«Братерські» відносини з Україною закінчилися

Автор/джерело -  ©  Сергій Морозов, ІА «Національні Інтереси», Москва  

Кремль буде вести розмову з Україною, як з будь-якою іншою європейською державою, вважає помічник В.Путіна. Про те, яку позицію буде займати Кремль по відношенню до України, чи буде там нова газова криза і як реагує Росія на обмеження прав національних меншин у пострадянських країнах, розповідає помічник Президента РФ, спеціальний представник Президента з питань розвитку відносин з Європейським союзом Сергій Ястржембський.

Помічник Президента РФ Сергій Ястржембський

- Сергію Володимировичу, то чи чекати повторення газової кризи в Україні цього року?

- Я думаю, що дуже багато чого буде залежати від самої України, коли там буде політична стабільність. Поки що, як ви розумієте, протягом багатьох місяців країна не здатна створити конституційні органи влади, насамперед уряд - це перший момент.
Другий момент - у нас, на щастя, на сьогодні уже підписані відповідні документи про постачання газу в Україну. Була виконана певна робота, щоб ці поставки ґрунтувалися на справедливих засадах, щоб припинилася та ситуація, коли протягом 15 років Росія практично субсидіювала розвиток економіки України. Фактично, при тих цінах на газ, що були для України, щороку ми недоотримували від 3 до 5 млрд. доларів. Це неправильно, це несправедливо. З якого дива ми повинні субсидіювати економіку іншої держави? Якщо це хоче робити Євросоюз, то ми нічого проти не маємо. Але ЄС особливим бажанням не горить. І якщо так, то ми повинні поступово вийти на той рівень цін російського газу, який цікавить Росію.
Тому наш підхід взимку цього року до ситуації на Україні був абсолютно прагматичним. Ми прагнули, щоб ці ціни поступово розвивалися убік європейських цін. Тому що в середньому в Європу нами поставляється газ за ціною в 250 доларів за тисячу кубічних метрів (з урахуванням ціни за транзит територією України – “Аратта”), а на Україну зараз вартість газу - 95 доларів за тис. кубів. Все рівно вона в два з лишком рази менше, ніж для європейців.

- Але це середньозважена ціна, що враховує вартість туркменського газу. А так Росія продає Україні газ по 230 доларів...

- Цілком правильно, тому що цей газ змішують з туркменським. В результаті виходить 95 доларів за тисячу кубометрів. Ми вважаємо, що поступово ми повинні рухатися до усереднення цієї ціни на газ, ми за те, щоб не було бартеру, щоб не було субсидування, не було необґрунтованих пільг.

- Але Білорусія дотепер отримує газ за пільговими цінами...

- Між іншим, підвищення цін стосується і Білорусії. Там теж йдуть інтенсивні переговори з приводу збільшення ціни на газ. Збільшено ціни на газ і для Вірменії, і для Молдови, яка буде платити 160 доларів за тисячу кубометрів.

- Так яка буде ціна для Білорусії?

- Що стосується Білорусії, то поки що ціна невідома. Просто поки що існують переговорні позиції. Який буде цей компромісний результат – ще, напевно, ніхто відповісти не може.
Але що стосується України, то ми прагнемо, аби у нас були абсолютно чіткі, прозорі відносини і щоб Європа знала про ці відносини. До речі, дуже важливо, що ми розділили дві позиції, - що тепер за одною позицією ми поставляємо газ на Україну, а за іншою - Україна забезпечує транзит газу через свою територію. Раніше все було в одному документі, тому я вважаю, що все, що відбулося у відносинах Росії з Україною, - це все на краще, тому що в кінцевому результаті Росія виконує побажання наших європейських партнерів стосовно того, щоб ціни на газ вирівнювалися, щоб вони були зрозумілими, прозорими і ринковими. Ми саме в цьому напрямку працюємо.

- Але під час газової кризи в Європі, в основному, в ній звинуватили Москву. Чому Росія не змогла донести свою позицію до західних країн?

- Отут є певне лукавство щодо позиції Росії в Європі. З одного боку, на вищому рівні інформованість була досить висока, тому що на багатьох переговорах з європейськими керівниками дії Росії були роз’яснені досить докладно. Я не раз був присутній на зустрічах президента Росії з європейськими лідерами, з лідерами ЄС, де найдетальнішим чином на рівні експертів пояснювалася політика Росії в енергетичній сфері стосовно України. Стосовно ціни на газ ми ніколи не чули осудів і непорозуміння цієї позиції. Навпаки ми бачили, що наші дії зустрічають розуміння. Фактично, не було висловлено якихось великих зауважень щодо дій Росії цією зимою збільшити ціни на газ для України.
Але є й інша позиція - позиція преси, що, звичайно ж, разюче відрізняється від того, що ми чуємо на політичному рівні. Тут є елементи несумлінного ставлення взагалі до Росії і наслідки нової хвилі русофобії, що, безумовно, дуже сильно проявило себе цією зимою.
Але є й елементи нашої недоробки, я з цим погоджуся. Моя давня позиція, що перед прийняттям такого роду великих рішень, корисно інформувати не тільки політичних керівників і партнерів, але і заздалегідь пояснювати представникам ЗМІ, аби журналісти бачили усю серйозність аргументації, щоб позиція Росії була аргументована і якомога ясніше пояснена. Але я не впевнений, що і в цьому випадку всі б почули ці аргументи і захотіли б з ними погодитися і не захотіли б, як і раніше, лукавити.

