Україна на ідеологічних позвах з Московщиною (за мотивами Івана Нечуя-Левицького)

Автор/джерело -  © Сергій Коваленко, для “Аратта-Україна” 

Нещодавно в “Українському домі” на Хрещатику відбулася небуденна подія, яка, однак, може загубитися серед інших, що віднедавна калейдоскопом замерехтіли перед здивованими очима переляканого українського обивателя. Щоб цього не сталося автор цих рядків і змушений привернути увагу широкої громадськості до згаданої події.

А відбулося те, що 2 липня цього року керівництво “Українського дому” без будь-яких попереджень познімало зі стін цього закладу портрети Національної галереї видатних українців “Українці в світі”, посилаючись при цьому на відповідну вказівку Державного управляння справами (ДУС), у віданні якого “Український дім” перебуває. Головним мотивом при цьому вказується пріоритетність проєктів, що приносять безпосередній економічний зиск. Національна галерея портретів “Українці в світі”, мовляв, до таких не належить.

Отже, знову все спочатку… “Український дім”, що мав би бути храмом українського духу, новітнє керівництво ДУС не уявляє собі інакше, як один з торгівельних майданчиків, що повинен приносити дохід “тут і відразу”. Невже у керівництві ДУС і в тому, що над ним зібралися особи, котрі крім торгівлі ні на чому більше не розуміються?

Між тим на сайті “Українського дому” скромно зазначено, що, мовляв, “вся його діяльність спрямована на утвердження авторитету нашої країни, пропаганду її досягнень у сферах духовного та ділового життя”. Які досягнення будь-якої країни можуть бути більшими за конкретний внесок вихідців з неї у розвиток світової цивілізації, який так масштабно щодо України втілено творцями Національної галереї портретів “Українці в світі”? Кількість цих людей, що походять з України, як і сукупність їх діянь та досягнень просто приголомшує. Отже, що ліпше за цю галерею могло б бути спрямоване “на утвердження авторитету нашої країни, пропаганду її досягнень у сферах духовного та ділового життя”? Адже серед портретів галереї – портрети людей, видатні досягнення яких стосуються таких сфер людського життя, на які лише спроможна наша фантазія!

У чому ж тоді річ? Чому цій галереї не місце в “Українському домі”? Відповідь очевидна. Комусь дуже хотілося б, щоб українство не звучало гордо. Я розмовляв з багатьма відвідувачами виставки і всі вони без винятків були вражені величчю України, що виявилася у досягненнях її синів та дочок. І саме формат галереї, в якій усі ці досягнення вперше за історію України було зібрано до купи, перетворив балачки про роль України у світі з пів-анекдоту на переконливу реальність. Навіть я, як людина, що як мінімум сорок років колекціонує відомості про видатних Українців і тому ця тема для мене не нова, був також вражений, коли побачив портрети цих людей в одному місці. Це й справді справляє незабутнє враження.

Проте існує одна заковика. І саме вона, схоже, не дає спокою теперішньому керівництву ДУС і тим, хто над ними. Велика кількість осіб, портрети яких представлено в галереї, давно й надійно, як здавалося, включено до списків, що демонструють світові велич Москви. Велич досягнень цих людей і справді непідробна. Тому виключення їх зі списків Москви мало б для неї дуже неприємні наслідки, починаючи з усвідомлення світовим співтовариством того ідеологічного шахрайства, внаслідок якого величезна кількість Українців водночас стали “русскімі”. Пікантність ситуації ще й у тому, що таке “чарівне” перетворення стало можливим внаслідок іншого ідеологічного шахрайства, котре полягає у привласненні колишньою Московщиною, що перед цим разом з Річчю Посполитою буквально знищила Русь-Україну, історії цієї знищеної нею Русі-України і її назви в еллінізованому варіанті “Росія”.

Думалося, що Україна більше ніколи не оживе і її величну історію можна безпроблемно доточити до історії Московщини, яка саме після цього набула так любленої у світовій спільноті імпозантності. Після цього лишалося привчити світ до думки, що Московщина – це і є та сама, добре знана ним, Русь. А далі все просто. Оскільки в українському народі дуже поширеною лишалася його історична назва “руські”, то зробити з них “русскіх” було вже не складно. Зрештою Українці, як народ талановитий, не перестали щедро обдаровувати світ своїми винаходами, мистецькими набутками, досягненнями у праці та спорті тощо, але оскільки Україну у них забрали, то усі їхні досягнення продовжували використовувати ідеологи Кремля для власного возвеличення в очах світу. Відмовитися від цього означає для Москви втратити аж надто багато.

А тут цей невгамовний Петро Ющенко зі своєю галереєю, своїми “художествами”. І звідки він узявся? Не інакше як десантований з Америки прямо з цією галереєю, створеною десь на схилах Капітолію, щоб посварити братні народи, один з яких Москва зробила настільки братнім, що він трохи не зник з лиця землі у ХХ столітті. Немало посприяла цьому операція “примусу до миру” (себто до “братства”) 1932 – 1933 років, які Москва вельми полюбляє ще з часів київського погрому 1169 року.

Отже, ДУС отримав відповідні вказівки. На початку цього допису я помилявся, вбачаючи у їхніх діях прагнення безпосереднього економічного зиску через використання площ “Українського дому” як торгівельного майданчика. Це вони хотіли б, щоб усі так думали. Хоч це трохи й некрасиво, але як прикриття годиться. Насправді ідеться усе ж таки про торгівлю, але про іншу. Про торгівлю українськими національними інтересами у царині ідеології.

Зрештою, чому б не влаштувати всесвітню наукову конференцію, яка б обговорила правомірність присвоєння Кремлем для створеного ним державного утворення назви Росія, яка асоціюєтьмся з назвою Русь? З погляду Кремля – не можна. Бо відповідь однозначна. Таке присвоєння – неправомірне. Простіше здійняти слухавку й зателефонувати своїм клевретам у Києві, щоб вони викинули Національну галерею “Україна у світі” на вулицю.

А тим часом у Москві створюється галерея портретів діячів, що зробили славу Московщині, до якої внесено багатьох Українців. Без них, схоже, слави було б значно менше.

Сергій Коваленко, письменник, м.Київ.