Дата публiкацiї - 5.12.2005 | Постiйна адреса - http://www.aratta-ukraine.com/text_ua.php?id=18
Всі наші негаразди через те, що Україна впродовж останнього десятиліття не може зробити крок до якої-небудь ідеологічної системи. Ми відійшли вже від старої парадигми, і в той же самий час не можемо вибрати нову, яка була б дієвою для нашої країни. Бо в нас протилежні думки з цього приводу мають приблизно однакову кількість прихильників.
"Одним із завдань нашого руху є вже тепер проголосити таку еру, яка забезпечить кожній людині засоби для гідного існування, але водночас запровадить такі порядки, коли людина житиме зовсім не для самих лише матеріальних задоволень".
Адольф Гітлер
Всі наші негаразди через те, що Україна впродовж останнього десятиліття не може зробити крок до якої-небудь ідеологічної системи. Ми відійшли вже від старої парадигми, і в той же самий час не можемо вибрати нову, яка була б дієвою для нашої країни. Бо в нас протилежні думки з цього приводу мають приблизно однакову кількість прихильників. І ми маємо ситуацію, як у байці Л. Глібова "Лебідь, Щука й Рак". Ще можемо помітити таку особливість нашої країни: ми беремо для реформування своєї країни ідеї державотворення у інших держав не проаналізувавши ситуації в яких вони створювались й розвивались, переносимо в наші реалії, а потім дивуємось, чому вони не працюють. Звичайно, створювати все з початку, без використання досвіду інших країн, це марна витрата часу та сил на повторення та виправлення помилок інших, які ми могли б обминути.
Можемо виділити дві основні точки зору, які сформувалися в державі у простого населення, на подальший її розвиток. Перша точка зору полягає в поверненню до старих комуністичних часів, інша - беззастережно кинутись в дикий капіталізм. І та й інша думка для логічно мислячих людей, яких, на жаль, не велика кількість, не припустима. Але можна відшукати компроміс між цими ідеями, тобто виробити нову ідеологію, яка б уключала в себе все найкраще, що є в радянській та німецькій ідеологіях.
"Ідеологія" - термін, який викликає у нашої старої інтелігенції огиду через те, що, яка зазнала багато прикрощів від людей, що фанатично насаджували ідеї соціалізму. Зараз ми взагалі відкинули думку про створення єдиної ідеологічної системи в нашій країні, яка б задовольнила більшість. Але ж саме через нову життєву ідеологію можна підняти дух українського народу, що зневірився у всьому, пройшовши через утрату минулих сподівань та різнобарвність сьогодення. Без ідеологічного наповнення будувати наше спільне майбутнє неможливо - немає спільної ідеї, яка б об'єднувала та спрямовувала людей.
Довгий час людство брало орієнтири в християнстві та інших релігіях, але вже на початку ХХ століття, із появою великої кількості релігійних напрямків людство зрозуміло, що потрібно шукати нові доктрини, які зцементовували б суспільство. На думку автора, все ХХЛстоліття відмічене їх пошуком. Звичайно, дещо вдалося, а дещо - ні. Було багато помилок, але, саме головне, людство набуло досвіду державотворення. Щоб праця попередніх поколінь не була втрачена, ми повинні його використовувати, але не копіюючи його. Треба проаналізувати ті умови в яких формувалась та ці інша ідеологія, етапи її розвитку, перепони, що вставали на її шляху, та їх подолання, форми консолідації громадян.
Саме ця задача поставлена перед цією роботою - проаналізувати досвід німецького та радянського державотворення, з створенням концепції розвитку сучасної України та шляхів впровадження її в життя. Але треба наголосити, що в цій роботі приклад Радянського Союзу відіграє допоміжну роль для підтвердження висновків зроблених на прикладі Німеччини. Слід відразу відмітити те, які часові рамки розглядаються: Німеччина - в період з 1933 р., а Радянський Союз з 1917 р., по 40-ві рр.. При цьому ніхто не забуває ні голодоморів, ні Дахау, ні величезної кількості вбитих людей. Але невже за цей час нічого не було зроблено гарного для цих країн. Наші реформатори не зробили і частини того, що було досягнуто цими системами, і ми ще й досі користуємось здобутками їх матеріальних культур.
ПЕРЕДУМОВИ РОЗВИТКУ НОВОЇ ІДЕОЛОГІЇ НА ПРИКЛАДІ НІМЕЦЬКОЇ ДЕРЖАВИ В 20-ті - 30 - рр. ХХ ст.
