Свій-чужий

Автор/джерело -  © Микола Мельник, “Випадкові нотатки” 

Ви знаєте, не полишає відчуття якоїсь фантасмагорії, якоїсь нереальності того, що відбувається, і настання чогось такого гнітючого, в’язкого як смола, чогось невідворотного як смерть і смердючого як помийка.

Колись оповідала мені моя бабця, що перед 1939 роком сільські мешканці юдейського віросповідання масово залишали Річ Посполиту, від’їжджаючи на Кубу та в США, “видно щось відчували”. Були такі і хто не втік, і їх потім організовано посадили до вагонів і кудись вивезли, кудись у невідоме... А були і цигани, яким нікуди було втікати, і їх не вивезли, їм, як оповідав покійний дід Савка (Царство йому Небесне!), п’яні поліцаї забивали в спину костилі, ті, що ними кріплять шпали...

Я не єврей, і мені нікуди втікати, бо насправді мій Ізраїль тут, тільки чому я почуваю себе тут чужим, почуваю себе приреченим? Себе, свою сім’ю, родичів, знайомих? Чому почуваю себе людиною, яка нічого не може змінити у своїй обітованній землі? А можу тільки безсило стискати кулаки, і гримати ними по стінах невидимої, але від того не менш реальної і сирої стіни, якою ми оточені.

Люди схильні до простих рішень. До простих висновків. Рідше – до простих дій. І одними з простих висновків є висновки про ворогів. Хто вони, люди, які перетворили на пекло життя моїх дідів, батьків, які не дають жити мені і позбавляють майбутнього мою дитину? Думаєте просто відповісти на це питання? Ох як непросто.

Може це чужинці? Ті, що прийшли сюди у 1939 чи 1944? «Жиди»? «Москалі»? Вірменин, який приватизував сусідній ресторан?

Мабуть, члену ОУН у 1937 було легше у всьому розібратися. Є польська держава, яка окупувала українські землі. І її треба побороти, і проголосити УССД. Так само слід боротися проти «совітів», які морять голодом братів-наддніпрянців. Можливо, легше було визначити ворога повстанцю у 1947 – вбий енкаведиства, знищуй окупанта, повали радянську владу, яка вивозить людей на Сибір, заганяє в колгоспи, відбирає останнє.

Польща вже давно не окупант. СРСР наказав довго жити. Самостійна Україна! І хто дає людям жебрацьку пенсію? Хто не платить батьку зарплати? Хто копає мого брата по ребрах кірзаками? Хто відмовляється виїжджати на виклик «швидкої» до хворої бабці? Хто краде землю?

Може той «жид», який прокладає мені телефон до хати, і ходить в дублянці з «молодого дермантина» і подертих мештах? А може «москалиха», яка вчила мене у школі фізики, і зараз мешкає на Дністерській в хрущовці на пенсію в 700 гривень? Ой ні, хлопці-кубанці, може так було би простіше, але ні. Звіріють в райвідділах сільські бики, самі що не на є, українці. І з перевірками з податкової ходять вусаті дядьки, українці. І лікар, який каже, що «швидка в село до людей старше 60 років не виїжджає» теж українець. І депутати, які крадуть землю, теж «свої». Не поляки, не татари. Українці! На Різдво колядують, п’ють горівку і їдять сало. Коломойскій правда не українець. І та що тімашенкою себе називає. І Ахмєтав. І Бродскій. І Мартиненко. І ще багато іже с німі. Але не в тому справа.

Для себе я зрозумів, що моя вчителька фізики, «москалиха», і «жид» в порваних мештах, який прокладає телефони, і я, і мої батьки – по одну сторону стіни. І ті цигани, і ті євреї, яких вивезли. І навіть наркоман з нашого двору, який зараз сидить.

А Каламойскій, і той поліцай, і дєпутат, і мєнт, який б’є людей в райвідділі – по іншу сторону. І по мою сторону – поляк, який курить в тамбурі поїзда Вроцлав-Перемишль і розказує мені про свою хвору корову. А по іншу – польський митник, який на десятиградусному морозі розкидає речі моєї мами по землі і кричить – «Z powrotem»!

І зараз їх тут більше. Поліцаїв, мєнтів, каламойскіх. І вони перемагають. І оточують нас китайською берлінською стіною безнадії. І у їхніх руках гроші, влада, і тупі сільські кірзаки, які будуть бити тебе до посиніння за пенсію в 45 років, за ксіву і безплатний проїзд. І які з задоволенням загнали би тобі костиль в спину... Якщо скаже господар.