Відібрати і не поділити

Автор/джерело -  © Надія Степула, “Радіо Свобода” 

Гаслом більшовиків часів найбільшої революції 20-го століття було «відібрати і поділити». У пам’ятні 90-і того ж століття переділ багатств відбувався без гасел, але під девізом оновлення країни.

Новий стрімкий переділ національного багатства відбувається сьогодні – непомітно для експертів та фахівців усіляких моніторингів, на тлі стрімкого зростання зовнішнього боргу держави, без гасел, без натяків на «поділити», але під звучання «шарманки» політиків про демократичні перетворення.

Чому це відбувається, «хто винен» і «що робити»?

Ознаки системної кризи як тло «перемін на краще»

Щодо «демократичних перетворень», то вони плачевні. Західні експерти зазначають, що Євросоюз «терпить фіаско з просуванням демократії» в Україні. Сила впливу ЄС на розвиток подій тут обмежена, а привабливість «блокування» з Україною – ефемерна.

Зарубіжні аналітики, журналісти, дипломати, все менше вдаючись до евфемізмів, констатують запровадження в Україні авторитарного стилю управління, зменшення ваги політичної та суспільної опозиції. Зауважують і «непомітні» в Україні для її власних ЗМІ речі: звуження плюралізму в цих ЗМІ, пропаганду багатьма з них повернення системи радянських цінностей, відсутність реформ.

Всупереч оптимістичній макроекономічній статистиці в самій Україні, в міжнародних рейтингах вона посідає стійкі місця в колі найбідніших африканських країн.

Економічна й фінансова кризи накладаються на політичну, увиразнився рух до утвердження диктатури. Відсутність економічної (і будь-якої) стабілізації, згортання демократії і свобод, встановлення режиму «полегшеного варіанту путінізму» – основні «ціхи» розвитку держави на 20-му році незалежності.

У таких умовах «відібрати й не поділити» легко. Без тривоги і страху за наслідки.

Бо, хоч понад 60% готові взяти участь в акціях протесту, олігархи можуть спати спокійно. Готовність до участі та участь у протестах – «дві великі різниці». Останні події в політичному бутті засвідчують, що погіршення життя в усіх сферах і відсутність діалогу влади з суспільством та опозицією до радикалізації протестних настроїв не призводять.

Механізми перерозподілу національного багатства

Отже, економічно-соціального росту в країні нема. За два останні роки зросла кількість тих, хто стоїть на межі й за межею бідності – до 80%.

Зросла й кількість мільйонерів та мільярдерів – безпрецедентно, втричі. Національне багатство зменшилося – і те, що «зникло», відійшло до найбагатших, зробивши бідних ще біднішими.

Чому так сталося? Відповідь підкажуть механізми перерозподілу багатств.

Перший – посилення корупційного тиску на економіку. Імпорт та інвестиції обкладені потужним корупційним податком, який перетворюється на цінову надбавку, за яку й платить населення в кінцевому підсумку.

Другий – прямий перерозподіл власності. За останні півтора року в тій чи іншій формі змінили власників понад 15 тисяч підприємств. Це організоване, системне, тотальне рейдерство.

Третій – загальнонаціональне повсюдне рекетирство, яке набрало цікавих форм. Скажімо, липові платіжки за «сальдо» від Київенерго, які надійшли більшості киян. Попри те, що окремі відчайдухи звернулися в суди, пред’явивши сплачені квитанції за десятки років (зберігати слід тільки 3 роки), жодного суду ніхто не виграв – на підставі міфічних «інструкцій для службового користування» електрику їм тупо «відрізали» й не вмикали до факту сплати за нібито борги…

Четвертий механізм – елементарне розкрадання. Євро-2012 скидається на грандіозну аферу, кожний метр новобудов до чемпіонату перевищив вартість метра фешенебельного хмарочосу в Дубаї.

Таких «Євро» в країні набереться кілька: наприклад, зерновий експорт тощо. Ці процеси мають організований, централізований загальнодержавний розмах.

Створене нормативне, поведінкове, понятійне середовище, вороже економічному розвиткові країни. Який смисл відкривати малий бізнес (кав’ярню, пекарню, перукарню…), коли доведеться віддавати з «бізнесу» всі 150%?

Ліквідовано мотивацію людей до економічної діяльності, до праці взагалі. Навіщо тримати корову, шукати для неї пашу, коли 1 літр молока закуповують за 2 гривні, а продають потім за 17?

Сьогодні відсутні будь-які механізми балансування і захисту економічних інтересів суспільства. Чому це відбулося? Тому, що до влади – економічної і реальної політичної – прийшла цікава група людей, яку називають тут олігархатом.

Специфіка українського олігархату в тому, що, по-перше, він генетично здебільшого «виріс» із напівкримінального чи й кримінального середовища, і, хоч усе те давно «травою поросло», але способи організації управління, як і звички, досі проектуються на економіку й суспільство; по-друге, цей «клас» зовсім непродуктивний. Бо скільки в Україні за 10 років збудовано нових заводів, упроваджено нових технологічних ліній, скільки модернізовано колишніх підприємств? Питання риторичне.

Олігархат «доїдав» радянську індустрію. Їсти більше нічого, а апетити лишилися, то перейшов до «поїдання» самої держави й суспільства. Система державних інституцій зруйнована. Ринкові закони, по суті, скасовані. А суспільство відкинуте на той африканський рівень, про який і пишуть зарубіжні експерти.

«Що робити?»

…У сюрреалістичній комп’ютерній грі Neverhood її герой, зігравши на шарманці, розбудив страховисько. Своєрідне страховисько розбудили в Україні ті «шарманщики», які під привабливі мелодії про європейський вибір і демократичні шляхи в світле майбуття відібрали в народу країну, з усіма її багатствами… Що ж робити?

Необхідно, щоб реальний стан справ став зрозумілим зарубіжним друзям країни, особливо тим, які виступають за подальшу лібералізацію економіки, свободу бізнесу. Вони мусять зрозуміти, що мають справу не з бізнесом, а з раковою пухлиною, яка вбиває країну і її народ.

Також необхідно, щоб прозрів і сам народ, не давав себе дурити сконструйованими протистояннями «оранжевих» і «синіх», не шукав ворогів у «львівських бандерах» чи «донецьких бандюках», а збагнув, що всім разом загрожує одне «страховисько», з неписаним законом – «відібрати і не поділити».