Для того щоб уявити, що отримав Гітлер та НСДАП після приходу до влади, перенесемось подумки в Німеччину 20-х - 30-х рр. і прослідкуємо, як розгорталися події. Вони дуже подібні до тих, що розгортаються в нашій країні вже впродовж останніх 10-ти років.
Посилаючись на затримки з сплатою репараційних платежів, Франція та Бельгія окупували Рурську область. Найбагатший промисловий район Німеччини з його вугільними шахтами та металургійними заводами опинився відрізаним від країни. Після цієї окупації економіка Німеччини виявилась на краю прірви. Зачинялись заводи. Безробіття охоплювало все більшу кількість людей. Курс марки падав не по годинам, а по хвилинам. Борис Ізаков згадує: "… в дні отримання заробітної платні у заводських воріт збирались жінки робітників: прийняв з рук чоловіка його заробіток, домашня господиня поспішала відразу ж витратити його на самі необхідні речі, - бо через лічені години купівельна спроможність отриманої суми істотно зменшувалась" . Незадоволення діями уряду підвищувалось з кожним днем. Стихійно виникали страйки, демонстрації безробітних. Люди не були в змозі створити для себе необхідні умови життя. Влада тримала більшість громадян в умовах злиденного існування.
В цей час активізувались індивіди, що не мали навіть елементарних моральних якостей. Вони за рахунок безладу в суспільстві оволоділи левовою частиною матеріального та фінансового майна Німеччини. За допомогою своїх грошей ці люди швидко прийшли до влади (наприклад, уряд Штреземана). Закріпившись таким чином вони змушені були дати якесь послаблення народові, але так і не змогли об'єднати його. Влада цього фінансового кубла трималась тільки завдяки тому, що громадяни не відчували себе єдиною нацією і не були в змозі спільними зусил'ями повалити цей режим і цим вибороти собі гідні умови життя.
Розібравши на прикладі Німеччини події, що передують створенню нової ідеології, можемо вже не розглядати події в Російській імперії в 17-му році, та події в сучасній Україні. Вони відрізняються тільки часовими межами. Отже, можемо систематизувати весь перебіг подій, виділивши суттєві етапи формування нової політичної системи:
1. Економічні негаразди через різні соціальні катаклізми, як наслідок з цього зубожіння населення, втрата їм орієнтиру у житті та "почуття ліктя", переорієнтація моралі.
2. Втрата старої ідеології внаслідок недовіри політичній еліті.
3. Прихід до влади нової "еліти" (нуворишів), які таким чином закріплюють свої позиції. Проведення псевдореформ, які ще більше збагачують їх. Для громадян иииистворюються такі умови, за яких можливе лише існування, а не повноцінне пппплюдське життя. Відбувається деградація населення.
В Російській імперії всі три етапи були пройдені за шість років (з 1917 р. по 1924 р.), а Німеччина зробила ці кроки за шістнадцять років (з 1918 р. по 1933 р.). Деякі країни дають нам приклад того розвитку, в яких влада не змогла сформувати нову ідеологічну доктрину, яка з'єднала б націю. І всі спроби освічених людей зробити це гальмувались державним апаратом, що складався з людей, які вбачали в нужденному становищі своєї країни майбутні прибутки. Зараз ці країни знаходяться в дуже важкому становищі, політично та економічно залежать від країн "золотого мільярда".
Зараз Україна знаходиться на третьому етапі формування нової політичної ідеї. Він може бути розтягнутий на великий проміжок часу, але з кожним днем об'єднати людей буде все важче, оскільки відбувається деградація основної частини населення.
РОЗВИТОК ІДЕОЛОГІЇ НАЦІОНАЛ-СОЦІАЛІЗМУ
Ідеологія НСДАП бере свій початок із теорії соціал-дарвінізму. Це вчення перенесло відкриття Дарвіна з області тваринного світу на людське суспільство. Соціал-дарвіністи інтерпретують життя людини, як вічну "боротьбу за виживання", боротьбу всіх проти всіх за "існування", переможцем із котрої виходе більш сильніший, високоорганізований, що має право на життя; йому повинні підкорятися більш слабкіші, котрі таким правом не володіють. Теоретичні засади соціал-дарвінізму були сформульовані Жозефом де Гобіно.
