Бабусина наука або Етноменеджмент

Автор/джерело -  © Юрій Фоменко, “Земля Мамаїв” 



Дата публiкацiї - 20.11.2011 | Постiйна адреса - http://www.aratta-ukraine.com/text_ua.php?id=2185

Офіційна посада на виробничій практиці після третього курсу інституту! То не просто так, то тебе поважає все село як корисну людину для суспільства. Ще вчора був ти простим хлопцем, а сьогодні при справі.

І ото я літаю вже декілька днів попід хмарами на посаді бригадира саду. Нові сандалі, теніска, картуз на вісім клинців і папка “Діло”. Повний авторитет на просторах всього колгоспу і навіть в окремих містах поза його межами.

Бригадирський мій авторитет могла опустити з під хмар на землю тільки моя прабабця Василина.

Одного разу, після роздачі в бригаді нарядів на виконання робіт, заскочив на хвилинку додому. Пробігся по маминим каструлям. Поправив перед дзеркалом нового кашкета.Складав папери в папку “Діло”. Акуратно її зав’язав, аж позаду почув голос прабабці.

- Ти де Юрку?

- До голови документи підпишу.

- І хто тебе вчив. Хто ж до голови з ранку ходить з документами.

- Що то ви бабцю говорите. А коли ще іти?

- Що Вас там в інституті вчать?

- Мене професор управлінській науці вчив.

- Ото такий безграмотний прохвесор як і ти.

- Ну гаразд бабцю. Відстаньте від професора. У вас два класи взагалі і ті не підтверджені.

- Так два класи, а не два кабана.

- Які два кабана?

- За атестат і за диплом буде.

- За атестат ніхто нікому кабана не давав. Я сам вчився.

- Давав, не давав, а на радостях , що довчився з’їли рябого Хведька.

- Гаразд бабцю. Я до голови в справах.

І вже ступив рішуче пару кроків до воріт як почув подальший філософський хід бабиних думок.

- Який ти дурний внучок. Хто ж до голови ходить о десятій ранку.

- А коли йти треба? - Повернувся я до бабці.

- О пів на першу.

- Чому?

Мусійович якраз пообідають і лягатимуть під грушею в саду годинку поспати. Ото ти на шляху до груші і втрапся йому з папером.

Я міг би заперечувати і навіть посміятись, та логіка у сказаному була залізна. І вже ж того дня я затримався з підписом документів до вказаного прабабцею часу.

Після того як Василь Мусійович випили чарку, з’їли два полумиски борщу і на десерт прийняли пиріжки з кампотом я зрозумів, що мій зірковий час в підписанні документів настав… На шляху від столу до ліжка під грушею сонному Мусійовичу трапився я. Такий собі молодий бригадир, комплекції як кажуть в народі “обняти і плакати ”, тобто одні ребра і на папці “Діло” документи на підпис…

Коли Мусійович з напівзаплющеними очима підписували документи, приговорючи : “Де ти Юрко взявся. Давай хуткіше перегортай папери”, я думав про мудрість моєї прабабці. Покидав я подвір’я під хропіння котре доносилось з під груші.

З того дня найвищий процент підписаних головою документів на теренах колгоспу був у мене. Підписи голови красувались на моїх документах по горизонталі, майже по вертикалі, а взагалі - під різними кутами.

Згадуючи той час я все таки вагаюсь хто ж більший професор з управлінської науки, завідуючий кафедрою чи моя прабабця з двома не підтвердженими класами.

 

 

© АРАТТА. Український національний портал. 2006-2024.
При передруці інформації, посилання на www.aratta-ukraine.com обов`язкове.
© Автор проекту - Валерій Колосюк.