Підґрунтя релігійної віри

Автор/джерело -  © Георгій Великодушний, “Хай Вей” 

Якщо хтось вважає, що існують люди, котрі не виявляють релігійної віри, він помиляється, оскільки у світі немає жодної людини, котра – б не виявляла релігійної віри у будь – що. Навіть атеїзм ґрунтується на вірі у те, що ані бога, ані надприродних сил не існує, і ця віра має таку саму силу, як і релігійна віра.

Жінки найбільше зазнають писхологічного тиску і намагаються знайти від нього захист в релігійності

Faith – віра без розсудливого підґрунтя, на противагу belief – розсудлива віра, чи ґрунтовне переконання.

Атеїзм та релігія має одне й те саме підґрунтя – вони засновуються на певних знаннях, котрі й спонукують виявляти певний напрямок віри.

Скажімо, кожна релігійна людина знає, у що вона вірить; так само й атеїсти вірять у те, що вони знають. Релігійні люди, отримуючи знання, наприклад, з книжок, про те, що існує надприродній бог, існує численна громада янголів та інших потойбічних духовних істот (у інших релігіях – численна громада різних богів та богинь, різних еманацій якоїсь найвищої духовної істоти, тощо), ймуть віри у ці знання, найчастіше цілком по–дитячому наївно, як наприклад деякі люди вірять у існування дивних істот, котрі буцімто існують поодинці у різних частинах земної кулі, хоча це й суперечить сучасним науковим знанням й ця віра є принаймні нерозважною.

Так само й атеїсти, поглинаючи інформацію з спеціалізованих для них видань, у котрих містяться переконливі докази на користь нерозважності релігійної віри, ймуть віру у те, що не існує ані надприродного бога, ані янголів, ані будь–яких інших потойбічних духовних істот, так само як і духовного світу, визнаючи лише те, інформацію про що надає наука, - таким чином маючи за бога науку, хоча більшість учених таки визнає, що наука будується на теоріях та гіпотезах, більшість з яких не є доведено та й взагалі не можуть бути доведені практикою.

Подібностей між громадою атеїстів та громадою релігійних людей є дуже багато, наприклад, як атеїсти, так й релігійні громади мають свою спеціалізовану літературу; віра у те, що потойбічного духовного світу не існує, як і віра у те, що цей світ існує, однаково ґрунтується на знаннях, котрі ці види громад людей отримують, причому регулярно, оскільки релігійна віра має унікальну властивість.

Якщо її регулярно, час від часу, не підживлювати, вона зникає пропорційно до довжини відрізку часу, за який її не підсилювали знаннями, причому ці знання мають бути здебільшого тими самими. У християнських релігійних громадах, наприклад, майже не щотижня на протязі численних років вивчають Біблію; так само у громадах атеїстів й політиканів, котрі нерідко влаштовують власні зібрання, часто проголошують ту саму інформацію, котру кожна особа з цієї громади й без того вже добре знає, прикрашаючи ці лекції та доповіді новітніми фактами, та подаючи її майже щораз з іншого ракурсу.

Таким чином, враховуючи усі ці подібності, можна з упевненістю говорити, що атеїсти – це такі самі релігійні люди, як й усі інші, оскільки відмінностей у громадах релігійних людей та атеїстів небагато, й насамперед між ними пролягає усього одна відмінність – те, що релігійні люди вірять, а атеїсти вірять у те, що вони не вірять, інакше кажучи, релігійні люди виявляють безпосередню віру, а атеїсти виявляють віру з запереченням цієї безпосередньої віри. Що – ж усе–таки спонукує людей виявляти релігійну віру?

В ієрархії базових цінностей будь-якої людини на перше місце прийнято ставити їжу, питво, відпочинок, свободу переміщення, секс. Насправді ж людина здатна пожертвувати практично всім заради відчуття психічного комфорту. Саме відчуття психічного комфорту - це те, що радикально відрізняє людину від тварин, і це - те, за допомогою чого людиною можна маніпулювати

Насамперед, прагнення до волі та незалежності, оскільки релігійність у людей зростає пропорційно до погіршення життєвих обставин, оскільки будь–яка людина, відчуваючи передусім психологічний тиск, котрий її щораз сильніше позбавляє відчуття власної незалежності та свободи волі, щораз глибше поринає усередину, подібно до того, як страус, відчуваючи небезпеку, заглиблює свою голову у пісок, - хибно, а подеколи й фатально для себе вважаючи, що, припинивши доступ у свою куцу голову інформації щодо наближення небезпеки, він знайшов захист від неї.

Так само й людина, котра відчуває щораз сильніший психологічний тиск, аби уникнути нервового зриву, автоматично віддаляється від об’єкту чи суб’єкту, через котрий вона зносить цей тиск, але коли утекти від об’єкту, котрий спричиняє психологічний тиск, є фізично чи морально неможливим, така особа, інтуїтивно докладаючи зусиль, аби якось полегшити чи зовсім позбутися цього тиску, щораз дедалі більше поринає у духовне життя, - оскільки, ілюзорно знаходячись там, вона відчуває себе вільною.

Це так само, як коли людина з квартири, у котрій над нею чинять психологічне насильство, переїжджає до іншої квартири, що знаходиться на належній далечині від попередньої, але не припиняє через цей вимушений переїзд спілкування з людьми, котрі продовжують жити у квартирі, з якої була спричинена втеча, - скажімо, через листування чи по телефону. При цьому людина має владу у разі здійснення спроби психологічного тиску через телефон чи письмово покласти чи не підіймати трубку телефону, або розірвати чи спалити лист, через котрий здійснюється спроба чинити такий тиск.

Втім деякі люди, котрі за своїм характером не схильні до відступу, зносячи психологічний тиск на протязі певного часу, у той час коли він досягне певної граничної для них межі, можуть зірватися й зійти з розуму, отримавши як наслідок серйозне психічне захворювання, чи, знаходячись у стані граничного психологічного напруження під час зриву, скоїти який-небудь жахливий злочин, здебільшого спрямований на усунення причини психологічного тиску, що спричинив цей зрив.

Таким чином, чим більшим є психологічний тиск, тим сильніше його жертва поринає у духовне життя, ілюзорно насолоджуючись тим, чого у неї у дійсності немає та чого вона прагне.