Розраховуватися з Росією рублями - рішення паліативне

Автор/джерело -  © Володимир ПИЛИПЧУК, академік, професор 

В світі прийнято заключати комерційні угоди і вести міжнародну торгівлю в резервних валютах - стійких і вільноконвертованих. До таких валют відносяться долар США, євро, японська йена, швейцарський франк. Російський рубль, на сьогодні, не являється ні резервною валютою, ні вільноконвертованою, а тим більше – не являється стійкою.

Паліатив - це засіб, що тимчасово полегшує хворобу чи проблему, але її не ліквідовує.

Влада Росії заявляла неодноразово про свої наміри перетворити свій рубль в резервну валюту. Але для цього потрібно створити цілу низку рубльових фінансових інструментів в які іноземні інвестори могли б розміщувати рублі, які дозволяли б іноземним інвесторам користуватися рубльовими активами в міжнародних операціях. Одним з таких інструментів є торгівля енергоносіями в рублях, розширення зони рубльової торгівлі і обсягів торгівлі. Тому згода Росії на оплату газу Україною в рублях відповідає інтересам Росії.

Звичайно, що допуск рубля в міждержавній торгівлі з Росією має для України як свої плюси так і мінуси.

Серед плюсів слід назвати:

- можливість України мобілізувати тимчасові надлишки рублів в Україні для оплати за газ в умовах дефіциту доларів США;

- одні і ті ж обсяги залишків рублів в Україні матимуть більшу купівельну спроможність в Росії в фазах ревальвації російського рубля, якщо контракти заключні в доларах США. Росія, пропонуючи рубль в міждержавних розрахунках мала б, у відповідності з міжнародними вимогами до резервних валют, прийняти на себе зобов’язання не допускати девальвації рубля і ліквідувати валютні та торгові обмеження;

- на позитвний ефект від оплати рублями за газ Україні можна розраховувати лише в умовах (в фазах), коли Україна в торгівлі з Росією матиме стійке позитивне сальдо. Тобто, коли Україна не матиме дефіциту рублів. Дефіцит торгового сальдо з Росією можна було б ліквідувати якби в Договорі про зону вільної торгівлі в СНД не було б дискримінаційної статті про можливість обмеження експорту продукції з України в країни СНД, якщо це суперечитиме інтересам країн що ввійшли в Митний Союз з Росією, та якби не було виключень товарних груп з зони вільної торгівлі.

Але мінусів від торгівлі з Росією в рублях набагато більше:

- в умовах негативного сальдо в торгівлі з Росією в України стійкого надлишку рублів не може бути навіть теоретично. Надлишок може бути лише епізодичним;

- в умовах дебетового торгового сальдо України з Росією рублі треба буде купувати на внутрішньому ринку України за ті ж долари. Тобто це не призведе до зниження попиту на долари в Україні;

- в умовах дефіциту рублів на українському ринку курс рубля стане вищим ніж в Росії, а покупка і оплата газу рублями дорожчою ніж доларами. Тобто, при незмінній ціні газу в доларах, його ціна для українських споживачів в гривнях – зросте;

- в умовах дефіциту платіжних ресурсів Україні набагато вигідніше брати доларові кредити ніж в Росії рубльові, оскільки, проценти за кредит в доларах на міжнародному ринку набагато нижчі, ніж в Росії проценти за кредит в рублях;

- погоджуючись на розрахунки в рублях і на рубльові кредити від Росії, Україна (окрім газової) попаде у фінансову залежність від Росії і розширить залежність політичну;

- у фазах девальвації рубля Україна не зможе накопичувати рубльові резерви, бо до моменту платежу вони обезціняться. Тобто, Україна мала б здійснювати платежі за газ щоденно і негайно– по мірі поступлення рубльових платежів з Росії за поставлену Україною продукцію. Але й при цьому Україна втрачала б також на курсовій різниці. Та й Росія, мабуть, не погодиться на щоденні платежі. За таких умов їй вигідно не приймати щоденні платежі, а дочекатися 6-го числа наступного місяця (термін платежу за газ, котрий отримує Україна в поточному місяці), коли рубль до долара впаде найнижче і Україна змушена буде заплатити Росії більший обсяг рублів в доларовому еквіваленті, в порівнянні з щоденними платежами;