Рух прихильників соціал-дарвінізму в Німеччині виник ще в останнє десятиліття ХІХмст. і називався "фелькішським". Які ж його основні риси? В основі ідеології цього руху лежить твердження, що марксистьський соціалізм опирається на історично і теоретично помилкове твердження відповідно до якого рухомою силою історії, в кінцевому рахунку, є єдиний суб'єкт класові інтереси чи класи, а сама історія є історією класової боротьби. Вірним ж, з їх погляду, є те твердження, що суб'єктом, що рухає історію є елемент, котрий невід'ємно пов'язує класи в національну спільноту, з'єднує її в єдине ціле. Але як класи зберігаються як частини і входять в єдине ціле? Що їх об'єднує? Відповідь на це питання така: ціле - є кров! А тому вся історія - це історія не класової боротьби, а боротьби різних "спільнот крові", тобто "рас".
Відповідно вони протиставляли марксизму німецький соціалізм. Прихильники націонал-соціалізму не ігнорували соціальну несправедливість, від якої страждає робітничий клас, експлуатації якої він піддавався. Але боротьбу більшовиків проти гноблення робітничого класу вважали розрахованою на те, щоб підбити робітників на боротьбу проти своїх громадян і сховати від них істинні корені самої експлуатації. В дійсності ж, стверджували вони, поруч з порядним капіталом, що чесно турбується про задоволення попиту на товари, є капітал - хижацький, егоїстичний, котрий безвідповідально керується тільки власним зиском.
Цілком закономірним розвитком "фелькішського" руху стало утворення 5 січня 1919 р. ДАП ("Німецької робітничої партії"). Антона Дрекслера та Карла Харрера було обрано головами. Особливий сплеск активності ДАП відбувся після приходу в неї Адольфа Гітлера. На політичних курсах він почув лекції Готфріда Федера, в яких той розкривав сутність націонал-соціалізму. Ці лекції справили дуже велике враження на Гітлера. Через деякий час він вже завідує відділом пропаганди ДАП, а вже 29 липня 1921 р. він стаї головою НСДАП.
Портрет майбутнього фюрера змалював Рудольф Гесс в роботі "Якою повинна бути людина, що поверне Німеччині велич?" Така людина повинна мати талант оратора, що змушує маси зустрічати його тріумфуванням. Заради порятунку нації фюрер зможе скористатися зброєю супротивника. Чим глибше входе він корінням в глибокі маси, тим краще фюрер вміє психологічно підійти до них, тим з меншою недовірою до нього будуть ставитись робітники. Але сам він, як кожна видатна особистість, немає з масою нічого спільного. Якщо необхідно, не зупиниться перед кровопролиттям, заради досягнення своєї мети переступить через найближчих товаришів. Як законодавець він буде діяти твердо і не злякається карати ворогів на смерть.
Ще одним джерелом ідеології НСДАП була "фелькішська" течія "солідаристів". Одним з засновників якої був Едуард Штадтлер. В розумінні "солідаристів" німецький соціалізм спрямований проти "Заходу" і "Сходу" і є "третьою", незалежною від них, системою, ідея котрої обгрунтовувалась "фелькішсько-соціал-дарвініськими" положеннями. Ці ідеї були привнесені в НСДАП братами Отто і Грегором Штрассерами. Частина цих ідей була використана Гітлером при формуванні ідеології партії, але по деяким пунктам їх програми на засіданнях НСДАП точились тяжкі дискусії, що могли призвести до розколу партії. В "Бамбергській програмі" Отто Штрассера націонал-соціалізм розглядається перш за все в контексті "зовнішньополітичної проблеми", розв'язання якої передбачає "… органічне сполучення німецької нації на расовій основі у Великонімецький рейх", який, на його думку, повинен стати базисом Сполучених Штатів Європи. Закріпити це положення в програмі НСДАП Гітлер не погоджувався, оскільки вважав, що спершу треба об'єднати країну зсередини.
Іншим предметом дискусії було актуальне тоді питання про відношення НСДАП к референдуму про конфіскацію власності князів. Прихильники Штрассера , виходячи з вимоги передачі землі державі, виступили в підтримку референдуму. Гітлер бачив в цій позиції загрозу принципу приватної власності і стабільності в державі. Спроба Грегора Штрассера переконати Гітлера прийняти повністю програму "солідаристів" призвела до розриву Гітлера зі Штрассером.
Що ж було перейнято Гітлерм з ідей "солідаристів"? Перш за все це поняття "фелькішської спільноти" ("народної спільноти") з метою "тісного і функціонального співробітництва між робітниками і підприємцями"; також ідею, що стверджувала необхідність використання в ідеології НСДАП соціалістичних ідей, до того ж всього, що в минулому забезпечувало велич Німеччини, підкреслюючи цим, як багато що йде своїм корінням в стару Прусію, що в уявленні пересічного німецького громадянина являла собою взірець держави.
