Неполітичні процеси. Судовий ступор

Автор/джерело -  © Сергій Дмитриченко, “Аратта-Україна” 

Наприкінці минулого тижня у судовому процесі над екс-прем’єром Юлією Тимошенко стався цікавий прецедент: суддя Родіон Кіреєв не зміг виконати обов’язкову вимогу Кримінально-процесуального кодексу, яка вимагає роз’яснення підсудній суті висунутих їй звинувачень.

Власне кажучи, виходячи з того, що процедура оприлюднення обвинувального висновку частково демонструвався в телетрансляції, з того, що побачили громадяни, також важко було зрозуміти, в чому саме звинувачують лідерку партії «Батьківщина». Чи то в тому, що перебуваючи на посаді прем’єр-міністра «Тимошенко на шлях виправлення не стала»(нібито посада очільника уряду присуджується судом в якості покарання за якісь злочини, а уряд – це, за уявою ГПУ, не щось інше, як виправний заклад)? Чи може в тому, що наказавши підписати(за оцінками слідчих прокуратури), невигідну «газову угоду» і нібито спричинивши шалені збитки державі, Тимошенко, тим самим підвищила свій імідж в народі?

І таких, м’яко кажучи, алогізмів, в тій частині висновку, оприлюдненому ГПУ у телеефірі, було не один і не два. Але не тільки алогізмів. При повторному оголошенні обвинувального висновку, адвокати Тимошенко виявили, що текст цього документу, виданий їй під розпис у прокуратурі і оприлюднений у суді – не співпадають, містять некоректні, з точки зору права, формулювання, граматичні помилки. Втім, після тривалих роздумів, суд, у особі головуючого Кіреєва, в черговий раз пристав на бік обвинувачення і вирішив, що ці «дрібниці» не суттєві, і через них повертати справу на доопрацювання у ГПУ – не варто. На його переконання, плутанина з датами, формулюваннями тощо, є «технічними» і такими, що не впливають на суть справи. При цьому, відзначимо, що нині діючий КПК вимагає від суду всі неточності або непереконливі докази трактувати на користь підсудного, але це, як бачимо – виявилося не суттєвим.

Ще один сумнівний момент. Під час оприлюднення обвинувального висновку, яке транслювалося по телебаченню, прокуратура, вочевидь, аби підкреслити «злочинне минуле» Тимошенко, пригадала кримінальну справу, нібито порушену проти підсудної у РФ, яка відома, як «справа генералів». Нагадаю, що ця справа виникла, за дивним збігом обставин, коли в Україні «розкручувався» пропагандистський маховик навколо криміналу на екс-прем’єра Павла Лазаренка, пов’язаний із судовим процесом у США та намаганнями режиму Кучми вплинути на їхнє правосуддя, і водночас «зачистити» невигідних кандидатів перед виборами-2004. За словами прокурора, Тимошенко була звільнена від відповідальності «за нереабілітуючими обставинами».

Що таке нереабілітуючі обставини, може дізнатися кожен громадянин, прочитавши коментар до КПК. Нереабілітуючі підстави — це підстави, що за наявності складу злочину тягнуть за собою звільнення особи від кримінальної відповідальності та покарання, звільняють від відповідальності та покарання особу, визнану винною у вчиненні злочину. Особа звільняється від кримінальної відповідальності з огляду на акт амністії, що усуває покарання за вчинений нею злочин, або у зв'язку з помилуванням даної особи, а також у разі смерті особи, яка вчинила злочин. Оскільки винною особу у вчиненні злочину може визнати тільки суд, то і закриття кримінальної справи за нереабілітуючими підставами можливе лише за рішенням суду. Як загальновідомо, у Росії не було суду над Тимошенко.

І ця «неточність» формулювання прокуратури також викликає подив. Адже, у обвинувальному висновку, згідно з чинними КПК міститься підсумок досудового слідства. Він складається з двох частин: описової та резолютивної. В описовій частині зазначаються: обставини справи як їх встановлено на досудовому слідстві; місце, час, способи, мотиви і наслідки злочину, вчиненого кожним з обвинувачених, а також докази, які зібрано в справі, і відомості про потерпілого; показання кожного з обвинувачених по суті пред'явленого йому обвинувачення, доводи, наведені ним на свій захист, і результати їхньої перевірки; наявність обставин, які обтяжують та пом'якшують його покарання. При посиланні на докази обов'язково зазначаються аркуші справи. В резолютивній частині наводяться відомості про особу кожного з обвинувачених, коротко викладається суть пред'явленого обвинувачення з зазначенням статті кримінального закону, яка передбачає даний злочин. І якщо «технічна» плутанина в цьому документі не є суттєвою для судді Киреєва, то не зрозуміло, навіщо ця вимога міститься у чинному КПК? Адже по-суті, саме з обвинувального висновку підсудний має зрозуміти, в чому саме його звинувачують, і чим це доведено досудовим слідством. І якщо два документи мають різний зміст, різні формулювання, то виникає цілком природне питання: а який з цих двох чи декількох – відповідає тому, що є у кримінальній справі? І, головне, - на скільки відповідає?

