У Кобеляках міліціонери “попросили” дівчинку-сироту зізнатися у вбивстві, якого вона не скоювала

Автор/джерело -  © Олександр КУЛИК, “Полтавська думка” 



Дата публiкацiї - 8.04.2011 | Постiйна адреса - http://www.aratta-ukraine.com/text_ua.php?id=1952

Мати убитого художника Світлана Звенигородська: “Я ніколи не повірю, що мого сина задушила ця дівчинка”...

Травень 2010 року. Віка Санжарівець, випускниця 9 класу Ліщинівської школи - за три місяці до арешту

Викравши її у батьків, вони привезли 16-річну Віку Санжарівець у Кобеляцький райвідділ міліції і сказали, що як візьме “вбивство на себе”, то через два дні її відпустять додому з “підпискою про невиїзд”, а вже суд дасть їй лише два роки умовно як неповнолітній. Беззахисну дівчинку-сиротинку залякали і видавили з неї “Так, я убила”. Але обдурили. Додому через два дні не відпустили - запроторили за грати, де вона сидить оце… сьомий місяць. А тим часом її дорослі кривдники - дяді-міліціонери, тьотя-адвокатша, тьотя-судмедексперт - живуть у своїх сім’ях, сплять зі своїми дружинами, чоловіками чи коханими, попивають вранці гарячий чай, проводжають своїх рідних діток до школи, проголошують тости на всіляких вечірках, усміхаються перехожим у своїх Кобеляках.

Віка сказала, що її в тюрмі мучили

Коли дитя зрозуміло, що вони її обдурили, додому не відпустили ні на другий, ні на сотий день - вона в першому судовому засіданні аж 22 лютого (після п’яти місяців відсидки в СІЗО, у заперті, від можливості плакати і кричати на увесь світ), мала змогу сказати, що вона - не вбивала, що її в тюрмі били, мучили, підсаджували до зеків, аби не відмовлялася від своїх перших показань. Звісно, не могли вони її відпустити, бо ж, по-перше, за Законом, вбивць на “підписку про невиїзд” не відпускають, по-друге, дівчинка ж на волі розкаже усім правду, як і хто зробив її вбивцею. А за таке слідчих, прокурорів, державних адвокатів, судмедекспертів, суддів, причетних до фальшування цієї резонансної кримінальної справи, обласна прокуратура і Служба безпеки України, котрі, за тим же Законом, здійснюють нагляд за діяльністю правоохоронних органів, в тім числі і судів, по голівці не погладять. Тим паче в наш час, коли і Генеральна прокуратура, і особисто Президент України В.Янукович таки взялися за наведення порядку на всіх рівнях, шерстять усіх злодіїв - від двірника до міністра, і своїх (маю на увазі членів провладної Партії регіонів), і чужих, тобто так званих опозиціонерів, котрі донедавна були при владі і накралися бюджетних коштів не менше. Є достатньо фактів-підтверджень цього і в Полтавській області. Можливо, з часом візьмуться і за них.

За нерозкриті вбивства зірочок на погони не чіпляють

Чому ж у Кобеляках самі правоохоронці вчинили протизаконні дії щодо невинної безпомічної людини? Це логічне питання у кожного здравомислячого громадянина. Вбивчу статистику оприлюднила цими днями Генеральна прокуратура щодо діяльності-бездіяльності обласних правоохоронних органів. За таке міліціонерам у Кобеляках, чи будь-де на Полтавщині премій не дають, зірочок до погонів не чіпляють, по службі не просувають. Через це й фальшують статистику рядові слідчі для “справної цифри” у звіті, а старші їх прикривають. Страшна кругова порука, котра особливо проявилася в останні роки у Кобеляках! Там вони переступили вже не тільки Закон, а всяку мораль і совість, бо потопталися по беззахисній душі сироти. Потопталися по юній україночці. Потопталися по матері-Україні. Що вона, Віка Санжарівець, коли сама стане матір’ю, скаже своїм дітям?! Що вона - вбивця!? Що думатимуть про її діток їхні однолітки у школі - що їх народила мати-вбивця!?

