Чому не «працює» церковне хрещення?

Автор/джерело -  © Ігор Поляков, “Школа життя” 

З початку дев’яностих років минулого століття ми стали свідками масового явища - хрещення в церкві. Багато хто став учасником цього «руху».

Що відчуває дитина під час такого обряду? Крім зайвих фізичних страждань - нічого...

Вже достатньо сказано про соціальні та психологічні причини цього явища - втрата віри у звичні соціальні цінності, необхідність відчувати пов’язаність з чимось значним, потреба в щось вірити і т.п. Незважаючи на масовість, кожен учасник цього «руху» пов’язував з прийняттям хрещення щось своє особисте, нехай смутні, але все-таки надії на краще життя.

Підстави для таких надій знаходяться не тільки в природному прагненні людини до життєвого благополуччя, але й в церковній догматиці: «Хрещення є Таїнство, в якому віруючий ... вмирає для життя плотського, гріховного і відроджується Духом Святим в життя духовне, святе» (Православний катехізис, п. 285).

Минуло багато часу з того моменту, і вже можна підводити підсумки. Що дало охрещеній людині її хрещення? Чи привело воно до поліпшення життя людини? На основі свого двадцятирічного священицького досвіду можу впевнено сказати: «Ні, хрещення не «працює», не дає покращення життя людини».

Звичайно, є винятки. Але вони пов’язані більшою мірою з радикальною зміною звичного життя людини, ніж з її внутрішніми змінами. Наприклад, мати втратила дитину і після хрещення повністю занурилася у виконання нескінченних церковних приписів. Це, звичайно, відволікає від горя, і в цьому сенсі можна говорити про користь хрещення та церковного життя.

Хрещення в церкві наших сучасників продовжується і сьогодні, правда, не настільки масштабно, як у дев’яностих роках. І тому важливо зрозуміти, чому не «працює» хрещення. Де ж обіцяне «духовне і святе» життя? Що можна зробити, щоб хрещення призводило до покращення життя людини? Для відповіді на ці питання скористаюся своїм досвідом практикуючого психолога.

З психологічної точки зору, хрещення - це ініціація, що переводить людину у новий стан і яка дає їй життєві ресурси в цьому стані. В даний час приклади справжніх ініціацій ми знаходимо, як правило, тільки в збережених архаїчних культурах. Наприклад, ініціація хлопчика до числа воїнів племені чи ініціація дівчинки в дівчину, що готує її до заміжжя. Для цих ініціацій характерні важкі фізичні випробування, що викликають глибокі і сильні переживання. Можна сказати, навіть необхідне фізичне та емоційне потрясіння, яке на час ініціації повністю оволодіває людиною. Для чого це потрібно?

Як вже говорилося, ініціація - це психологічний ритуал включення людини в нове, якісно інше, життя. Щоб це «включення» відбулося ефективно, по-справжньому, необхідно спиратися на вже існуючий життєвий досвід людини. Цей досвід є у всіх людей - це досвід народження, досвід нашої появи на світ. Народження є для дитини і фізичним, і емоційним стресом, навіть при нормальних пологах. Змінюється тип харчування, дихання, температурний режим, змінюються всі відчуття, проходження через родовий канал викликає здавлювання тіла немовляти і змушує незвично працювати його м’язи. Травма народження добре описана і вивчена ще на початку минулого століття (наприклад, Отто Ранк).

Невипадково ритуали ініціації мають символіку занурення в матку (печера, тісна хатина, купіль) і символічний вихід з неї. Це завжди викликає подив у дорослої людини, навіть у сучасників Христа: «Нікодим йому каже: як може людина родитися, бувши старою? Хіба може вона ввійти до утроби своїй матері знову й народитись? (Ін.3, 4). Так, «може», якщо захоче народитися для нового життя. Очевидно, що для цього необхідно поєднання двох складових: сильного емоційного переживання, схожого на наш досвід народження, і усвідомленого ставлення до того нового життя, до якого вона народжується. Поєднання цих компонент в обряді ініціації дає нове життя і ресурси для його проживання. Про це говорить і Христос : «... Поправді, поправді кажу тобі: якщо хто не народитися від води та Духа, не може увійти в Царство Боже» (Ін.3, 5).

Що ми маємо в сучасній Церкві? По-перше, священики не готують охрещених до емоційного переживання нового народження, «народження від Духа» (Ін. 3,6), тому що самі не знають, що це таке. Та й навіщо це робити? Народ і так купує цю послугу. По-друге, власне народ не знає, у що він хреститься, а Церква не пояснює. Навіщо пояснювати, якщо вони і так хрестяться? Ось тому Хрещення і не «працює» - не дає людині бажаної трансформації життя, її покращення.

Передбачаю заперечення релігійних фанатиків: «Як Ви смієте так думати? Хіба Ви не знаєте, що Хрещення єднає людину з Церквою Небесною?» Та знаю, що з’єднує. Але людина платить в Церкві земними грошима, а не «небесними». А земні гроші дістаються більшості важкою працею, і людина має право за свої зароблені гроші отримати від Хрещення хоч щось в цьому земному житті. Але, на жаль, нічого не отримує. Ось і доводиться нам, психологам, «доробляти» те, що не робить Церква.