Адвокат Тимошенко Олександр Плахотнюк наголосив на імпровізованому брифінгу біля суду, що пояснення представника державного обвинувачення про те, що це технічні помилки, не може бути аргументом. Він пояснив, що Кримінально-процесуальний кодекс не передбачає процедуру уточнення обвинувального висновку в судовому засіданні, оскільки це може зробити тільки прокурор або слідчий. Другий адвокат екс-прем'єр-міністра, Микола Сірий заявив, що низька якість тексту обвинувального висновку в «газовій справі» щодо його підзахисної пов'язана з тим, що насправді складу злочину в діях екс-прем'єра немає. «Захист наполягав на тому, що до цього моменту ми не бачимо складу злочину, і нам зрозуміло, чому таким чином складено звинувачення. Адже досить складно скласти обвинувачення, якщо не було складу злочину», - сказав Сірий. «Тоді, коли придумуєш таку розповідь на вільну тему, то напевно будуть помилки, і досить серйозні. І будуть такі позиції, які показують, що документ є неузгодженим», - додав адвокат.

За дивним збігом обставин, у минулий четвер, про «справу Лазаренка» у зв’язку із судовим процесом над Тимошенко пригадав і в.о. генпрокурора Ренат Кузьмін. Він повідомив журналістів про нібито отримані ГПУ від американської юстиції документи, в яких нібито зафіксовано «злочинні діяння» підсудної та її «спільника», який нині відбуває покарання у США.

За словами в.о. генпрокурора, в отриманих ГПУ документах йдеться про те, що під час свого прем'єрства Лазаренко ініціював видачу держгарантії на суму $200 млн. на постачання природного газу на адресу корпорації ЄЕСУ. «Таким чином змусивши український уряд взяти на себе борги корпорації ЄЕСУ перед ВАТ «Газпром», - процитував документ Кузьмін. Він зазначив, що корпорація ЄЕСУ передала в 1996 році права на імпортний природний газ компанії «United Energy International», яка мала 85% акцій ЄЕСУ і була заснована за розпорядженням Тимошенко. За словами Кузьміна, ЄЕСУ незаконно переправляла платежі за отриманий газ від українських клієнтів на рахунки компанії «United Energy International». У свою чергу «United Energy International» «переказала приблизно $140 млн. на рахунки кіпрської компанії «Somolli Enterprises».

Кузьмін окремо повідомив, що ГПУ нібито має документальні підтвердження витрат на свої потреби близько $1 млн. з «банківської» картки «Somolli Enterprises», під час перебування у Москві. «Слідство має у своєму розпорядженні документи, що підтверджують перерахування грошей із «Somolli Enterprises» в особисте розпорядження Тимошенко. Ми маємо банківську картку і роздруківку витрат з цієї картки особисто Тимошенко. Лише за дослідженими даними слідства Юлія Володимирівна витратила в межах $1 млн. на особисті потреби. Що мається на увазі під особистими потребами: оплата в магазинах, ресторанах, придбання хутра, шуб.», - сказав він. На його думку, зазначені дані свідчать про корупційну діяльність Тимошенко. «Що стосується особистих витрат і наявності корупційної складової в цьому, то лише на оплату готелів, послуг у готелях, барах і ресторанах у готелях протягом півтора року Тимошенко витратила понад $150 тис. Придбання дорогих коштовностей та іншого, з картки, на яку було переведено гроші з компанії, що її американське правосуддя визначило, як компанію, належну Тимошенко, і є підтвердженням тієї самої корупційної складової, яка є в основі всіх газових схем. Що стосується розслідування цієї справи та інших, які здійснюються сьогодні в різних органах України, зокрема в СБУ, то і ці моменти буде покладено в основу обвинувачень.» - повідомив Кузьмін.

Інформація про нібито отримані з США документи викликала, щонайменше, подив. Документи судового процесу, який вже відбувся і вирок суду набув чинності є у США публічною інформацією, яку можна знайти в Інтернеті, що значно дешевше для держбюджету, ніж міжнародна переписка по дипломатичним каналам. Проте, у документах суду та публічній інформації про процес над Лазаренком не вдалося знайти нічого подібного з того, що казав Кузьмін. Однак, вдалося з’ясувати, що всі епізоди, пов’язані з діяльністю ЄЕСУ були надані ГПУ України, однак, американська Феміда не знайшла там ні складу злочину, ні корупції. При чому, згідно з документами, які були надані судовому слідству, зазначена українська корпорація не мала боргів перед «Газпромом» у період, коли Лазаренко був в Україні. До речі, цю обставину підтвердив їхньому правосуддю і «Газпром», не виставивши ніяких претензій ні до Лазаренка, ні до ЄЕСУ.