- Як вийшло, що Україна - братерська для Росії країна - перетворилася в досить недружню державу?

- Я б з цим висновком не погодився. Тому що проблеми виникають саме на рівні політичного естеблішменту, що в принципі досить легко пояснити. В Україні, як і в багатьох країнах СНД, дуже важко йде становлення нової державності. Ці нові держави ніколи не існували на світовій карті. Цілком очевидно, що потрібний час, аби національні еліти сформувалися і змогли б вести країну найбільш оптимальним шляхом розвитку. Дуже часто серед національних еліт, і ми це часто бачимо в балтійських країнах, з’являється спокуса домогтися певного національного консенсусу за допомогою дуже примітивних методів - за допомогою негативного коду. Під рукою там відразу виникає погроза Росії, розмова про певні імперські прагнення, про деяку ностальгію Росії по старих часах і т.д. От уся ця нісенітниця і цей пропагандистський набір кліше скрізь однаковий. Незалежно від того, де про це говорять - в Таллінні чи в Києві - різні сили просто роблять собі на цьому політичні кар’єри. Завжди знайдуться якісь політики, що будуть цим спекулювати. До того ж є гарячі теми між Росією й Україною, що дійсно стають гарячими в залежності від того, як їх експлуатують – зі знаком плюс чи зі знаком мінус. Це Севастополь, Крим, історичні сюжети, ціна на газ і т.д. Є великий набір тем, який можна зробити або предметом компромісу, або яблуком розбрату.

- Тоді які відносини Росія готова вибудовувати з Україною?


Ми, безумовно, життєво зацікавлені в тому, щоб з такою країною, як Україна, в нас були найтісніші відносини. Що стосується термінології «братерські», то я вважаю, що це привіт із вчорашнього ідеологічного минулого. Я не знаю, чи має право на існування такий термін, як «братерське», у міждержавних відносинах. Думаю, це скоріше підходить для сімейних відносин, а для державних відносин – це все-таки різні родини. Тому це знову справа тих, хто намагається спекулювати на почуттях людей.


- Багато держав Східної Європи, що, м’яко кажучи, не відчувають симпатії до Росії, вступили в Євросоюз, наприклад, країни Прибалтики, Польща, на черзі й інші країни. Про європейський вибір постійно говорять у Києві, Грузії. Наскільки відчувається, що в ЄС збільшуються антиросійські настрої?


- По-перше, ми не почуваємо, що в наших відносинах з ЄС після його розширення з’явилися якісь нові збудники занепокоєння. Так, по окремих темах стало сутужніше домовлятися, але, незважаючи на це, вже після розширення ЄС, ми домовилися про спрощення візових процедур і про низку інших речей. І це уже відбувалося разом із залученням східноєвропейських держав, у тому числі і балтійських. Можливо, у стінах Європарламенту ми бачимо зараз більше критики на адресу Росії, як правило необґрунтованої, з боку частини евродепутатов, обраних від цих держав. Але Європарламент зрештою не є виконавчою владою в ЄС, він не визначає поточну політику.
Навпаки в останні роки в нас поглибилися відносини і зріс ступінь довіри з грандами європейської політики: з Німеччиною, Францією, Італією. Змінився уряд, але нічого не відбулося з цього погляду. Тому я б не став перебільшувати наслідків вступу деяких держав Східної Європи в ЄС. Великої проблеми в цьому я на сьогоднішній день не бачу.

- Як Росія зараз бачить ситуацію в країнах Прибалтики стосовно її національних меншин?

- Тут щось змінилося стосовно окремих представників нацменшин. Було б несправедливо говорити, що після вступу в ЄС кількість натуралізованих громадян не збільшилася. Ми бачимо, що в Латвії і Естонії є певне збільшення кількості людей, що одержують паспорта цих держав. Це плюс. Але цього явно недостатньо. Ці масштаби натуралізації не витримують ніякої критики.
Якщо темпи натуралізації збережуться такими, якими вони є сьогодні, якщо та кількість людей, що проживають на території Прибалтійських держав, у яких стоїть диковатий для Європи і європейського права ярлик «не громадянин», збережеться, то це тема буде звучати для Росії і ЄС ще багато років. За різними оцінками це затягнеться на декілька десятиліть.
Ми говоримо, насамперед, про активних людей, людей активного покоління, що хотіли б інтегруватися не тільки в національне, а і в європейське середовище, що хотіли б стати громадянами, хотіли б брати участь у політичному житті, але вони не можуть. Це, звичайно, викликає у нас обурювання. Ми вважаємо, що ЄС недопрацьовує з цими країнами в ліквідації подвійних стандартів щодо нацменшин. Ми про це говоримо відкрито нашим європейським партнерам, на всіх саммітах. Ми вважаємо, що ЄС недопрацьовує в плані дискримінації нацменшин, у плані правил, що існують для наших співвітчизників у цих двох країнах ЄС. Чому ЄС так робить – це вже особлива причина. Ми це все прекрасно розуміємо. Проте зобов’язання були на себе узяті, і Брюссель зобов'язаний діяти тут більш активно.