Що принижує українців?

Автор/джерело -  © «День» 



Дата публiкацiї - 17.05.2012 | Постiйна адреса - http://www.aratta-ukraine.com/text_ua.php?id=2417

Думки громадян і влади розійшлися...

Останнім часом керівники української держави дедалі частіше почали вживати слово «приниження». Так, прем’єр-міністр Микола Азаров 7 травня, зустрічаючиcь з ветеранами, поскаржився: «Нам зараз говорять «бойкот Євро». Це нормально? Як до цього ставитися? Кого вони хочуть принизити? Хочуть нас принизити, весь наш народ, нашу країну хочуть принизити?».

А днями під час візиту до Донецька подібно висловився і Президент України Віктор Янукович: «Дуже важливо, щоб нас не принижували» — сказав він, спілкуючись з журналістами щодо позиції міжнародного товариства у справі Тимошенко.

Звичайно, позиція влади передбачає наявність почуття власної гідності і здорового державницького самолюбства. Одначе виникає питання: що вважати приниженням? Чи не принижує очільників держави рівень корупції у країні, їх власні офшори, демографічна криза, стан екології, зруйноване правосуддя, свавілля на всіх рівнях управління та сповзання країни в кримінал?

З питанням: «Що принижує Україну і вас як її громадян?» — «День» звернувся до українців.

Айдер ЕМIРОВ, директор Благодійного фонду ім. Чобан-заде:

— Я громадянин своєї країни з почуттям відповідальності за все, тому те, що принижує країну, принижує і мене як людину і як громадянина. Найбільш принизливо те, що клас влади, в руках якого за останні 20 років опинилися просто незчисленні багатства країни, які раніше належали всьому народові, використовував свою владу впродовж цих двох десятиліть не для того, аби поліпшити становище народу, а щоб привласнити собі все його майно. Принижує, я думаю, кожного їхня байдужість, зневажливе ставлення до людини, до населення, я хотів би сказати до народу, але ж в їхніх очах ми — населення! Збагатившись за наш рахунок, вони не прагнуть вивести країну на якісь передові позиції, країна їм потрібна лише як об’єкт влади, як джерело подальшого збагачення. Вони не прагнуть впровадити в наше життя щось нове, прогресивне. Навіщо? Коли народ забитий і перебуває постійно в умовах виживання — їм легше і простіше збагачуватися за його рахунок. Саме звідси випливає все інше — і відсутність демократії, тобто бажання порадитися з народом, і відсутність реформ, і видимість піклування про економіку, і низький рівень політики, і збиткова правова система, і закони, що не відповідають світовим стандартам, і переслідування інакомислячих, і судові репресії проти своїх політичних опонентів, і ізоляція на міжнародній арені, і гальмування в розвитку інституцій громадянського суспільства. Україну як країну і мене особисто як людину, принижує наша влада, для якої народ — ніщо, лише електорат, голосування якого можна сфальсифікувати, лише джерело власного збагачення. Така влада не може існувати довго, народ таке принизливе становище також не зможе терпіти довго.

Микола ГОРДИЧЕНКО, доцент кафедри соціально-гуманітарних дисциплін Дніпропетровської консерваторії ім. М. Глінки:

