Завадський VS Табачник: а чи був хлопчик?

Автор/джерело -  © Сергій Федоров, «Аргумент» 

Затримання та арешт відомого акордеоніста: торжество закону чи зведення рахунків безталанного з талантом за допомогою МВС та прокуратури?

Сьогодні, коли пристрасті за «справою Завадського» трохи вляглися, можна спробувати спокійно проаналізувати подію.

Акордеоніст Ігор Завадський був арештований міліцією в кінці березня. Артиста з міжнародним ім’ям міліція «брала жорстко» - як зазвичай затримують рецидивістів. Його «брали» в під`їзді на виході з квартири на Подолі в Києві, потім доставили в сумно відомий «нещасними випадками» зі смертельним результатом Шевченківський райвідділ столиці. Де 7 днів до затриманого протизаконно не допускали адвоката. А коли все ж допустили, то ще кілька днів перешкоджали в ознайомленні з матеріалами кримінальної справи.

Коли ж адвокат змогла пробитися до підзахисного, то дізналася: його при затриманні побили (катували), та так старанно, що міліції довелося везти затриманого в лікарню швидкої допомоги для надання йому такої.

Лікуванням і очікуванням, коли ж зійдуть побої, і пояснюється тривалий недопуск до артиста адвоката.

Коли ж і арешт, і побої, і протизаконний недопуск адвокатів виплили назовні, захищати офіційну версію МВС і, по суті, вигороджувати відомство кинувся особисто Володимир Поліщук - голова департаменту по зв’язках з громадськістю МВС України. Що ще більше змусило засумніватися в правоті МВС журналістів, що спеціалізуються на криміналі: ніколи до цього випадку В.Поліщук такої активності не проявляв.

Як стверджує адвокат Завадського Закревська, «з матеріалами, на підставі яких було проведено затримання Ігоря, мене не ознайомили до сих пір. У мене є лише постанови про порушення кримінальної справи за ст. 156 - розбещення, і за ст. 153 - насильницьке задоволення статевої пристрасті неприродним чином. І моєму підзахисному пред’явлено звинувачення за цим двома статтями», - заявила Закревська.

Зате речник МВС В. Поліщук вже озвучив наявність в «справі Завадського» цілих 14-ти епізодів розбещення малолітніх. Якщо вірити міліції, близько півроку опера спостерігали за подіями в квартирі І. Завадського за допомогою негласно встановленої відіокамери. Зйомка якої, нібито, і є чи не головним доказом злочинів артиста.

Але ці одкровення міліції відразу викликають ряд запитань.

Як загальновідомо, установка оперативним шляхом «прослушки» і прихованої відеокамери в житло громадянина можливе тільки за рішенням суду. Що видається на підставі аргументованих і належним чином оформлених матеріалів вже заведеної кримінальної справи. І тут ключове питання: хто ініціатор порушення кримінальної справи? Чи було воно порушено з ініціативи самої міліції, «за фактом», на підставі нібито наявної у неї оперативної інформації про «злочинну діяльність» артиста Завадського? Або приводом для порушення кримінальної справи стала заява потерпілого? (У нормальних людей одразу виникає інше питання - якщо насправді мало місце розбещення малолітніх, то чому співробітники правоохоронних органів одразу не запобігли злочину, - а спокійно спостерігали за злочином впродовж півроку, тим самим порушуючи, як мінімум, ст. 166 ч.2 КК (ненадання допомоги малолітньому, який завідомо перебуває в небезпечному для життя стані, при можливості надати таку допомогу або неповідомлення про такий стан дитини належним установам чи особам) - прим. «Аратти»).

Відповідь на це питання і буде відповіддю: замовлене або не замовна справа проти Завадського.

Поки ж про замовний характер «справи Завадського» говорить занадто багато фактів.

По-перше, навіщо міліція рукоприкладствувала щодо музиканта, який явно не в змозі вчинити будь-який опір? Навіщо «брали» «цивільну» людину з мордобоєм, били на слідстві, не пускали до нього адвоката?