Головною помилкою сталінської політики відносно формування ідеології була ідея інтернаціоналізму, а також відчувався відрив від історії своєї країни. Вона призвела до того, що вироблена ідеологічна система виявилась недовговічною. Гітлеру вдалося уникнути цієї помилки: його ідеологія базувалась на протилежній ідеї - національній. Як показали роки - це є більш дієвим.
ОСНОВНІ РИСИ НІМЕЦЬКОЇ ТА РАДЯНСЬКОЇ ДЕРЖАВ
31 січня 1933 р. Гітлер мирним шляхом прийшов до влади. Це не було звичайною зміною кабінету. Вона знаменувала початок "демонтажу" недієздатної політичної системи і стала датою народження нової ідеологічної системи в Німеччині.
Після приходу до влади Гітлер не хотів ескалації насильства серед робітників Німеччини, які були розколоті соціал-демократами та комуністами. Тому кабінет був вимушений перш за все навести порядок в країні шляхом введення авторитарного правління. Згідно своїй політичній платформі, Гітлер проводив уніфікацію державного апарату. Тобто створював дієвий інструмент для внесення нової ідеології в маси. Були розформовані партії, які наражали націю на небезпеку. В своїх публічних виступах Гітлер все частіше виголошував, що, оскільки "партія стала державою", закінчилась "націонал-соціалістична революція", настав етап мирної еволюції. Отже розпочалась діяльність держави, що була спрямована на укріплення держави, на формування нової об'єднаної німецької нації, яка створить для себе пристойні умови життя. Нова ідеологія спрямовувала народ в русло "трудової битви": будівництво автобанів, залучення молоді до праці, кампанія зимової допомоги бідним.
Робітники бачили, що держава розвивається, інфляція поборена, життєвий рівень значно підвищився. Всі більше людей ставало членами НСДАП. Отже підвищився рівень суспільної організації. "Німеччина, - писав один з натхненників націонал-соціалізму В. Освальд, - прагне організувати Європу, котрій до сих пір не вистачає організованості: ми першими зрозуміли важливість організації … ми вже досягли повної організованості" .
Об'єднання еліти в єдину партію дозволяло контролювати її не тільки з точки зору закону, а й з позиції партійної етики. Це створювало умови за яких вся вертикаль влади діяла в єдиному режимі і не було конфліктів, які б дестабілізували ситуацію в країні. Все це сприяло будівництву могутньої держави в якій був досягнутий "мирний договір" між класами.
Радянський союз ще довгий час буде хвилювати розум великої кількості людей. Папа Римський Іоанн Павло ІІ казав: " Прихильники розгнузданого капіталізму ігнорують добрі діяння, здійснені за комунізму, - боротьбу з безробіттям, турботу про бідних. Звичайно нинішній капіталізм дуже змінився, і багато в чому завдяки соціалістичній ідеї" (1993 р.). Дійсно, те, що досягли західні країни в соціальній сфері, в більшості своїй копіює устрій СРСР. В часи "холодної війни" між державами двох світових полюсів йшло змагання. І воно приносило користь: кожна система хотіла показати себе світові з ліпшої сторони. Головним натхненником російського соціалізму був В. Ленін. Монархіст В. Шульгін, котрий його ненавидів, в кінці свого життя писав: "Ленін така велика фігура, котра до сих пір не була цілком зрозуміла жодним мислителем".
Більшовики теж переймалися ідеєю про неправильний капітал. За п'ять місяців до революції Ленін писав, що "достатньо" буде "заарештувати на декілька тижнів 50-100 магнатів і тузів банківського капіталу, головних рицарів розкрадання скарбниці і банківського грабунку, щоб викрити їх махінації … розкривши махінації, їх можна випустити …". Але потім наголошував, що якщо ж ці люди будуть діяти проти влади, то їх виступи необхідно подавити. Леніну так і не вдалося об'єднати людей - більшість громадян не підтримували нову владу і не довіряли їй. Щоб привернути до себе значну частину населення він почав впроваджувати НЕП. Це й було початком третього етапу формування нової ідеологічної системи. До влади, в партію почали проникати люди, які переймалися тільки власним зиском. З приходом до влади Сталіна в країні почала будуватися дійсно нова комуністична ідеологія, яка дещо подібна до соціалістичної, але вона, в широкому розумінні, об'єднує різноманітні теорії і погляди, що заперечують приватну власність та обґрунтовують ідеал суспільного устрою, що базується на повній соціальній рівності, тобто рівність людей в споживанні благ і можливістю розвивати особистість, а також повне панування суспільної власності і суспільне самокерування.