Між тим, підтвердження «сенсаційної» інформації ГПУ нам вдалося знайти в Україні. Документ називається «Виступ 03.09.2003р. на прес-конференції в Генеральній прокуратурі України першого заступника начальника Головного слідчого управління Генеральної прокуратури А.М. Хочунського» і розміщений він саме на офіційному сайті Генпрокуратури.

Знайшлася й довідка старшого слідчого з особливо важливих справ ГПУ В. Г. Жебрицького «Стосовно витрат коштів на депозитній картці № 4934 8300 0613 0051, яка належала Тимошенко Ю. В. (період 1996 -1998 рр.)». Вона також кимось «злита» і є у вільному доступі. Зазначений «компромат» також, за часом, був прив’язаний до періоду, коли екс-віце-прем’єра, за вказівкою Банкової, притягали до відповідальності чи то, за підсумками її новацій у ПЕК, чи то у справі Лазаренка.

До речі, про кіпрську компанію «Somolli Enterprises LTD». Як виявилося, вона була створена ще у 1992 році подружжям Тимошенків та другом сім’ї, нині громадянином Ізраїлю, Олександром Гравцем, і саме вона стала співзасновником корпорації «Український бензин»(КУБ). Очевидно, що така потреба виникла у зв’язку із пільгами, які надавалися тодішнім СП з іноземним капіталом та необхідністю мати для зовнішньоекономічної діяльності певний «розрахунковий гаманець» у ВКВ, оскільки національний купоно-карбованець був не тільки не «твердою» валютою, а й стрімко рухався до галопуючої інфляції. Згідно з публічною інформацією, КУБ постачала аграріям Дніпропетровщини паливно-мастильні матеріали і продавала, в тому числі, за межі України, продукцію сільського господарства. Нагадаємо, що згідно з чинною тоді нормативною базою, та можливостями бізнесу, ці операції здійснювалися, як правило, за бартерними схемами. І що цікаво, нам не вдалося знайти жодних претензій українських правоохоронців до цього періоду бізнесової діяльності Тимошенко. Як і не виявилося кримінальних натяків на діяльність іншої фірми – «Содружество», яка була спільним бізнесом Юлії Тимошенко і Віктора Пінчука з продажу газу, отриманого від «Ітери». Орієнтовно ця бізнес-діяльність тривала до 1995 року.

Проте, увесь інтерес правоохоронців було сконцентровано виключно на ЄЕСУ. З очевидним підтекстом на справу Лазаренка. За дивним збігом обставин, кримінальна справа на Павла Івановича була порушена наприкінці 1998 р., коли щойно створена партія «Громада» перемогла на парламентських виборах, утворивши у ВР фракцію, а її лідер потрапив у немилість гаранта. А можливо, поштовхом інтенсивно шукати на нього кримінал стали амбіції на президентські вибори, які мали відбутися у 1999 р. Про хворобливе ставлення тодішнього Президента Леоніда Кучми до сильних конкурентів відомо всім і зайвий раз це повторювати не варто. Як і не варто згадувати про «незалежність і неупередженість» правоохоронців того часу. Це наочно продемонстрували на весь світ справи про вбивства В’ячеслава Чорновола, Вадима Гетьмана, Георгія Гонгадзе тощо.

Повертаючись до інформації Кузьміна, а саме до його висновку про те, що витрати з депозитної картки Тимошенко свідчать про «підтвердженням тієї самої корупційної складової, яка є в основі всіх газових схем», залишається висловити лише здивування. Адже, кіпрська фірма Тимошенко – є цілком легальною. Як, наприклад, СКМ Рената Ахметова. Або ми, громадяни, чогось не второпали, або виходить, що завтра на місці Тимошенко може опинитися будь-який бізнесмен, який пішов у політику. Адже, наприклад, і у Бориса Колесникова, і у Андрія та Сергія Клюєвих, та й у того ж Рената Леонідовича або Дмитра Фірташа є аналогічні депозитні картки. І напевно вони витрачають з них чималі кошти. Виходить так, що за логікою ГПУ – це пряме свідчення корупційної складової? Дивно.

