Деякі люди є отрутою, а думка змінює наше життя і нашу поведінку

Автор/джерело -  © «Драматург» 

Пропонуємо текст з особистого сайту дизайнера Мілтона Глейзера під назвою “Десять речей, яким я навчився”.

Мілтон Глейзер, (народився 26 червня 1929 року в Нью-Йорк ), американський дизайнер

Працюйте лише на тих людей, які вам подобаються

Це не таке вже й просте правило, і я витратив багато часу щоб зрозуміти його, тому що насправді, розпочинаючи власну практику, думав зовсім інакше. Фаховість вимагала щоб ви не звертали увагу: подобаються вам ваші роботодавці, чи ні, або, принаймні, дотримувалися відсторонених стосунків з ними, що означало що я ніколи не обідав зі своїми клієнтами та не виходив з ними у світ. Та, нещодавно, я зрозумів, що істина виглядає інакше. Я зрозумів, що уся робота, яка була важливою і мала для мене зміст, базувалася на душевних стосунках з клієнтом. І я не маю на увазі професіоналізм; я маю на увазі взаємний вплив. Я маю на увазі замовника і вас, двох людей, які поділяють спільні переконання. Тобто, коли ваше бачення життя якимось чином перегукується з баченням замовника, інакше усе це перетворюється на гірку та безнадійну боротьбу між вами.

Якщо маєте вибір, ніколи не працюйте

Одного вечора я сидів у своєму автомобілі поблизу Колумбійського університету, де моя дружина Ширлі вивчала антропологію. Я слухав радіо і почув як журналіст запитав “А зараз, коли вам виповнилося 75, чи можете ви щось порадити слухачам, як підготуватися до такого поважного віку?”. Роздратований голос вимовив: “Чому це усі мене завжди запитують про мій похилий вік?” - я упізнав голос Джона Кейджа. Впевнений, багато хто з вас знає це ім’я - він був композитором і філософом, який впливав на таких людей як Джаспер Джонс і Мерс Каннінгам, і загалом на весь музичний світ. Я був з ним знайомий і шанував його внесок у сучасне мистецтво. “Мені відомо як приготуватися до старості”, – сказав він. “Ніколи не влаштовуйтесь на роботу, тому що колись хтось забере її від вас, і тоді ви опинитесь не готовим до старості. Я з 12 років робив одне й те ж саме. Я прокидався вранці, намагаючись придумати як сьогодні знову покласти хліба на свій стіл. Теж саме зі мною і в 75, я прокидаюся кожного ранку, думаючи як сьогодні знову покласти хліба на стіл. Я неймовірно добре підготувався до приходу старості”, – підкреслив він.

Деякі люди є отрутою, уникайте їх

Це додаток до правила номер один. У 1960-ті роки жив чоловік на ім’я Фріц Перлз – він був гештальт терапевтом. Гештальт-терапія базується на історії мистецтва, вона має на увазі що ви розумієте “усе” ще перед тим, як будете спроможні зрозуміти деталі. Ви повинні розглядати цілком усю культуру, усю родину, усе суспільство і таке інше. Перлз був переконаний, що усі відносини між людьми можуть бути або отруйними, або лікувальними стосовно іншого. Це не обов’язково правда, що та ж сама людина буде отруйною чи лікувальною у кожних стосунках, але поєднання будь-яких двох людей у взаємовідносинах викликає отруйний або лікувальний ефект. І важлива річ, про яку я вам розповім, полягає у тому, що існує проба для визначення чи хтось є отруйним або лікувальним у ваших стосунках з ними.

Ось ця проба: Ви вже деякий час із цією людиною, випивали чи обідали разом, чи ходили на стадіон. Це не обов’язково, але за деякий час ви помічаєте, що втрачаєте енергію, або отримуєте натхнення. Ви або зморюєтесь, або жвавішаєте. Коли ви зморюєтесь, значить вас отруєно. Якщо ви відчуваєте приплив сил, значить вас підліковано. Ця проба спрацьовує безпомилково, і я вважаю що ви користуватиметесь нею упродовж усього життя.