— Понад усе український народ принижує його нездатність до самоорганізації. У нього відсутнє прагнення до об’єднання, згуртування і вирішення своїх проблем без участі держави та чиновників. Ця неспроможність відчувається всюди і на всіх рівнях. Наші люди здатні разом випити і пограти в доміно, але не здатні підтримувати порядок у під’їзді та у дворі. На підприємствах відсутній справжній профспілковий рух — його імітує бюрократія, а профспілкові збори в трудових колективах проходять формально. Люди, присутні на них, поспішають скоріше розійтися по домівках і не бажають вирішувати свої проблеми по суті. Практично те ж саме відбувається і на сільських зборах. Підняти наш народ на рішучий крок дуже важко, а коли це трапляється, то такий імпульс триває дуже недовго. Ця інертність українців давно помічена іноземцями. Хоча так було не завжди. Якщо взяти козацькі села, які ділилися на сотні, то в них багато що вирішувалося самоврядуванням. Люди самі вирішували питання збору податків, виконання суспільних робіт, ділили косовиці і пасовища, утримували школи і лікарні, сільських вчителів і лікарів. На мій погляд, всі зачатки самоврядування були знищені в радянський період, коли їх підмінила партійна організація на чолі з партійним секретарем. Вони втілювали в життя волю вищих інстанцій, а ініціативних людей ізолювали або просто знищували. Навіть під час війни ця система загалом була збережена німецькими окупантами з тією лише різницею, що замість комуністів діяли їх ставленики. Однак найцікавіше полягає у тому, що і зараз самоорганізація нашого народу залишається майже на нульовому рівні. Дієздатні профспілки не потрібні приватним власникам підприємств, тому що так зручніше експлуатувати робочу силу. У політичному житті країни роль громадських організацій залишається символічною. Розвиток місцевого самоврядування не йде далі розмов — ситуація тримається під контролем виконавчої влади і підлеглих їй силових органів. Сам економічний стан у країні не сприяє утворенню середнього класу, який самостійно заробляє собі на життя і не залежить від державного бюджету та крупних працедавців. Проте якщо ми хочемо жити за європейськими стандартами, то нам перш за все слід навчитися самоврядуванню. В Європі рух до демократії та добробуту починався зі створення кооперативів, кас взаємодопомоги, профспілок, формуванням яких нерідко займалася церква. Цей шлях так чи інакше доведеться подолати і нам, але поки що ми, на жаль, відчуваємо колективне і принизливе безсилля.

Дмитро ТКАЧУК, голова Житомирського обласного осередку політичної партії «Демократичний альянс»:

— З цього питання можу не лише висловити свою думку чи здогадку, а й надати конкретну підтверджену позицію європейської спільноти. Громадська організація «Демократичний альянс», яка нещодавно стала політичною партією, комунікуючи з представниками Європейської народної партії, отримала лист про те, що 12 травня в м. Лісабон (Португалія) під час з’їзду голів молодіжних політичних організацій Європи, які входять до складу «Молоді Європейської народної партії» (YEPP), було ухвалено резолюцію «На підтримку вільної та демократичної України». Молоді європейські політики наголосили на згортанні демократичних процесів в Україні, підвищенні рівня корупції та залежності й упередженості української судової гілки влади. В своїй резолюції «Молодь Європейської народної партії» (YEPP) підтримала політичну боротьбу «Демократичного альянсу» проти політичних переслідувань, спрямованих на унеможливлення участі партії в політичних процесах країни, та закликала Європейський Союз і держави, що є його членами, до рішучих дій щодо запобігання недемократичному та незаконному знищенню українських демократичних опозиційних партій. Іншими словами, цивілізовані політики шоковані діями української влади, її інструментами у «взаємодії з народом» та публічними заявами нашої «еліти».

У першу чергу насторожує відокремленість влади від її народу, непрофесіоналізм і високий рівень корупції, що панує в кожній сфері життя українців. Людям, що нині говорять із високих трибун, невідомі проблеми пересічного громадянина, адже той, хто живе в заміському маєтку, не знає, що таке відключення води, підвищення цін на опалення чи проїзд за 2 гривні 50 копійок у маршрутному транспорті в годину пік. Вони граються у свої бізнесово-політичні ігри, прикрашаючи це словами про інтереси України. Неможливо змінити економічну ситуацію в країні, коли на кожному кроці нас оточує корупція. Особливо вражає її рівень саме на вищих щаблях влади: чим більш повноважним є орган, чим більш «політично захищені» особи його очолюють, тим нахабнішим є рівень зловживань і крадіжок державних коштів — коштів громадян України. Всі ці речі впливають як на рівень життя українців, так і на міжнародний імідж держави. Це мене принижує.