Мати убитого художника Світлана Звенигородська: “Я ніколи не повірю, що мого сина задушила ця дівчинка”

“Ні, ми не віримо, що вона вбивця!” - казали мені у Кобеляках, Біликах, Ліщинівці безліч людей, з якими я зустрівся. “Ні, ми не віримо, що те дівча могло задушити 42-річного чоловіка під два метри зростом, ветерана війни в Афганістані”, - заявляють друзі і знайомі убитого у Кобеляках відомого полтавського художника, музиканта, кінорежисера Сергія Звенигородського. “Я не вірила, не вірю і ніколи не повірю висунутим слідчим Нездіймирукою обвинуваченням. Мій Сергій був міцним, здоровим чоловіком, пройшов війну в Афганістані, а вони вішають убивство на неповнолітню Вікторію, півтора метра зростом”, - заявила в редакції “Полтавської думки” 63-літня, убита великим горем мати Сергія - Світлана Миколаївна Звенигородська. В редакцію вона прийшла після того, як разом з невісткою Ларисою обійшла багато високих кабінетів у Полтаві і Києві, домагаючись покарання справжніх вбивць. Була і в гадалок-ясновидиць. - Усі четверо мені сказали, що “відсунь цю дівчинку, вона не має ніякого відношення до вбивства. Тут проглядаються двоє мужиків, один з яких - при погонах, - передає слова ясновидиці Світлана Миколаївна.

Вони вбивають дитячу трепетну душу

Я ж, журналіст Олександр Кулик, шановні мої читачі, шановні добропорядні міліціонери (а таких переважна більшість в Україні, які день і ніч несуть важку небезпечну службу), шановні прокурори, судді (дехто з вас час від часу передає мені важливу інформацію) - оперую фактами. Вони вщент розбивають шиту гнилими нитками Нездіймируки і йому подібними кримінальну справу проти Віки Санжарівець! Сон пропадає, коли читаєш сфальшований обвинувальний вирок. В ньому умисно опущено важливі докази невинності Віки, але й те, що наплели дівчинці - випирає з кожного абзацу. Дівчину повинні звільнити з в’язниці. Негайно! Там повинні сидіти ті, хто вбивав її трепетну душу! Тепер детальніше. І обов’язково зверніть увагу на дати, які я називатиму.

Про дівчину-вбивцю полтавська міліція сказала на всю Україну

Про вбивство в ніч на 28 серпня 2010 року відомого полтавського митця, який приїхав у Кобеляки з Полтави на традиційний фестиваль аматорського мистецтва “Вйо, Кобеляки!” написали не тільки десятки місцевих газет, а навіть двічі передавало республіканське телебачення у популярному випуску новин ТСН. Перший широкий відеосюжет з місця вбивства вийшов одразу після трагедії, другий - 13 вересня, коли обласне міліцейське начальство рапортувало в Київ про розкриття вбивства, а засобам масової інформації повідомило, що у вбивстві зізналася 16-річна місцева дівчина.

Цитую ТСН від 13 вересня 2010 року: “Правоохоронці шукали вбивцю більше двох тижнів. Опитували усіх, хто був присутній на фестивалі. Робити це було складно, бо учасники роз’їхалися по всій Україні. “16-річна дівчина, яка скоїла злочин, мешкає в селі Ліщинівка Кобеляцького району. У травні закінчила 9 класів школи. Зараз не навчається та не працює”, - повідомив Юрій Сулаєв з Полтавської обласної міліції. Підозрювана зізналася правоохоронцям, що вона познайомилась з музикантом під час фестивалю. Зі слів дівчини, під час їхнього спілкування музикант почав до неї чіплятися, а тому вона вдарила його палицею в область голови. Після цього вона схопила підтяжки, що висіли у чоловіка на шиї, та обкрутила їх навколо голови. Дівчину заарештували. За навмисне вбивство її можуть ув’язнити на термін до 15 років. До кримінальної відповідальності раніше дівчина не притягувалася. У міліції кажуть, що односельчани її характеризують позитивно” (кінець цитати, що прозвучала на всю Україну, для мільйонів телеглядачів).

“Та й для чого їй його вбивати?”

У Ліщинівці, у Кобеляках, у Біликах міліцейській інформації не повірили, але захистити дівчину не змогли ні громада, ні місцеві депутати, ні журналісти, ні найняті міліцією адвокати і суд- медексперти. Двоє останні - жінки, мабуть, чиїсь матері. Невже у них не защеміло материнське серце, коли на їхніх очах Нездіймирука і йому подібні мучили дівчину-сироту?! Я знаю їхні прізвища, але не назву, аби їхнім дітям не було боляче через таких горе-матерів ходити поміж ровесників. З цих міркувань змінюю і прізвище слідчого, який сфальшував обвинувальний вирок, подавши його на затвердження прокурору Кобеляцького району. Але при цьому думаю: а як же Роману все це перенести, найріднішій Вікиній кровинці, найріднішому братикові! Вони ж - двійнята!!!