Нестача досвіду, або добре є ворогом чудового

На світанку своєї кар’єри я хотів стати фахівцем, це було моїм єдиним бажанням замолоду, тому що професіонали, схоже, знають усе – і їм за це ще й платять. Пізніше я зрозумів, що професіоналізм сам є обмеженням. Бо те, що має на увазі професіоналізм у більшості випадків – є лише зменшенням ризиків. Тож, коли ви хочете щоб ваше авто відремонтували, ви йдете до механіка, який знає як поводитися з коробкою передач, однаково кожного разу. Сподіваюся, що коли вам знадобляться послуги нейрохірурга, ви не захочете щоб лікар гаяв часу, винаходячи нові способи зшивання нервових закінчень. Прошу, дійте так само, як це спрацьовувало в минулому. На жаль, у нашій царині, яку називають творчістю – я ненавиджу це слово, бо його часто використовують бездумно. Мені також гидко, що його використовують у якості іменника. Чи можна собі уявити щоб когось називали творчим? Як би там не було, коли ви щось робите за шаблоном, щоб зменшити ризик, або робите так само, як ви робили раніше, стає зрозумілим чому професіоналізм – це ще не все. Бо що потрібне в нашій царині, більше ніж усе інше – то постійне порушення правил. Професіоналізм вам цього не дозволить, бо порушення правил призводить до можливості провалу, а коли ви вже фахівець, ви інстинктивно уникаєте поразок і прагнете повторення успіху. Отже, професіоналізм не тягне на мету всього життя, і ця мета виглядає дуже обмеженою.

Менше – це більше

Будучи дитям модернізму, я чув цю мантру впродовж усього життя. Менше – це більше. Одного ранку перед пробудженням я зрозумів, що це цілковита безсенсовність, це абсурдне речення і чиста дурниця. Але лунає воно чудово, тому що містить парадокс, який важко осягнути. Хоча воно просто не має підтвердження в історії світу. Погляньте на килим із Персії, і вам не видасться ніби менше це більше, бо ви зрозумієте, що кожна частинка килима, кожен напівтон кольору, кожна зміна форми є абсолютно необхідними для перемоги естетики. Ви мені не доведете, ніби солідний однотонний блакитний килим є хоч у чомусь кращим. Це також стосується робіт Антоніо Гауді, персидських мініатюр, мистецтва модерну та й усього іншого. Одначе, я маю альтернативу у вигляді вислову, який мені особисто видається більш точним “Достатньо – це більше”.

Жодної довіри до стилю

Думаю, ця ідея вперше прийшла до мене, коли я оглядав чудові начерки бика, зроблені рукою Пабло Пікассо. Це була ілюстрація до оповідання Оноре де Бальзака під назвою ”Прихований шедевр”. Упевнений, вам воно знайоме. Там бика зображено у 12 різних стилях, починаючи від найбільш реалістичної версії малюнку бика, і закінчуючи цілковито позбавленою додаткового змісту єдиною абстрактною лінією, а поміж ними – усіма іншими стилями. З погляду на цей єдиний малюнок стає зрозумілим, що стиль не має значення. У кожному з цих прикладів, від граничної абстракції до детального натуралізму помітна незалежність від стилю.

Дотримуватися стилю є абсурдом. Він не заслуговує на вашу відданість. Мушу сказати що для професіоналів старої школи це є проблемою, тому що наш фах, більш з ніж усе інше, рухають економічні резони. Зміна стилю зазвичай пов’язана з економічними факторами, це відомо усім, хто читав праці Карла Маркса. Також образ з’являється, коли люди бачать забагато одних і тих же речей занадто часто.

Тому кожні десять років, чи близько того, трапляється стилістичний зсув і речі змушені виглядати інакше. Гарнітури приходять і виходять із моди, і візуальна система ледь змінюється. Якщо ви впродовж довшого часу працюєте в дизайні, у вас виникає основна проблема: що робити. Я про те, що ви врешті виробляєте вокабуляр, власну форму. Це один зі шляхів, щоб виділити себе серед ваших колег та встановити власну ідентичність у професії. Те, як ви користуєтесь своєю системою і преференціями, у які вірите, перетворюється на акт справжнього балансування. Питання чи йти за змінами, чи підтримувати свою власну окрему форму, стає важким.