- наявність рублів в українських банках призведе до необхідності її резервування в НБУ. Диверсифікації резервів НБУ створить нові проблеми як в НБУ, так і в комерційних банках України по управлінні грошовою позицією, а витрати на обслуговування нової розрахункової валюти, що не визнана світом як резервна, – невиправдані і небезпечні з економічної точки зору;

- резерви НБУ не можуть формуватися з активів, що не є резервними валютами і вільноконвертованими у відповідності з методологією МВФ тому що збільшують валютні ризики і знижують загальний рівень ліквідності резервів;

- в України і Росії різні системи валютного регулювання національних валют. В Україні фіксований курс гривні, в Росії - плаваючий курс рубля;

- впровадження рубля в міждержавну торгівлю призведе до суттєвого посилення позицій російських експортерів в конкурентній боротьбі з українськими на світовому ринку;

- перехід на розрахунки в рублях, в умовах позитивного сальдо з Росією, зменшить доларові поступлення, доларові резерви, а з ними - знизить можливості імпорту в Україну високотехнологічних товарів, що закупляються за долари;

- якщо Уряд України планує перейти на розрахунки національними валютами в торгівлі з Росією, то чому б не розраховуватися за газ гривнею або доларами, рублями і гривнею - одночасно? Чому ми маємо невигідно для себе підсилювати позиції російської валюти, а не забезпечувати стійкість валюти власної? Чому б Росії не дозволити Україні купляти рублі на російській валютній біржі за гривні?

Та й приклад Білорусі красномовний. Після того, як в Росії з Білоруссю обсяг розрахунків в російських рублях дійшов до 80%, курс білоруських зайчиків падає щоденно – прямо на очах. Наш Уряд теж прагне наступити на білоруські граблі?

Розширення можливостей для забезпечення України газом і забезпечення платежів за нього лежать в інших площинах.

Якщо згадати, що при підписані Харківських Угод Україна відмовилася врегулювати газові питання з Росією; якщо Україна, через неврегульованість торгівельних відносин з Росією відмовляється відізвати свою згоду на вступ Росії в ВТО; якщо Україна відмовляється звертатися до міжнародного арбітражу; якщо Україна підписує Договір про вільну торгівлю з СНД і погоджується на виключення з неї енергоносіїв і інших товарних груп; якщо Україна, граючись в піддавки, віддає Фірташу свій газ і сплачує йому компенсації; якщо Парламент і Президент України списують заборгованість облгазів перед Нафтогазом і бюджетом, - то складається враження, що в України немає ніяких проблем не лише з газом, а й з його оплатою. І нічого експериментувати з рубльовим розрахунками. До моменту досягнення позитивного сальдо в торгівлі з Росією введення рубльових розрахунків – паліатив. Розумніше було б добиватися права купляти газ, або рублі в Росії за українську гривню.

Але коли терапевтичні методи не допомагають – включаються хірурги. Так ось, Україна, як держава, має з 2012 року перестати купувати газ в Росії. Газу власного видобутку для населення і комунальних потреб в Україні до приходу „команди професіоналів” вистачало. А від частих заяв урядовців про постійне зниження власного видобутку газу і нафти починає „пахнути” банальним розширенням тіньового обороту цими продуктами. Російський газ мають купувати українські бізнесмени за виручку від реалізації своєї продукції, на виготовлення якої вони споживають російський газ. Їх продукція в основному йде на експорт. Якщо в них не вистачає доларів – нехай купують їх на валютному ринку. Нічого за бюджетні кошти здійснювати, так звану, „докапіталізацію” Нафтогазу і купувати газ для потреб олігархів-бізнесменів.

За таких умов в бюджеті України вивільняться кошти, якими слід „закрити дірки” в соціальних платежах і які можна буде спрямувати на створення нових робочих місць для ліквідації безробіття, фінансування потреб бюджетної сфери. Фінансування бізнесменів з бюджету має бути „ліквідоване як клас”. Саме в цьому завдання держави і призначення коштів бюджету.

За таких умов пенсіонери, афганці і чорнобильці не мерзнутимуть під Кабміном, а олігархи не зможуть спрямовувати валютну виручку в офшори.

Володимир Пилипчук -
народний депутат України 1-го та 2-го скликань,
екс-Член Президії Верховної Ради України,
екс-віце президент Генерального Комітету
Парламентської Асамблеї ОБСЄ,
Академік Академії економічних наук України,
професор