Розповідь про очевидне й неймовірне - кришталевий череп

Автор/джерело -  © «Аратта-Україна» 



Дата публiкацiї - 26.06.2006 | Постiйна адреса - http://www.aratta-ukraine.com/text_ua.php?id=203

«Клята штука взагалі не повинна була існувати на світі. Ті, хто її створив, не мали ні найменшої уяви про кристалографію і цілковито ігнорували осі симетрії. Вона, безумовно, повинна була розколотися при обробці!..»

Кришталевий череп із Британського музею (фото: AFP)

Це сталося в Белізі на півострові Юкатан на південь від мексіканського штату Кінтана-Роо і на схід від гватемальської провінції Петен, у вологому тропічному лісі. Сюди в 1924 році прибула для вивчення руїн майя експедиція під керівництвом британського дослідника Фредеріка А. Мітчелла-Хеджеса. Крім Ф. А. Мітчелла-Хеджеса, у групі була його секретарка Джейн Холсон, доктор медицини і завзятий дослідник культури майя Томас Ганн, представник Британського музею капітан Джойс і леді Річмонд Браун, котра фінансувала експедицію.

В невеличкому індіанському селищі Пунта-Горда, розташованому приблизно за 160 кілометрів від столиці Белізу, вони найняли кілька десятків робітників і заглибилися в джунглі у пошуках руїн. За кілька місяців експедиція дісталася пагорбів, де найімовірніше ховалися руїни будівель. На жаль, тропічні джунглі заважали просуватися вперед, індіанці до знемоги працювали мачете, прорубаючи шлях крізь хащі. Побачивши, що справа посувається дуже повільно, Мітчелл-Хеджес наказав підпалити ліс на окресленій ним ділянці місцевості.

Коли дим розвіявся, стало ясно, що під попелом та головешками знаходиться велике кам’яне місто. Люди заходилися розчищати майданчик, зрізуючи грунт з пагорбів. Було розкопано центральну площу, що займала близько трьох гектарів. Поступово перед дослідниками з’являлися піраміди, кам’яні стіни, будинки, підземні камери й величезний амфітеатр, розрахований на тисячі глядачів. Мітчелл-Хеджес назвав це місто Лубаантун — «місто повалених каменів».

 

Наприкінці 1926 року до експедиції приєдналася названа дочка Мітчелла-Хеджеса — Енн. А на початку наступного року, саме в той день, коли дівчині виповнилося сімнадцять років, вона разом із батьком розбирала в одному з храмів уламки важкої стіни, що впала на вівтар. Під купою каміння могли ховатися малюнки, різні речі. Робота наближалася до кінця, коли Енн несподівано угледіла під уламками вівтаря... череп, виготовлений з полірованого кварцу. Знахідці бракувало нижньої щелепи, та через три місяці натрапили й на неї, причому всього в 7—8 метрах від місця, де був знайдений череп. Як з’ясувалося, щелепа з’єднувалась з черепом шарніром.

Мітчелл-Хеджес вирішив лишити дивну знахідку собі, але надіслав у газету повідомлення з детальним її описом. У своїй статті він висловив припущення, що череп у незапам’ятні часи було зроблено атлантами. Потім цей витвір потрапив до майя і відігравав величезну роль у культових обрядах.

Більшість тогочасних учених відкинула цю гіпотезу, мотивуючи тим, що Атлантиди ніколи не існувало, а майя не володіли технологією, необхідною для виготовлення такого досконалого предмета. До того ж, такі великі кристали кварцу ніколи не трапляються в природному стані у Центральній Америці.

Але знахідка дедалі більше інтригувала вчений світ. Хто ж завіз череп у Беліз? Деякі дослідники наполягали на тому, що це зробив сам Мітчелл-Хеджес: він нібито підкинув кришталеве диво у руїни, щоб дочка могла знайти оригінальний подарунок у день свого народження. Інші стверджували, що Хеджес придбав його під час однієї з поїздок по Європі у когось з тамтешніх багатіїв і діждався слушної нагоди, щоб «виявити» археологічну знахідку і тим самим «довести» гіпотезу про Атлантиду...

