Війна за Ех.ua: влада розлила бензин

Автор/джерело -  © Віктор Тимошенко, УНІАН 

Як виявилось, закриття нешкідливого Ex.ua загрожує безпеці країни. «Мовчання» Ex.ua всього лише два дні завдало удару по управлінню силовими структурами, правових деклараціях і діях Президента Віктора Януковича.

Робота численних міністерств і відомств «просіла». «Гальмування» Ex.ua спричинило загрозу соціального хаосу, інформаційної плутанини та Інтернет-безладу. Багатомільйонному українському віртуальному співтовариству, до цих пір далекому від української політики, показалося, що EX.ua – це розум, жерсть і совість 48-ої мільйонної України.

Залишімо «авторські права», незаконну рекламу, рейдерські захоплення Ex.ua для наївних людей, у тому числі й для міністра внутрішніх справ. Ситуація із «закриттям» файлообмінника сфокусувала щось важливіше, ніж юридичні колізії, позасудові заборони, недомисел чиновників. Влада ще не зрозуміла, якого мінотавра, що дрімав у нетрях українського суверенітету, вона розбудила.

Виявилось, що за очевидної кризи опозиції, відсутності політичного життя в країні (як зіткненні різних політичних сил), домінування людей «із поняттями» у владі, ті недоростки, у кого «прищі на морді», чекали тільки іскри, з якої, як вважав один гаркавий революціонер, «займеться полум`я».

Спеціально на початку статті переборщив із лексикою молодіжного сленгу. Адже, окрім офіційного ідеологічного мейнстріму існує альтернативна молодіжна культура, у тому числі й інформаційна культура протесту і бунту. І всілякі симулякри, мейджори, гламури і концептуалізми для тих, кому за двадцять, «хто не знатні люди країни», набагато важливіші, ніж інформація про те: чи випустять із в`язниці колишніх міністрів-капіталістів і хто володіє мисливськими угіддями в Криму.

Влада штовхає Generation P на вулицю, для цього «Покоління-П» авторитетів і «гальм» немає. Саме час пригадати молодіжні бунти 60-х минулого століття та їх ідеологів – Герберта Маркузе, Андре Депре, Че Гевару, Мао Цзедуна. У Франції в 1968 році студенти мало не спалили Париж тільки тому, що влада вирішила поліції зайти на територію студентського містечка Сорбонни.
Так і для нинішньої України виявилось, що соціальні Інтернет-мережі – це те саме яйце, в якому зберігається голка, на кінці якої смерть Кощія. Ну, звичайно, не президента Віктора Януковича.

Є щось важливіше, ніж дорогоцінне життя «гаранта конституції». Це відносно стійкий громадський порядок, що сформувався, далекий від впорядкованості і гармонії, але який дозволяє легітимно компрадорській українській буржуазії та її політичним лакеям грабувати країну, тримати молодих людей на підніжному кормі, в бідності, в убогому існуванні. А студентів 700 українських вузів на «смішній» стипендії і відсутності надії отримати роботу в майбутньому.

Світова павутина – Інтернет – створила нову реальність. Для того, щоб воювати за свою юність і «сказку сделать былью», не треба створювати терористичні організації «Земля і воля», вбивати міністрів, як це робив «лідер української нації» Степан Бандера, сидіти в таборах, як В’ячеслав Чорновіл.

Інтернет створив віртуальне громадянське суспільство, новий суспільний простір. На сайтах "Вконтакте", "Однокласники", Мейл.ру, Livejournal.com (до їх числа, звичайно ж входив і файлообмінник Ex.ua) виникли мільйони нових суспільних осередків – груп, співтовариств, гуртків. До речі, в США бурхливо розвивається нейросоцілогія – наука про соціальні мережі, а Білл Гейтс ще в 1995 році писав: «Інформаційна магістраль дозволить усе робити по-новому».

Ці віртуальні об`єднання абсолютно по-новому (як мріяв Гейтс) уже сьогодні структурують український соціум на кластери, страты по інтересах. У них свої правила, мотиви поведінки, ментальність, політичні й культурні переваги і симпатії, втім, як і образи ворогів. Вони мітять, судячи з агресії, лайки, ненависті в Інтернеті на форумах, територію навколо себе. Вони не однодумці, але вже точно, товариші за нещастям або солідарністю. Вони люди, як Мауглі і вовки, однієї крові!

Звичайний міський Інтернет-користувач тепер добровільно входить до складу, щонайменше, двох-трьох спільнот, але при цьому не є і ніколи не був учасником ніякого політичного руху чи партії. Але досвід показує, що у форс-мажорних обставинах саме ці спльноти стають головними джерелами інформації і допомагають людям об`єднувати зусилля і переходити до дій в офлайні, тобто здійснювати вчинки в реальному світі.

Наприклад, Володимир Путін ще два місяці тому думав, що його на царювання благословив Бог. А в російської Інтернет-спільноти, виявилось, зовсім інша думка. У Росії заговорили про «Білу революцію», і перемога на президентських виборах «лідера нації» стала не такою очевидною.

Інформаційні агентства повідомляють, що позасудове закриття файлообмінника Ex.ua торкнулося інтересів 6 мільйонів Інтернет-користувачів. Природно, що це не «Рух опору інопланетянам у США» або «Фонд порятунку корів Великої Британії» в Інтернеті. Це, панове політики, персоніфікований бензин, гримуча суміш із цвяхів і пороху, яку розлила влада собі під ноги, і спалахнути, вибухнути може у будь-який час.

Ну й де термінове, невідкладне засідання «інтелектуалів при владі», просунутих міністрів, чотиризіркових генералів, таємних радників у знаменитій «ситуаційній кімнаті» при президентові країни, про яку писали чиновники Ради безпеки? Де Інтернет-специ СБУ, МВС, державні чиновники з захисту інформаційних технологій?

Чому «зависають» сайти президента, силових міністрів? Хто поніс відповідальність, у тому числі й кримінальну, за загрозу безпеці громадян, порушення інформаційної безпеки, управління? Он, дивіться, 63 людини від морозів замерзли в січні.

Тому питання! На що йдуть гроші платників податків? Чи мізків вистачає, щоб в оточенні тисячі озброєних омонівців майбутнього лауреата Нобелівської премії миру із залу суду в автозаку, «воронку» вивозити на нари?
У зв`язку з цим месиджем, думаючи про небожителів української влади, пригадав молоду корейську жінку, як побивалася через передчасну смерть вождя - стенала в телевізорі: «Я замполіт трамвая, а мій чоловік пастух собачого стада».

Загалом, і неможливе є можливим у країні можливостей великих! Головний герой кінофільму «Гладіатор» вмираючи від підлого удару ножем у спину, просив преторіанців: «Відновіть у правах сенатора Гракха». І ще: «Рим був нашою мрією, так бажав того Марк Аврелій!»

У нас же ні Гракха, ні Риму, ні Марка Аврелія, ні навіть командувача «північними арміями» генерала Максимуса немає. Як говорив заступник генерального прокурора України Ренат Кузьмін на передачі у Савіка Шустера, «а у нас, у всіх ордени, медалі, машини, мигалки і вівчарки».