Чуєш, Кобеляцька громадо! Чуєш, Україно! Вони вбивають не одну сироту, а одразу двох! Вбивають їх другий раз. По три рочки було Роману і Вікторії, коли померла їхня рідна матуся… А як оце матері Сергія - бачити на собі чиїсь мовчазні осуди: дивіться, мовляв, мати сина-ґвалтівника, приставав до дівчини, так вона його задушила? - Та в Серьожі ж донька майже така, як Віка - 19 років, - розказує мені в редакції “Полтавської думки” Світлана Миколаївна. - Та він ніколи б не вчинив те, що йому приписує слідчий! Серьожа випивав, як усі афганці, але ніколи не втрачав розуму. Він же один з організаторів того фестивалю у Кобеляках. Щороку їхав туди з великим бажанням створити черговий фільм, а це ж історія фестивалю. Його там за це усі любили і шанували… Зріст 16-річної Віки - 1 метр 57 сантиметрів, 42-річний ветеран- афганець Звенигородський - під два метри зростом, до ста кілограмів вагою. Але міліція подала інформацію так, що у крові музиканта мовби виявили 3,8 проміле алкоголю. У такому стані він, мовляв, не розумів, що коїть, а тим більше не міг опиратися. Натомість друзі покійного заперечують, що Сергій був на фестивалі напідпитку. Говорять, що у поводженні з жінками завжди був чемний, читав вірші, говорив приємні речі і ні до кого не чіплявся. “Та й для чого їй його вбивати?”, “Якщо чіплявся, втечи від нього” - абсолютно логічно мислять прості селяни, Вікині друзі, батьки, родичі. Але Сергій і не чіплявся до неї. Про це Віка сказала в суді 22 лютого 2001 року. Вона взагалі не знала його і не бачила!

Мобілка убитого художника озвалася у Полтаві

На бездиханне тіло Сергія рано-вранці 28 серпня натрапив на березі Ворскли, поряд з наметовим містечком один з учасників фестивалю. Сергій лежав горілиць, мовби дивився в небо. Без відеокамери, з якою під час таких фестивальних поїздок ніколи не розлучався, бо писав історію тих фестивалів як кінорежисер. У кримінальній справі по обвинуваченню не згадується ні відеокамера (до речі, дуже вартісна річ), ні мобільний телефон, ні гроші та документи. Все це вбивці украли.

 

Сергій Звенигородський

За достовірною інформацією (яку я одержав буквально позавчора, 5 квітня, перед друком цього журналістського розслідування у “Полтавській думці”) мобілка Сергія Звенигородського десь через три місяці після вбивства… відповіла у Полтаві. Нового її власника швидко виявили. Але навіть це не зупинило так званих правоохоронців продовжити судилище над безневинною, беззахисною Вікою Санжарівець. Їм потрібна була “галочка” у звіті про розкриті ними вбивства, а за тим - просування по службі. Ось з таких слідчих- фальсифікаторів виростають такі ж начальники міліції

А в Кобеляки мене, журналіста, покликав прокурор

10 березня 2011 року у “Полтавській думці” на першій сторінці я опублікував статтю під назвою “Мати убитого в Кобеляках відомого художника Сергія Звенигородського не вірить слідчим і прокурорам, що його задушила 16-річна дівчинка”. Мені повідомили, що той номер газети ходив від хати до хати, статтю копіювали і передавали іншим. Мені сказали, що люди піднялися духом і готові пікетувати і суд, і прокуратуру, і міліцію, щоб випустили дівчинку Віку додому.

Я тоді повідомив, що 16 березня мало відбутися чергове судове засідання під головуванням Кобеляцького судді Віктора Голубенка. Я сподівався, що суд, як і вся Кобеляцька громада, дозрів до того, щоб звільнити Віку. Тепер тільки суд може це зробити! Не сталося. Голубенко залишив Віку на поталу зекам, оголосивши перерву в судовому процесі до 12 квітня. Натомість я отримав листа з Кобеляцької прокуратури за підписом прокурора О.Панченка. Він запросив мене на 31 березня у Кобеляки дати пояснення з приводу опублікованого, мовляв, якими фактами ти, журналісте, оперуєш, коли так гнівно пишеш про мовби замовні кримінальні справи і незаконні рішення правоохоронних органів, в т .ч. і щодо справи по обвинуваченню Віки Санжарівець?

