Що допоможе людині бути щасливою: релігійна віра чи розум?

Автор/джерело -  © В'ячеслав Старостін, “Школа життя” 

Останнім часом живу майже по Зощенко: радіо є, а щастя немає... Взагалі-то у мене ще й холодильник є, і чомусь пральна машина, і два телевізори, і музичний центр, і подружок - «три штуки»... Але щастя все одно немає.

«А, все тому, що в тебе віри немає! Не прагнеш ти до пізнання Бога, не віриш, що Бог створив світ і влаштував його певним чином... Не наближаєшся до Бога!» - всі вуха продзижчав мій релігійно налаштований приятель.

Він мені вже давно не дає спокою своїми дивними промовами: «Якщо ми щось пізнаємо, то робимо це в першу чергу для віри, для пізнання Бога!» Ось так-то!.. Бог - не тільки одкровення продукує, а він ще світ створює, - це його Творіння. І, пізнаючи цей світ, у тому числі і науковими засобами, ми пізнаємо Бога.

Слухаю його, і часом не покидає відчуття, що перебуваю в Середньовіччі, в сенсі - такі собі століття, нічого доброго, - в цьому випадку «середнячки» такі. Він всерйоз вважає: ми бачимо світ навколо себе, ми пізнаємо його і тим самим долучаємося до Бога, бо все те, що ми пізнаємо, прекрасно, і це все - одкровення Боже.

А ще він прихильник «механістичного» світогляду, згідно з яким все влаштовано на зразок «вічного» двигуна. «Вічний» двигун - це універсальна метафора: Бог - верховний конструктор і робітник-універсал в одній особі.

Бог просто створив цей світ, завів двигун, а далі за певними законами все само крутиться. Запуск зроблено всього лише один раз, і тепер довго буде крутитися. Скільки буде крутитися - невідомо, але це і не важливо. Головне, що вселенський порядок визначений.

«Ну, і як мені бути щасливим в цьому порядку?» - запитую я свого релігійно налаштованого приятеля. І, щоб допомогти йому з відповідями, починаю задавати уточнюючі питання. Але він, перебиваючи мене, спочатку дивує: «Пізнай самого себе, і ти пізнаєш Всесвіт і Богів», - а потім і зовсім приголомшує: «Людина - мікрокосм, тому, пізнавши себе, можна пізнати і Богів».

Ух, як цікаво!.. Це що ж виходить: можна пізнати Бога? Навіть не буду уточнювати якого, адже богів люди придумали безліч! А теологія вчить: людина з Богом непорівнянна. Так як же можна його пізнати?.. Та й навіщо мені це треба? Я хочу бути просто щасливим, без викрутасів... Не зміг мені приятель нічого толком пояснити, і такі заповіді мене не надихають.

Шукати щастя в релігійному пізнанні світу мені не хочеться. Тим більше, що Бог не еволюціонував... Хоч сучасні освічені теологи і хочуть цивілізованого діалогу з наукою, але якось «душком» віддає.

Мені більше до душі думки філософів. Тих, що не схильні відводити привілейоване місце якомусь одному виду знання: або науковому, або релігійному. І, коли філософ включається у взаємодію між наукою і релігією, виникає можливість діалогу, тому що філософу це цікаво.

Ще більше подобаються думки вчених... Напевно, не тільки мені. Багато хто, я думаю, погодяться з академіком Гінзбургом, коли він каже: «Ви можете вірити в Бога, це ваше особиста справа, але нам, як вченим, це нічого не дає».

Якщо немає порядку природи, то немає можливості ніякого пізнання. Так! У світі існують певні об'єкти, впорядковані певним чином, між ними є зв'язки, вони не порушуються, вони закономірні, звідси виникає можливість пізнання цього світу. Але що це таке - порядок природи, в який, доречі, можна тільки вірити?

І яким чином вірити? .. Віра, взагалі-то, присутня повсюдно в житті людини. Навіть на етапах дослідницького пошуку вченого: він отримав результат експерименту, він спостерігав на різних приладах різне положення стрілок - вірив своїм органам почуттів і був змушений записати в протокол спостереження те, що бачив.

Знову віра!.. Невже доводиться тільки вірити у власне щастя?

«Пізнай самого себе до певної міри - і станеш щасливий!» Саме «до певної міри». Бо пізнання самого себе - недосяжно і нескінченно.

Людина - це проект, який повинен сам себе проектувати. Треба себе пізнавати для того, щоб жити по-людськи. Зуміти пізнати: наскільки ти обмежений, наскільки відрізняються твої уявлення від уявлень тих людей, які тебе оточують, що ти можеш зробити в цьому світі, а чого не можеш, кого любиш і чому ненавидиш.

До певної міри людина з цим справляється. Можливо, цього декому достатньо для щастя. Але релігійне знання навряд чи має таку ж чітко сформульовану мету, яка може бути досягнута.

І тому варто займати позицію не атеїзму і не прихильності релігії, а сучасну позицію освіченого гуманізму...

І бути щасливим по-своєму.