Та й з самою корпорацією ЄЕСУ не так все однозначно, як стверджує Кузьмін. Навіть не беручи до уваги підсумок судового слідства у США у справі Павла Лазаренка. Бо ця корпорація – це не тільки і не стільки Тимошенко. За короткий період своєї діяльності ЄЕСУ було створено 20 тисяч робочих місць, а загалом до роботи з контрактними замовленнями корпорації у тій чи іншій мірі було залучено тисячі підприємств, на яких працювало майже 2 мільйони людей. ЄЕСУ працювала не тільки на газовому ринку, а й здійснювала експортно-імпортні операції з продуктами харчування, продукцією сільського господарства, машинобудівної промисловості тощо. Якщо врахувати, що саме в той період західні ринки не дуже «відчиняли двері» для українських товарів, то навіть ті обсяги, які легально продавалися на зовнішніх ринках – це, як для того часу, був певний прорив.

Але повернемося до газових справ. Якщо за період 1992-1995 рр. заборгованість України перед «Газпромом» становила не підйомну, для держбюджету, суму $1,4 млрд.(за нею Україна розплатилася орендою військової бази у Севастополі та низкою стратегічних підприємств), то за час існування корпорації Тимошенко – ця заборгованість не тільки не зросла, а почала зменшуватися. Після початку слідчих дій і коли на внутрішньому ринку газу був поставлений державний монополіст «НАК «Нафтогаз», який очолив всім відомий Ігор Бакай, тільки з вересня 1998 р. по листопад 1999р. з’явилася нова заборгованість у $1,8 млрд.

За словами Лазаренка, які прозвучали в одному з інтерв’ю, Кучмі потрібні були гроші на президентські вибори, а взаєморозрахунки з «Газпромом», - це та «тумбочка», з якої можна було швидко вилучити потрібну суму: повертати її все одно з держбюджету, та й ще, на той момент, – можна було домовитися робити це поступово або передачею державного майна. На цю відповідальну місію «розпорядника тумбочки» було обрано Ігоря Бакая, який перед тим спричинив міжнародний скандал з Туркменістаном, не розрахувавшись за газ, отриманий Україною. «Однак, це не завадило Леонідові Кучмі призначити на одну з найвідповідальніших посад у державі людину з сумнівною репутацією. І що ми отримали в результаті? А те, що з вересня 1997 по листопад 1999 року у нас з'явився борг перед ВАТ "Газпром" у сумі $1,8 млрд., за який і досі розраховуються українські платники податків. Чому Кучма не покарав Бакая, а призначив його завгоспом всієї країни – керівником Державного управління справами? А тому, що Ігор Бакай справно фінансував передвиборчу кампанію "гаранта" у 1999 році. Щоправда, не забув і про себе. Пам'ятаєте, як на записах майора Мельниченка колишній керівник Державної податкової адміністрації Микола Азаров скаржиться Кучмі, мовляв Бакай, фінансуючи вибори, так із сотку мільйонів приховав?.. От я й запитую: хто у нас головний злочинець у державі? Кучма? Бакай? Чи Юлія Тимошенко, котра наважилася відкрито виступити проти нинішнього режиму не тільки словом, а й ділом? Згадайте, як у 2000 році, обіймаючи посаду віце-прем'єра з питань паливно-енергетичного комплексу, Юлія Володимирівна вибила з рук Суркіса вексельні схеми розрахунків за електроенергію, змусивши розраховуватися грошима. Саме після цього кроку пані Тимошенко уряд Ющенка зміг розрахуватися з більшою частиною заборгованості з соціальних виплат. І після цього фактично подвигу, вчиненого в інтересах держави, режим Кучми руками Генпрокурора Михайла Потебенька та вірного виконавця політичних замовлень Миколи Обіхода спочатку кидає за грати всю родину Юлії Володимирівни, її друзів та соратників, а потім і саму пані Тимошенко!».

Кидається в очі чітка закономірність, пов’язана із детективною історією Тимошенко: інтерес правоохоронців до неї з’являється виключно напередодні вибрів. Судіть самі. Кримінальна справа Лазаренка була порушена перед виборами Президента у 1999 р. Кримінальне переслідування Тимошенко було у 2003 р., напередодні виборів Президента у 2004 році. У 2005 року, напередодні позачергових виборів у парламент, ГПУ поновила справи стосовно фінансових претензій до промислово-фінансової корпорації «Єдині енергетичні системи України» на суму 6,6 млрд. грн. Генпрокуратура оскаржила в касаційному порядку рішення господарських судів Дніпропетровської області, Києва і Вищого господарського суду України, прийнятих на користь корпорації «ЄЕСУ». Зараз, напередодні виборів у парламент 2012 р., на наших очах знову відбувається черговий акт «правосуддя» саме над Тимошенко.

І при цьому, влада на кожному кроці божиться, що це – така собі боротьба із корупцією. І жодної політики, зрозуміло.