Ми всі знайомі з роботами відомих майстрів, які несподівано починають виглядати старомодними, або, якщо бути більш точним, належати до іншого часу.

Існують сумні історії, як історія про Кассандра , можливо найвеличнішого графічного дизайнера двадцятого сторіччя, який не спромагався заробити собі навіть на хліба, наприкінці життя, і вчинив самогубство. Справа полягає в тому, що будь-хто, хто займається творчістю достатньо довго, повинен вирішити як відповідати на виклики часу. Чого наразі очікують люди, і чого вони не хотіли в минулому? І як відповісти на це бажання таким чином, щоб не зрадити власного сенсу відчуття цілісності й не зрадити власній меті.

Як життя впливає на мозок

Мозок є найбільш відповідальним органом тіла. Насправді це найбільш сприйнятливий до змін та відновлення з усіх органів тіла. Я маю друга на ім’я Джеральд Едельман, - визначного вченого у галузі вивчення мозку, і він розповідав, що аналогія мозку з комп’ютером є принизливою для мозку. Мозок насправді є більш схожим на перерослий сад, що постійно зростає і викидає насіння, відновлюючись знову і знову. Ми не розуміємо як, але мозок фіксує майже кожен досвід нашого життя. Декілька років потому мене вразила стаття про дослідження абсолютного слуху. Група вчених вирішила дізнатися, чому деякі люди мають абсолютний слух. Знаєте, існують люди, які точно чують ноту і можуть її точно відтворити, маючи абсолютний слух. Деякі люди мають відносний слух; абсолютний слух трапляється рідко навіть серед музик. Вчені відкрили, – мені невідомо як, – що люди з абсолютним слухом мають інакший мозок. Особливі частини мозку змінюються, чи деформуються у людей з абсолютним слухом. Це вже цікаво. Але далі вони відкрили ще більш вражаюче. Якщо взяти групу дітей і навчити їх музикувати у віці 4 або 5 років, через декілька років у деяких з них розвинеться абсолютний слух, і у всіх цих випадках структура їхнього мозку зміниться. Що це означає для усіх нас? Ми, загалом, знаємо, що мозок впливає на тіло, а тіло впливає на мозок, хоча ми й не віримо, ніби все, що б ми не робили, впливає на мозок.

Я переконаний, коли хтось накричить на мене з іншого боку вулиці, мій мозок може піддатися цьому впливові й моє життя може змінитися. Ось чому мама завжди вам говорила: ”Не вештайся з тими поганими хлопцями”. Мама мала рацію. Думка змінює наше життя і нашу поведінку. Я також вірю, що малювання спрацьовує таким же чином. Я великий прихильник малювання, не тому, що я ілюстратор, але тому, що я вірю що малювання змінює мозок художника так само як пошук вірної ноти змінює мозок скрипаля. Малювання також робить вас уважнішим. Воно змушує вас бути уважним щодо того, на що ви дивитесь, а це не так вже й легко.

Сумніви кращі за впевненість

Усі тільки що й говорять про переконаність і віру в те, що робиш. Пам’ятаю, я колись ходив на заняття з йоги, де вчитель теж таке говорив, - у духовному сенсі, щойно ви повірили ніби досягли просвітлення, ви лише дійшли до своєї межі. Думаю, це також вірно і у практичному сенсі. Будь-які глибокі переконання утримують вас від відкритості щодо результатів досвіду, тому я вважаю усі непохитні ідеологічні установки сумнівними. Я нервуюся коли хтось вірить занадто глибоко чи занадто сильно. Бо вважаю, що для віри є важливими скептицизм і пошук істини.

Звичайно, треба бачити різницю між скептицизмом і цинізмом, тому що цинізм є таким же обмеженням для чиєїсь відкритості щодо світу, як і палка віра. Вони схожі на близнюків. І потім, насправді, вирішити проблему є більш важливим ніж мати рацію.