 

Та річ у тім, що й до знахідки Мітчелла-Хеджеса вже існував другий кришталевий череп такого ж розміру й форми, як лубаантунський, щоправда, менш прозорий і з невід’ємною нижньою щелепою. Нині цей витвір експонується в Британському музеї в Лондоні. Його ще в 1889 році знайшов у Мексіці один з колишніх солдатів імператора Максіміліана. Але тоді нікому й на думку не спало звинуватити солдата в тому, що він «підкинув» знахідку...

Археологів, як правило, не дивують предмети, зроблені з кварцу: їх безліч разів знаходили в гробницях і руїнах у всьому світі. Так, на чолах єгипетських мумій інколи було кварцове «третє око». В археологічному музеї міста Оахака (Мексіка) знаходиться велика колекція зубчастих коліщаток, шпульок та якихось дивних речей незнаного призначення з кварцу, знайдених під час розкопок в Монте-Альба-ні. А в різних музеях світу експонується кілька мініатюрних кварцових черепів. Всі вони походять з... Мексіки!

Чому стародавні скульптори обирали саме цей матеріал?

У 1959 році Ф. А. Мітчелл-Хеджес помер. Власницею черепа стала його дочка Енн, яка 1964 року передала загадковий витвір для дослідження мистецтвознавцю й реставратору Френку Дорланду. Той вивчав череп протягом шести років, зробив безліч фотознімків, використовуючи спеціальну оптику й сильні мікроскопи. Він виготовив кілька моделей черепа, які потім розсікав для вимірювань — інакше всередину було не дістатися. За обмірами Дорланда, череп мав розміри 6x8x6 дюймів (152,4x203,2X152,4 міліметра) і важив 5,13 кілограма.

Деякі відкриття реставратора вражають не менше, ніж сам виріб. Дорланд встановив, що череп було виготовлено з одного кристалу кварцу і що на ньому відсутні сліди будь-якої обробки металевими інструментами: поліровку черепа виконували пастою, до складу якої входив крем’яний пісок і кварцова кришка — цією пастою й було знято всі нерівності на надзвичайно твердому матеріалі. На думку Дорланда, для такої роботи, якщо її виконувати вручну, потрібно було б затратити щонайменше... 300 років! Інакше кажучи, стародавні майстри якимось невідомим нам способом зуміли отримати ефект, що його досягають нині (й не завжди) лише за допомогою сучасної досконалої техніки. До того ж, всередині черепа, точніше в нижній потиличній його частині, створено унікальну систему призм і каналів. Якщо підвісити череп і помістити під ним джерело світла, то завдяки цій системі його очні ямки блищать, або ж звідти струмують промінці світла.

Перш ніж повернути знахідку власниці, Дорланд привіз її у фірму «Х’юлетт-Паккард», яка вважається авторитетним експертом з кварцу і широковідома у світі як виробник найточніших кварцових генераторів. Тамтешніх інженерів вразило те, що череп і від’ємна нижня щелепа були виготовлені з одного й того ж кристалу, причому з цілковитим ігноруванням оптичних осей!

 

Ось що писав з цього приводу в лютому 1982 року один з інженерів фірми Ларрі ла Барре, який брав безпосередню участь в дослідженні:

«Об’єкт потрапив до нас років із десять тому. Ми його якнайретельніше оглянули й обстежили. Деяка апаратура для обстеження кристалів по всіх трьох оптичних осях у нас на той час вже була, більше того — за її допомогою ми точно визначали ці осі. Тому, мабуть, Френк Дорланд і привіз череп саме до нас...

Ми вивчали череп по всіх трьох оптичних осях і виявили, що він складається з трьох зростків. Число цих зростків ми змогли визначити лише тому, що кожний з них має власні оптичні осі. Аналізуючи зростки, дійшли висновку, що ростуть вони з одного центра і становлять єдиний суцільний кристал. Встановили також, що череп і нижню щелепу вирізано з одного шматка гірського кришталю. За шкалою Мооса гірський кришталь має високу твердість, що дорівнює 7, поступаючись тільки топазу, корунду й алмазу. Що ж до обробки, то його можна обробити лише алмазом, нічим іншим кришталь різати неможливо. Проте, давні майстри якось зуміли обробити цей шматок кришталю і зробити з нього череп. І не лише череп. Вони вирізали з того ж шматка ще й нижню щелепу і місця для шарнірного з’єднання. При такій твердості матеріалу це більш ніж загадково. І ось чому: в кристалах, особливо коли вони складаються з кількох зростків, існують внутрішні напруження. Коли ви натискуєте на кристал голівкою різця, то він, як правило, розколюється — отже, отак просто розрізати його не можна. Але хтось виготовив-таки череп з одного шматка кришталю! І так обережно, наче й не торкався його в процесі різання й обробки. Я не кажу, що при обробці шматок обов’язково мусить розколотися — адже череп сам по собі вже є доказом протилежного; проте, це більш ніж вірогідно. Факт лишається фактом: череп якимось чином зроблено, і він існує.