Постійний читач “Полтавської думки”, певно, прочитав це послання редакції від Панченка у попередньому числі “Полтавської думки”. Я й сам збирався їхати у Кобеляки, коли дізнався, що суд 16 березня не звільнив Віки. Мав я зустрітися з її мамою-мачухою і батьком, запитати, чому не захищають доньки. Світлана Звенигородська сказала, що вони в суді сидять мовчки, хоч і мають право на слово, а ось Вікиній старшій рідній сестрі суд не надав права захищати її, хоч вона, 37-річна Оксана Іванівна Санжарівець, і побивається як рибонька об лід, але нічого не може вдіяти.

Їду на виклик прокурора, залишаю у нього письмові пояснення, підтверджую, що все, що написано у “Полтавській думці” - правда, результат моїх журналістських розслідувань, підготовлених після зустрічей з сотнями людей, прочитаних документів і т .д. Зі мною у кабінеті прокурора були присутні місцеві громадські правозахисники Леонід Митько, Олександр Андрейко і Микола Андрухін. Вони чули нашу півторагодинну розмову.

Звідки було школярці знати те правило…

До речі, шановні читачі, коли станеться, що і вас покличуть у міліцію чи прокуратуру - ніколи не йдіть одні. Це неписане правило знаю я, бо маю великий досвід і журналістської, і парламентської роботи. А звідки це було знати школярці Вікторії Санжарівець! Коли по неї 11 вересня 2010 року приїхали в село Ліщинівку двоє міліціонерів, вона не повинна була сідати в їхню машину, не повинна була навіть спілкуватися з ними. Бо неповнолітня. Батьків дома не було, і вони, нелюди, фактично викрали дівчину. Знали наперед, що не вона вбивця, але спланували “обробити” її, тому на першому етапі присутність батьків Віки була зовсім не бажаною.

Віку у батьків… викрали і привезли у райвідділ міліції

Отже, Звенигородського убили вночі 28 серпня на пляжі Ворскли у Кобеляках. В інтерв’ю ТСН речник обласної міліції Юрій Сулаєв сказав, що протягом двох тижнів шукали вбивць. І після цього, 11 вересня, поїхали в Ліщинівку (кілометрів за сім від Кобеляк) - по Віку Санжарівець. - Приїхали двоє, - згадує старша сестра Віки 37-річна Оксана. - Прізвищ їхніх не знаю, але навіть по фотографії, якщо треба буде, впізнаю. Сказали, що забирають Віку у райвідділ міліції. Але ж без дозволу батьків вони не мали на те права, бо вона ж мала. Батьків не було вдома, а я живу поряд, по-сусідству, сказала їм, що зараз піду в хату перевдягнуся і поїду. Вони погодилися. Але коли через кілька хвилин я вийшла з хати, ні їх, ні Віки уже не було. Вони викрали її, щоб без свідків “вибити” з неї те, за чим приїхали. Оксана розказує про все це мені і громадському правозахиснику Леоніду Митьку, з яким ми після відвідин прокурора 31 березня цього року приїхали у Ліщинівку. Розказує Оксана в присутності близько півтора десятка односельців, які зійшлися до двору Санжарівець. Підійшла до гурту і мати-мачуха Віки 53- річна Тамара Володимирівна.

Ключовий момент: речовий доказ

- Ти для чого одяг порвала? - раптом голосно запитала її Оксана. - Кажи оце при всіх тут . Скільки можна мовчати! Якби твоя рідна дитина сиділа в тюрмі, то ти криком би кричала! - Ой, що ти говориш, Оксано! Тобі за це нічого, а мені… Мені треба мовчати. - Який одяг , чий? - запитую. Оксана: - Вікин. У міліції їй сказали це зробити, щоб мовби художник порвав, коли до Віки приставав.