Чому у відношенні Завадського пів-року, за визнанням МВС, проводились спеціальні технічні заходи - досить дорога штука? Якщо був заявник (заявники), то такої тривалої «прослушки» і відеофіксації б явно не було потрібно. Але опера «кіно» знімали довго - так довго, що аж «долоньки спітніли»: можна припустити, що нічого істотного «нарити» на Завадського не могли. А за гомосексуалізм (якщо він справді мав місце - «Аратта») в Україну в тюрму не саджають. От і чекали - чи то «потрібних» кадрів (а їх все не було), чи то вивчали поведінку і побут Завадського, щоб пізніше «підставити» під нього «терпилу» - агента МВС. Що в Україні звичайна практика.

Можливо також, що вивчали коло його спілкування, і не могли пів-року підібрати «слабку ланка», натиснувши на яку, можна було отримати свідчення, що викривають Завадського.

На користь версії «заказушності» справи проти Завадського - заяви учнів та знайомих Завадського - людей не з «блакитного» світу, які називають прізвище головного і єдиного недруга видатного акордеоніста - Яна Табачника, акордеоніста титулованого, але посереднього (за свідченням людей, які знайомі з ним особисто, - «гарним ресторанним «лабухом», але не видатним артистом» - прим. «Аратти»).

Про «заказушність» «справи Завадського» побічно свідчить і сама реакція Яна Піневіча Табачника. Який буквально з блатною розпальцівкою, інтонацією і лексикою плювався на адресу колеги-музиканта, колеги-викладача. Як для офіційного володаря наукового ступеня «доктор філософії» і члена Комітету з питань духовності та культури Верховної Ради (в минулому) поводився відверто по-жлобськи. І навіть прямо сказав в інтерв’ю каналу TVi, що при його-то зв’язках він взагалі міг Завадського «того».



При цьому причину своєї очевидної ненависті до Завадському Ян Табачник не пояснив (цікаво, яку думку стосовно цього мав би дідусь Фройд? - «Аратта»).

Можливо, це пояснення ми знайдемо, порівнявши біографії двох відомих (Табачника - в Україні, Завадського - в усьому світі) музикантів.

ДОВІДКА:

Ян (Яків) Піневіч Табачник народився в Чернівцях 31 липня 1945 року. У 1970 році закінчив Чернівецьке культурно-просвітнє училище; у 1990 році - Мелітопольський державний педагогічний інститут за спеціальністю «музика і спів» (кваліфікація - «учитель музики і співу»). C 13 років почав працювати в напівпрофесійних колективах, а з 16-ти пішов у професійну естраду. 1964-1966 рр.. - артист естради Астраханської обласної філармонії, музикант-інструменталіст філармонії Грузинської РСР. 1967-1968 рр.. - акордеоніст естрадного оркестру філармонії Південного берега Криму. 1968-1969 рр.. - художній керівник Первомайського районного будинку культури Чернівців. 1969-1970 рр.. - артист, соліст-інструменталіст Аджарського відділення Грузинської філармонії. 1970-1972 рр.. - директор Первомайського районного будинку культури Чернівців. 1972-1973 рр.. - соліст-інструменталіст естрадного ансамблю Аджарської філармонії. 1973-1994 рр.. - акомпаніатор, художній керівник фольклорних ансамблів «Сурми», «Новий день» Будинку культури залізничників Запорізької обласної філармонії. 1995-2000 рр.. - робота в Одеському муніципальному театрі музики Яна Табачника.
За сумісництвом, в 1997-1998 рр.., - професор кафедри народних інструментів Київського національного університету культури і мистецтв. 2000-2006 рр.. - заступник генерального директора з соціальних питань підприємства з іноземними інвестиціями «Стіл Трек» (Київ).

У 2006 і 2007 рр.. Ян Табачник стає народним депутатом України за списком Партії регіонів. Член Партії регіонів. Статистична база ВР обліку виступів, депутатських запитів і поданих законопроектів, розміщена на сайті Верховної Ради, жодних ініціатив парламентарія Я. Табачника впродовж V-VI скликань не зафіксувала.

Я.Табачник - почесний професор Тель-Авівської консерваторії і Музичної академії ім.Карла Липинського. Народний артист України (1994 рік). Повний кавалер ордена «За заслуги», ордени князя Ярослава Мудрого V ступеня (2011 рік), президентського ордена «Сяйво» (Грузія, 27 липня 2010 року). А також кавалер ордена Святого Станіслава II ступеня, ордена Святого Станіслава ІІІ ступеня, ордену Святого Станіслава IV ступеня, ордена Миколи Чудотворця, ордена Михайла Ломоносова, ордена Петра Великого, ордена «Святого Володимира» І ступеня. Кавалер ордена «Міжнародної слави" від Патріарха Всія Русі Алексія ІІ.

