Ви захочете в старості склянку води? Задумайтеся зараз!

Автор/джерело -  © Лора Мур, “Школа життя” 

Виховуючи дитину, ми намагаємося прищепити їй загальноприйняті норми моралі, але якщо б нам це вдавалося повною мірою, всі дорослі були б ідентичні, як андроїди одного покоління. І тим не менше, всі ми володіємо унікальністю сніжинки, і це чудово! Але чому ж ми такі різні?

Та тому, що під час виховання, діти орієнтуються не на шаблонні слова батьків, а на їхні вчинки!

Ну ось, подумаєте ви, ще одна корчить з себе Макаренко. Оскільки моя дитина вийшла цілком вдалою, маю право і помудрувати!

Отже, приступаємо до виховання «сніжинки».

«Не кажи бабусі!»

Навчаючи дитину, що брехати негарно і що краще відразу сказати правду, - якою б гіркою вона не була, - в наступний момент ми просимо її не говорити бабусі про те, що зробили собі тату. А чому, власне, вашу маму обманювати можна, а свою не можна? Що за привілей такий невиправданий?

Ось так непомітно для себе самих ми вчимо дітей брехати і недоговорювати! Але чи так уже це погано? Бути прямолінійним небезпечно в усі часи - «Ну так, хотів філософський камінь добути! А що? Цікаво ж!». І інквізитор одразу увійшов у положення, дружньо поплескав по плечу, покартав (з ким не буває) і загасив своє багаття. Або рекламний агент повідомляє потенційному клієнтові, що його товар відверте Г. Навіть не цікаво, як довго протримався б на фірмі такий працівник, - адже все очевидно.

Отже, ми подаємо не такий вже й поганий приклад. По-перше - якщо дитина не «здала» вас бабусі, - значить, вміє зберігати таємниці (можна брати в розвідку). По-друге - вміння «викручуватися» і недоговорювати допоможе в подальшому житті не стати довірливим простаком. Правда, є і мінус - може почати шантажувати. Тому, якщо збираєтеся ховати труп, краще робити це не при дитині (особливо враховуючи бабусину підвищену тривожність).

«Дитинко, з’їж яблучко!»

Навіщо ми докладаємо стільки зусиль з виховання у нашому чаді всіх нам відомих позитивних якостей? Ну, природно, - для того, щоб у старості він не дав нам засохнути і підніс цю жадану склянку води!

Щоб із милої дитини не виріс закінчений егоїст, ми прищеплюємо йому вміння ділитися. Коли карапуз відриває від серця смачний пряник і, за наполяганням мами, тицяє його іншому карапузові, нас переповнює гордість за перші кроки в правильному напрямку. Ще краще, коли чужий карапуз підгодовує вашого - брати теж треба вміти. Ну, ніби як система налагоджена, але тут в гості заходить улюблена бабуся з гостинцями. Те, що бабусь без гостинців не буває, - це знає кожен. Далі сценарій такий: наша крихітка з радістю приймає подарунки, проводить ревізію, вибирає найбільш вподобаний і починає його їсти. Тут вимальовується мама і, нагадуючи дитині про правила хорошого тону, пропонує пригостити бабусю. Дитина зовсім не проти! Адже вона не жадібна! Що робить бабуся? «Та не треба! Я не голодна! Їж, дитинко, їж» . Все! Вся ваша педагогіка нанівець! Ні, я, звичайно, розумію, що у бабусь робота така - любити і балувати внуків, але ж не треба забувати і про завтрашній день.

Коли моя мама так сказала вдруге, я попросила її більше не відмовлятися від частування. Якщо дитина звикне, що поняття «поділитися» насправді номінальне, то коли у неї все ж візьмуть частування, то вона буде не підготовлена до втрати! Навіщо нам такі психологічні травми?! Та й потім, якщо дитина засвоїть, що планета обертається навколо неї одної, вона у майбутньому не тільки не піднесе ту саму склянку води, а ще й тебе змусить їй цю воду тягати, причому з криниці, яку ти повинна сама викопати.

«Правду і нічого крім правди!»

Найскладнішими дитячими питаннями завжди вважалися: «А звідки беруться діти?» і «А куди потрапляють люди після смерті?». На перше питання особисто мені дуже подобається відповідь - «знаходять у капусті». Може, звичайно, раніше дітей і знаходили в капусті, проте з часів соціалізму і по нинішній час постійних економічних криз діти там заводитися перестали. А може, просто сорт капусти якийсь не такий.

Це раніше життя було зрозумілим і прямолінійним. Зараз же, коли світ навколо став у форматі 3D, а також на тлі все нової інформації, батькам доводиться давати відповіді і на більш каверзні питання. Моя порада - якою б «слизькою» вам не здавалася тема, відповідайте правду і тільки правду доступними для даного віку словами, але неодмінно так, щоб дитина точно знала що до чого. Бджілки, маточки і тичинки - це вже нафталін. Не треба замовляти їм зуби. Діти прекрасно розуміють, коли ви намагаєтеся викручуватися. А якщо не розуміють, їм же гірше! Для яскравості наведу приклад з життя.

Була в мене знайома - лікар глибоко пенсійного віку. Так от у неї вся родина теж медики - чоловік, дочка, зять і старша онука. Молодшому онуку було років 8-9, тому в нього ще був час визначитися. Поки старша внучка ще тільки набирала обертів, то інші члени сім’ї займали керівні пости, а дочка і зять пишалися науковими ступенями. Загалом, не сімейка, а клуб фанатів Гіппократа.

І ось ця знайома розповіла мені історію про себе та її молодшого онука.

Побачивши по телевізору рекламу прокладок, хлопчик запитав у бабусі, навіщо вони потрібні. Бабусі було соромно розповідати юнакові про настільки інтимні подробиці протилежної статі, і вона придумала «чудову» версію, сказавши, що спортсмени під час тренувань і змагань дуже пітніють, і щоб піт не псував футболку, вони чіпляють прокладки під пахви (ну прямо казкарка!). Дитина угукнула, - ну, начебто, бабуся логічно говорить. І потім - бабуся ж лікар, та й пропрацювала зі спортсменами багато років. Вже хто-хто, а вона точно знає!

Через місяць дитина записується в спортивну секцію і на першому ж тренуванні в роздягальні дістає пару прокладок і на очах у здивованого тренера і команди ліпить їх собі на пахви! У нього, звичайно, запитали навіщо, і він, природно, їх просвітив. Коли команду на чолі з тренером розривало від реготу, юнак крізь сльози намагався донести до них свою (а вірніше, - бабусину) наукову точку зору. Але чи то він був не надто переконливий, чи то у команди були свої бабусі, однак, як би не доводив спортсмен-початківець свою правоту, але це тільки вивело регіт на рівень істеричного іржання.

Ну, от як, питається, люди такої цинічної професії можуть так нерозумно брехати!?

Це, природно, далеко не всі постулати з виховання справжньої людини (на цю тему книги пишуть), але ці три моменти просто лежали на поверхні, і я їх взяла. Бабусі у мене, правда, потрапили в жорна, але це люблячи. Я ж розумію, - якщо не буде бабусь, хто ж наших дітей балувати буде?

«Якщо карати дитину за погане і нагороджувати за добре, то вона буде робити добро заради вигоди»
Іммануїл Кант.

Піду, зроблю добру справу ...