У гурті на мить запанувала мертва тиша. - Що то за одяг? - запитую матір-мачуху. -Жовта блузочка і джинсова спідничка. - І як Ви блузку розірвали? - Та отак, на грудях, - прикладає Тамара Володимирівна руки до грудей і робить характерний рух. - А для чого Ви це зробили, Тамаро? Хто Вам сказав це зробити? - Віка. Там, у міліції. Коли мене після того, як її забрали, теж покликали у міліцію, Віка там раптом сказала: “Мамо, порви мою блузку і спідничку”. Я була шокована! Що вона, дитина, каже! Для чого рвати? А вона знову: “Мамо, так треба. Вони мені тут сказали, що дадуть мені два роки умовно як неповнолітній, візьмуть підписку про невиїзд і через два дні відпустять, і я вже буду дома ночувати”. - Ой, горечко ж яке, - мало не плаче Тамара від розкритої і незагойної рани. Ми чуємо і бачимо, що тими словами-зізнаннями ця проста жінка-селянка мовби загоює собі ту рану, що ятрить її душу усі ці сім місяців, які Віка сидить у тюрмі. Вона, мати-мачуха Тамара Володимирівна Санжарівець, знає, що Віка - не вбивця. Але і її, дорослу, “затравили”, залякали, певно, чимось шантажували, аби тільки мовчала. Скрізь і особливо в суді. І вона з чоловіком, рідним батьком Віки, - мовчать у суді, тільки головами кивають на запитання судді Голубенка.

Але серце жіноче не витримало цієї насильницької наруги з боку так званих правоохоронців. І серце закричало, вибивши з їхніх рук ключовий речовий доказ причетності Віки до вбивства. Як ви вже знаєте, і Віка 22 лютого в суді сказала, що нікого не вбивала і ніхто до неї того трагічного для Кобеляцької громади теплого фестивального вечора не приставав.

- Тамаро Володимирівно, хтось чув те, як Віка просила Вас порвати її одяг? - Чули. Адвокатша там сиділа рядом з Вікою і, здається, чоловік троє міліціонерів, чи хто вони?.. - Та я там і сам злякався б, якби вони наді мною так звисали, а воно ж дитина, - кидає репліку на Тамарині слова її чоловік, 60- річний батько Віки Іван Іванович Санжарівець. - Мовчимо, а що ми зробимо! У нас ні знань немає, ні грошей немає… - Я думала, що її ж таки випустять, приїхала додому і порвала. - І де той порваний одяг? - Вони приїхали наступного дня, найняли тут у селі понятих і мовби ото обшук зробили у нас, забрали і блузку, і спідничку.

Спідничку з речових доказів вилучили

Після Ліщинівки, уже в Полтаві, за другим візитом у редакцію позавчора, 5 квітня, Світлана Миколаївна Звенигродська щодо одягу Віки як ключових речових доказів причетності дівчини до вбивства її сина повідала: - Дружина Сергія, моя невістка Лариса, ще коли на початку слідство вів слідчий з Полтави, здається, Регеда його прізвище, зізнався їй, що блузку як речовий доказ у справі залишили, а спідничку вилучили, бо вона виявилася не розірваною, а… розрізаною. Інших речових доказів проти Віки у сфальшованому Нездіймирукою обвинувальному вироку - немає. А одного зізнання підозрюваної у кримінальній справі зі смертним випадком - замало.

Це вам, Нездіймируко і Панченку, студент-першокурсник юракадемії скаже. Можна б ставити крапку. Але не ставиться. Скільки ще такого, як каже Світлана Звенигородська, абсурду у їхньому обвинувальному вироку. - Я, людина далека від слідчих справ, бачу і чую в суді багато нестиковок. Сина мені не повернути, але ж як мати не можу пережити і знущань над безвинною Вікою. У Серьожі голова була пробита. Дівчина цього не могла зробити. У суді я запитала її: “Віко, чому ти не тікала, а кажеш, що душила мого сина? Це ж неправда!” Вона на мить глянула на мене, опустила очі і промовчала. Як звірятко у клітці. Під час суду сидить же за гратами, з приставленою поруч жінкою- охоронцем. І водять її у наручниках. Що ж це робиться, люди, у нашому світі!