Володар титулів «Золотий акордеон Європи» (в Інтернеті відсутня жодна згадка про музичний конкурс з такою назвою; конкурс згадується виключно у прив’язці до імені Я. Табачника - «А» ). «Гранд-маестро», лауреат Всеросійської премії «Овація» і т.д. Доктор мистецтвознавства, доктор філософії.

Захоплення - збирання холодної зброї.

ДОВІДКА:

Ігор Борисович Завадський народився 20 січня 1966 року в місті Інта (Росія), в сім’ї шахтаря. Український акордеоніст (кнопковий акордеон), виконавець і популяризатор творів класичної музики. Заслужений артист України (2000); переможець міжнародних конкурсів у Франції, Італії, Ірландії, Іспанії; володар «Золотої медалі» (Франція), перший український акордеоніст в Книзі рекордів України, як єдиний володар 3-х «Золотих лір» - головних призів міжнародних конкурсів акордеоністів, перший український музикант, який потрапив до Книги рекордів Гіннеса (Канада).

У 1973 році родина І. Завадського переїхала в місто Екібастуз. Музичну й середню школу Ігор закінчив уже в Запоріжжі, куди переїхав разом з батьками в 1978 році.

У 1982 році вступив до Запорізького державного музичного училища, яке закінчив з відзнакою в 1986 році.

Після училища вступив до Київської державної консерваторії ім. П.І. Чайковського (нині Національна музична академія України ім. П. І. Чайковського), навчався у професора Н. А. Давидова. У 1991 році закінчив консерваторію з відзнакою і потрапив за розподілом до Борисполя, де працював акомпаніатором хору, художнім керівником і директором Будинку культури радгоспу «Бориспільський».

5 березня 1993 у Ігоря Завадського з’являється перший власний концертний інструмент, з цієї дати починається новий етап концертної діяльності. У 1994-1995 роках бере участь у міжнародних конкурсах акордеоністів, де завойовує Золоту медаль (Франція) і стає володарем премії «Золота ліра» в Італії (спеціальний приз за 100 балів зі 100 можливих).

В 1995-1998 роках продовжує навчання у виконавській аспірантурі Національної музичної академії ім. П. І. Чайковського (клас професора Н. А. Давидова).

14 травня 1996 дає перший сольний концерт в Києві, до Центру мистецтв «Славутич» (нині Київський муніципальний академічний театр опери і балету для дітей та юнацтва).

У 1998-1999 роках - викладач Київського Національного університету культури і мистецтв.

28 грудня 2000 Указом Президента України за вагомі досягнення у професійній діяльності та багаторічну сумлінну працю Ігорю Завадському присвоєно звання «Заслужений артист України».

З травня 1991 по листопад 2011 року І. Завадський дав 1375 концертів (з них 277 в Києві) в 90 населених пунктах України і 23 країнах Європи, Азії та Америки.



Переможець міжнародних конкурсів у Франції, Італії, Ірландії, Іспанії; володар «Золотої медалі» (Франція), перший український акордеоніст в Книзі рекордів України, як єдиний володар 3-х "Золотих лір" - головних призів міжнародних конкурсів акордеоністів.

Порівнюючи творчий шлях цих двох відомих українців, варто зазначити наступне.

Всю біографію Яна Табачника умовно можна поділити на два етапи. Етап перший: музична «шабашка» - заробляння грошей концертною діяльністю на півднях СРСР. Етап другий: старанне збирання сумнівних за своєю цінністю регалій, ступенів і звань в похилому віці, «пролазення» у владу і бізнес на близькості до влади.

Вся біографія Ігоря Завадського - виключно творчість і талант, безумовна першість у світі як кращого акордеоніста, широка міжнародна концертна діяльність, власна школа акордеона в Україні і визнання шанувальників.

Завадський не пив горілку з прокурорами, не терся біля Президента і ніколи не грав «Мурку».

Тобто Завадський володів всім тим, чого, - при всьому бажанні, - не було у Табачника. До того ж Завадському не потрібно було все те, без чого не уявляв себе успішним Ян Піневіч. Моцарт і Сальєрі в українському «виконанні».

Акордеоніст в Україну не міг перешкодити бізнесменові, бандиту чи прокурору. Він міг заважати тільки акордеоністу.