Микола ЛАЗАРОВИЧ, докторант Чернівецького національного університету ім. Ю. Федьковича, кандидат історичних наук, доцент кафедри документознавства, інформаційної діяльності та українознавства Тернопільського національного економічного університету, заслужений працівник освіти України:

— Щодо бойкоту Євро-2012 в Україні, то я би хотів таки розрізнити — це бойкот не України, не українського народу, а теперішньої, я би навіть сказав, кримінально-злочинної влади, котра встановлює свою диктатуру. Захід бойкотує Януковича і, відповідно, його владу. Тому тут знак рівності я би не ставив. І принижує Україну не Захід, а влада Януковича, яка робить із українців просто статистів. Я боюся, що тими статистами українці будуть і на прийдешніх виборах. Це також принижує і мене як українця. Влада не лише намагається сконцентрувати у своїх руках усі важелі впливу, але й знищити все те, що є виразником українства, і мені здається, що така влада не має права на існування. І кожна нормальна людина зі здоровим глуздом повинна розуміти, що будь-який тиск на цю владу — допомога нам, українцям, бо ми, як виявилося, знесилені в цій боротьбі. Та байдужість, яка нас охопила, звичайно, має причини. Зокрема, вони в тому, як лідери помаранчевої революції розпорядилися всенародним захопленням. І, як би це не звучало, ми тільки можемо підтримувати Європу в тискові на сьогоднішню на владу в Україні, і думаю, що він повинен бути ще міцнішим та «бити» по її інтересах.

Йосип ЛОСЬ, професор, завідувач кафедри зарубіжної преси та інформації Львівського національного університету імені Iвана Франка:

— Мене принижує те, що ті, хто керує країною, принижують, експлуатують українців, нацьковують їх один на одного. Але це — зрозумілі речі. Інший момент полягає у тому, що ніхто — ні на заході, ні на сході — не зацікавлений у тому, щоб Україна досягла успіхів, щоб у духовному чи в економічному плані потрапила до числа передових країн. Мені ще 1991 р. в Берліні казали, що Україна може нагодувати всю Європу. Ми є прямими конкурентами багатьох країн, тому нас завжди будуть блокувати.

Але найбільше мене принижує наше ставлення до самих себе. Ми досі не можемо випростатися ні духовно, ні економічно. Нам вбили в голову, що ми є аутсайдерами, і ми ніяк не спроможемося позбутися цієї думки. Тому ми повинні адаптувати свідомість. Ніколи, ні в якій царині буття українці не були аутсайдерами, і наша історія має стати підґрунтям нашої впевненості. Дивіться: всі імперії впали, але ми залишилися. І я вірю, що ХХІ ст. — наше століття, взагалі — слов’янське століття.

Тому наголошу на трьох базових потребах: ми повинні згадати себе, повірити в себе, бути собою. Наша еліта має повсякчас працювати в цьому напрямку, тому мені надзвичайно подобається те, що газета «День» постійно порушує ці питання.

Знаєте, за часів комунізму ми пережили лобову ідеологічну атаку, а тепер мусимо протистояти атаці прихованій. Неолібералізм — це ідеологія, що зреклася Бога, духовності. Вона визнає лише зиск, тому я називаю її комерційно-маніпуляційною цивілізацією. Ігри, розмови про демократію — це не демократія, це словеса. Але ми є спадкоємцями колосальної культури. Тому маємо шукати основу в собі. Якщо Провидіння залишило нас в історії — значить, ми маємо якусь високу мету.

Iлля КОНОНОВ, завідувач кафедри філософії та соціології Луганського державного педагогічного університету, кандидат філософських наук, доцент:

— Мене принижує неадекватний менеджмент у нашій країні, управління на всіх рівнях. На жаль, це системна хвороба. Управління відбувається в інтересах дуже високих кіл, а не більшості населення. Щоб із цим покінчити, треба тиснути через громадянське суспільство. Загрози для нашої країни, передусім, внутрішні, з усіма іншими вона цілком упоралася б.

Юрко ПРОКОПЧУК, актор Черкаського академічного музично-драматичного театру імені Тараса Шевченка:

— Україну принижує путінська Росія, донецька банда, лінощі мешканців. А мене особисто нічого не принижує і — ніхто. Я нікому не дозволяю цього робити.

 

 

© АРАТТА. Український національний портал. 2006-2024.
При передруці інформації, посилання на www.aratta-ukraine.com обов`язкове.
© Автор проекту - Валерій Колосюк.