемент певного технологічного ланцюжка. Те, що ми бачимо на публічному рівні, є лише відголосок реальних процесів...

Така технологія має прикрити ті домовленості, які намічаються в більш широкому форматі щодо виходу Газпрому на кінцевих споживачів газу в Україні.

Але таким прецедентом російська церква створює для себе проблему. Бо постає питання, чому церква так переймається зверненням до неї з боку лобістських структур сусідньої країни, а не, скажімо, проблемами своїх, російських, платників податків.

Як на мене, тут російська церква бере участь у чужій грі, але в неї є певний фінансовий інтерес. Це все свідчить про духовний рівень керівників цієї структури.