Більшість вчених вважає, що значні успіхи радянської влади в індустріалізації економіки, збільшення рівня освіти широких слоїв населення, викоренення безробіття були досягнуті завдяки централізації, дисципліні і великій самопожертві. Головним досягненням Сталіна була жорстка централізація влади, вміле партійне та державне будівництво. Звичайно, більшість елементів сталінської системи носить хибний характер, але все ж таки ми бачимо, що, як і в гітлерівській Німеччині, завдяки високій організації і дисципліні нації були зроблені значні кроки до побудови сильної заможної держави.
ДЕРЖАВОТВОРЧІ ІДЕЇ КРАЇН ІЗ СИЛЬНОЮ ВЛАДОЮ ТА ШЛЯХИ ЇХ ВПРОВАДЖЕННЯ В УКРАЇНІ
Ніхто не заперечує, що зараз в Україні є всі можливості для створення заможної сильної держави. Щоб досягти цього необхідно мобілізувати всі ресурси нашої країни. Але ті люди, що знаходяться при владі - олігархи, що мають зиск з того безладу, який панує в нашій державі, нізащо не дадуть змінити існуюче положення. Прірва між багатими та бідними тим часом збільшується. І це є прихованою бомбою, яка в свій час може підірвати мир в нашому суспільстві. Це на користь також комуністам, які завдяки тотальній бідності в країні, здобувають прихильників в країні, і вони теж не будуть наводити порядок. Нас вже в котре годують обіцянками і переконують, що реформи йдуть потрібним чином. Чому ж бажане майбутнє так і не настає? Чому так важко досягти радикальних змін? По-перше, тому, що реалії влади заважають радикальній реформі, і, по-друге, тому, що існуюча політико-економічна система не спроможна була б зберегти себе, якщо б були розгорнуті подібні реформи. Більшість вимог з приводу корінних змін в наших пріоритетах неможливо здійснити в рамках даної системи, якщо вона хоче зберегти себе. До того ж більша частина громадян стане, як не дивно, на захист старої системи. "Коли виникає необхідність перетворення доктрини, - писав Огюст Конт, - приречені покоління, в оточенні яких відбувається така трансформація, в більшості залишаються чужими, а частіше стають і прямо ворожі до неї".
Труд, знання, техніка та природні ресурси не використовуються у нас для задоволення соціальних потреб з тої причини, що вони використовуються для збагачення невеликої купки олігархів. Їм не вигідно будувати дешеве житло і забезпечувати людей роботою, оскільки вони цікавляться власним прибутком. Соціалістична модель побудована на національному базисі є зараз найбільш придатною для України. Ця модель спрямована на модернізацію і побудову раціонального суспільства, в котрому люди готові протягнути руку товаришеві, оскільки вважають свою працю частиною зусиль на шляху до постіндустріального суспільства.
Боротьба між класами повинна бути, але в сучасному суспільстві існує тільки два "класи" - порядних і не порядних людей. І саме "клас" не порядних громадян (олігархів, корупціонерів і т. і.) ми повинні викоренити. Це буде можливо тоді, коли до влади, шляхом чесних виборів, прийде дійсно еліта нашого суспільства (але не можна виключати і революційний шлях - щось на зразок до подій 90-х рр. В Чехословаччині).
Щоб це стало можливим потрібна співпраця всіх верств населення, які переймаються майбутнім України. Через засоби масової інформації необхідно вести роз'яснення цієї ідеї, бо через відразу простого населення до псевдоеліти у влади знаходяться не ті люди. Також необхідно створити нову партію, в політичній платформі якої були б задіяні національні і соціалістичні ідеї, тобто люди повинні відчувати, що в них є славне минуле і їх чекає велике майбутнє. Громадяни повинні зрозуміти, що злагода і заможність в країні можлива лише при конструктивній співпраці робітників та чесних підприємців.
ЛІТЕРАТУРА
1. Збітнєв Ю. Німецький експеримент//Перехід-ІV.-2001.-2000.-№2(4).-С.113-125.
2. Опитц Р. Фашизм и неофашизм.-М.:Прогресс,1988.-280с.
3. Паренти М. Демократия для немногих.-М.:Прогресс,1990.-504с.
4. Руге В. Как Гитлер пришел к власти: Германский фашизм и монополии.-М.:Мысль,1985.-320с.
11.08.2001 |