Ключовий момент: наручники

Володимир Санжарівець, чоловік Вікиної сестри Оксани: - Вони думають, що ми зовсім дурні… Коли в суді показували відеозапис відтворення події вбивства, я звернув увагу, що до місця злочину, на берег Ворскли біля моста у Кобеляках, Віку вели прикованою наручниками до міліціонера. Процесуально - це той же абсурд. Вбивця повинен вільно вести слідчих до місця свого злочину, інакше яке це відтворення обставин злочину! Вони знали, що Віка не вбивала, а тому і не знала, куди їх разом з понятими треба підводити. Вів міліціонер, бо він добре знав, де лежало тіло убитого художника. Суддя, адвокати цього що, не бачать? Чи у зговорі з ними?

Ключовий момент: паличка

Вони придумали, що дівчинка, аби обезсилити стокілограмову жертву двометрового зросту (пробачте, Світлано Миколаївно, що так пишу про Сергія у цьому контексті), кольнула йому в око паличкою. Написали, що пішла до кущика і виламала сантиметрів десять довжиною, повернулася до художника (замість того, щоб тікати, якщо він до неї приставав!?) і кольнула. Він мовби схопився лівою рукою за око, а вона в цей момент, поки рука його була зайнята, накинула на нього петлю. Ану, слідчий Нездіймируко, приклади руку собі до ока, а прокурор Панченко, якому ти подав на затвердження свою фальшивку, нехай спробує накинути на тебе петлю. Виходить чи ні? Так що ж ви, нелюди, плетете дівчині-сироті!

15 квітня у Віки - день народження

Їй виповниться 17 років. А 12 квітня її знову “чорний ворон” привезе з Полтави у Кобеляки на суд. Я переконаний, що Кобеляцький суд в особі головуючого у цій справі судді Віктора Львовича Голубенка визнає Віку Санжарівець - невинною і звільнить її з-під варти. Я добре знаю цього суддю, бо брав участь у резонансному судовому процесі по вбивству трьох молодих життів, трьох кобеляцьких дівчат - Лілі Пухи, Наталії Вазерцевої, Ірини Рибалко. Їх убила п’яна міліцейська компанія 22 квітня 2007 року. Суддя Голубенко тоді виконав замовлення і виніс несправедливий вирок.

Потім сімнадцять судів (у Харкові, Києві, Полтаві, Козельщині), по суті, вказали йому на неправомірність того вироку. З цього приводу було багато публікацій у пресі. Як учасник процесу і журналіст , я був жорсткий в оцінці цього судді. Але я знаю одну важливу деталь, про яку знає також ще одна людина - суддя Віктор Голубенко. Настав той момент , Вікторе Львовичу, коли я повинен про те сказати. Пам’ятаєте, Вікторе Львовичу, коли в перерві одного з тих судових засідань Ви покликали мене до себе в кабінет . При цьому ніхто з учасників судового процесу, як відомо, не має права поза судовою залою спілкуватися з суддею. Тому я зайшов не один. Але Ви попросили залишитися один на один. Залишились.

Ви дали зрозуміти мені, що у справі про вбивство трьох дівчат приймете рішення, якого домагалася потерпіла сторона, тобто повернете справу на досудове слідство у зв’язку з нововиявленими обставинами. Я відчув, що як людина, як батько, як професійний юрист , Ви правильно оцінювали ситуацію, все розуміли, бачили і чули, і знаєте, що творять у Кобеляках так звані окремі правоохоронці. Я тоді у вашому кабінеті промовчав, бо не маю права отак кулуарно тиснути на суддю чи про щось з ним домовлятися. Але тоді їхнього тиску Ви таки ж не витримали. Ніскільки не сумніваюся, що і тепер Ви бачите усю фальш до- судового слідства. Якщо суд 12 квітня не звільнить Віку з-під варти, до наступного суду дівчині дожити не дадуть ті, хто замість неї повинен сісти за грати. Боюся, що й до 12 квітня може не дожити.

* * *

Закликаємо народних депутатів України, журналістів, громадських активістів та небайдужих громадян приїхати до Кобеляк, що на Полтавщині, для участі у судовому засіданні, яке почнеться о 10.00 годині, 12 квітня.

НЕ ДАМО ЗАСУДИТИ 16-РІЧНУ ДІВЧИНУ-СИРОТУ ЗА ВБИВСТВО, ЯКЕ ВОНА НЕ СКОЮВАЛА!!!

 

 

© АРАТТА. Український національний портал. 2006-2024.
При передруці інформації, посилання на www.aratta-ukraine.com обов`язкове.
© Автор проекту - Валерій Колосюк.