Коли Янукович перейменує свою посаду, бо влада може бути лише одна – в Москві?

Автор/джерело -  © Олександр Народецький, “Радіо Свобода” 

На пострадянському просторі нові моди і тенденції, особливо в політиці, як правило, започатковувалися в Росії. А потім відлунням ці починання прокочувалися далі по всіх інших закутках і новоутвореннях колишньої радянської держави.

Минулого тижня президент Чечні Рамзан Кадиров, наразі достеменно невідомо, ким і чим «окрилений», відмовився від титулу президентства.

У переддень священного місяця Рамадан він скерував до парламенту Чечні офіційного листа з проханням внести зміни в назву найвищої посадової особи в Чеченській Республіці.

«Я виходжу з того, – заявив Рамзан Кадиров, – що в єдиній державі має бути лише один президент, а в суб’єктах перші особи можуть називатися главами республік, главами адміністрацій, губернаторами і так далі...»

На цей рішучий крок доволі швидко і позитивно зреагували декілька інших президентів автономних республік Росії. Тобто, процес пішов без особливих і видимих зусиль із Москви.

Куди це заведе

Якщо так піде далі і єдиний економічний простір буде зміцнюватись, то така тенденція врешті-решт може дійти і до так званих незалежних держав, утворених близько 20 років тому з уламків СРСР.

Ступінь їхньої незалежності весь час коливається, але при цьому перебуваючи на недалекій відстані від колишнього радянського центру.

Звісно, що сьогодні ані Януковичу, ані Назарбаєву чи Лукашенку ще не треба замислюватись над назвою своєї посади.

Однак ні в кого з них поки що нема стовідсоткових гарантій, що розпочата Кадировим акція не пошириться на так зване «найближче зарубіжжя».

Це все питання часу

Хто ще донедавна міг передбачити, що російському Чорноморському флотові так щедро продовжать його перебування в Україні аж на чверть століття?

Уже сьогодні російська сторона розшифровує цю подаровану чверть століття як вічність. Послухати хоча б московського мера Юрія Лужкова, який робить подібні заяви явно не з власного голосу. Апарат Януковича його не осмикнув, добре знаючи звідки ростуть ноги і думки мера Москви.

Покірність і співпраця України відкриває Росії нові горизонти. Це певною мірою розв’язує руки Москві для нового витка впливу назовні.

Як розвиватиметься цей вплив, у яких формах і швидкостях – це лише питання часу. Мобілізація влади зсередини на зразок Кадировського прикладу свідчить про те, що цей процес невпинно триває – із прицілом на зарубіж.