Вивчаючи поверхню черепа, ми встановили, що його обробляли трьома різними абразивами. Ми також знайшли у ньому якийсь різновид призми, вирізаної у задній частині черепа біля його основи таким чином, що будь-який промінь світла, який потрапляє в очниці, виходить із задньої частини черепа. І навпаки: світло, що потрапляє іззаду, виходить з очниць. Зазирніть в очниці — і ви побачите у кожній з них усю кімнату. Зрозуміло? Не думаю, щоб ще хто-небудь з фірми «Х’юлетт-Паккард» розібрався в будові черепа краще за мене.

Френк Дорланд склав опис цього кришталевого черепа і виготовив його знімки за допомогою мікроскопа, що дає збільшення в 100 разів. Спочатку він сфокусував мікроскоп на прошарку завглибшки кілька сантиметрів, потім заглибився ще трохи і так далі, щоб подивитись, як череп виглядає всередині. Я бачив ці знімки і дійшов висновку: вони — найчіткіші з усіх, які мені до цього доводилося бачити. Вони просто відмінні!

Багато з тих, хто вивчав цей череп, вважали, що в ньому немає нічого загадкового. Вони стверджували: череп створено для залякування забобонних людей. Ви собі таке уявляєте? Хтось вирізає предмет з кришталю, настільки твердого, що навіть нам при сучасній технології (йдеться про обробку вручну) потрібно було б щонайменше 100 років — і це все лише для того, щоб залякувати людей?! Я вважаю, що наші попередні цивілізації були набагато розумнішими, ніж ми гадаємо, і що цей череп вони виготовили з метою, яку ми собі не уявляємо».

Френк Дорланд висловив власну думку щодо походження і призначення лубаантунської знахідки. Він запевняє, що череп зроблено в Стародавньому Єгипті або Вавілоні, а через тривалий час він потрапив до Центральної Америки. Майя ж лише завершили його поліровку і, можливо, надали йому властивостей, що створюють оптичні ефекти, про які йшлося. Дорланд був переконаний, що черепом могли широко користуватися жерці, оскільки за відповідних умов він дуже впливає на вразливих і забобонних людей, майже цілком паралізуючи їхню волю.

У 1972 році Енн Мітчелл-Хеджес передала череп Музею історії американських індіанців у Нью-Йорку.

Хто ж зробив дивовижний череп? Наука ще не висловила остаточної думки з цього приводу. Чи й справді його творцями були стародавні єгиптяни або вавілоняни? Або, може бути, майя володіли знаннями та технологією, які нам невідомі? Або, можливо, мав рацію Мітчелл-Хеджес, стверджуючи, що череп створено міфічними атлантами чи, скажімо, не ними, а якоюсь іншою загиблою цивілізацією? А дехто навіть схильний думати, що ця річ примандрувала до нас... із космосу або була виготовлена на Землі розумною істотою із Всесвіту...

Отже, на завершення лишається лише процитувати рядки з офіційного звіту експерта-мінералога фірми «Х’юлетт-Паккард»:

«Клята штука взагалі не повинна була існувати на світі. Ті, хто її створив, не мали ні найменшої уяви про кристалографію і цілковито ігнорували осі симетрії. Вона, безумовно, повинна була розколотися при обробці!..»

З книжки «Загадки давнини. Білі плями в історії цивілізації».
Гарій Бурганський, Ростислав Фурдуй. Київ, «Веселка», 1988.

 

 

© АРАТТА. Український національний портал. 2006-2024.
При передруці інформації, посилання на www.aratta-ukraine.com обов`язкове.
© Автор проекту - Валерій Колосюк.