У світі мистецтва та дизайні існує перевищене відчуття своєї правоти. Можливо, це починається зі школи. Мистецька школа часто починається з моделі Айн Ренд, де самотня особистість чинить спротив ідеям навколишньої культури. Теорія авангарду базується на розумінні того, що як особистість, ви можете змінити світ, що, до деякої міри, є правдою. Однією з рис хворобливого его є цілковита переконаність. Школи підтримують ідею безкомпромісності та захисту власної роботи за будь-яку ціну. Тоді як усе, що пов’язане з роботою, зазвичай, має природу компромісу. Лише треба знати чим можна жертвувати.

Сліпа гонитва за власною метою, яка виключає можливість інших теж мати рацію, неможлива, бо в дизайні ми завжди маємо справу з тріадою – замовник, аудиторія і ви. В ідеалі, кожен мав би працювати на досягнення мети. Та відчуття непогрішимості часто є нашим ворогом. Самовдоволення і нарцисизм загалом походять із дитячих травм, у які нам немає необхідності занурюватися. А це складна річ для людських стосунків.

Декілька років тому я прочитав найвизначнішу річ про любов, хоча це може стосуватися і співіснування з іншими. Це був уривок із творів Айріс Мердок у її некролозі. Там було написано: ”Любов – це надзвичайно важке розуміння того, що не лише ти, а й шось інше окрім тебе є реальним”. Чи це не фантастично! Найкраще розуміння природи любові, яке можна собі уявити.

Мілтон Глейзер відомий за створеним ним логотипом - I ♥ NY

Про старіння

Минулого року на день народження хтось подарував мені зворушливу книгу Роджера Розенблатта ”Старіти витончено”. Мені тоді не сподобалася назва, але я там знайшов список правил для милосердного старіння.

Перше правило є найкращим. Воно проголошує: ”Неважливо”. Неважливо, що ви думаєте. Дотримуйтесь цього правила, і це додасть десятиліть до вашого життя. Неважливо, чи ви спізнилися, чи прийшли раніше, чи ви тут, чи там, чи ви сказали, чи промовчали, чи ви розумні зараз, і чи ви були дурними раніше. Чи у вас був не дуже добрий день, чи зовсім поганий день, чи ваш керівник косо поглядає на вас, чи ваш товариш косо дивиться на вас, чи ви самі косоокі. Неважливо, що ви не отримали того підвищення по службі, чи нагороди, чи будинку, чи отримали усе – це не важливо.” Принаймні мудро.

А потім я почув смішний жарт, що схоже стосувався правила №10. Одного ранку м’ясник відкриває свій магазин, а всередину заглядає кролик, і запитує: ”Маєш капусту?” М’ясник відповідає: ”Це м’ясний магазин – ми продаємо м’ясо, а не овочі.” Кролик поплигав собі. Наступного дня м’ясник відчиняє магазин і, звичайно ж, кролик просуває голову в двері і запитує: ”Маєш капусту?” М’ясник роздратувався і відповідає: ”Слухай ти, дрібний гризуне, я тобі ще вчора сказав – ми продаємо м’ясо, не овочі, а наступного разу я візьму тебе за вуха і приб’ю цвяхами до стелі.” Кролик змився і нічого не траплялося упродовж тижня. Аж одного ранку кролик визирнув з-поза рогу і запитує ”Маєш цвяхи?” М’ясник каже: ”Ні.” Кролик каже: ”Добре. А маєш капусту?”

Говоріть правду

Щодо анекдота про кролика, то до мене дійшло – шукати капусти в магазині м’ясника, це те ж саме, що шукати етики у сфері дизайну. Там не знайдеш ні того, ні іншого. Цікаво зазначити, що у новому кодексі етики асоціації професійних дизайнерів (AIGA ) існує корисна інформація щодо поведінки у стосунках з клієнтами та іншими дизайнерами, але немає жодного слова стосовно відносин з публікою. Ми очікуємо, що м’ясник продаватиме придатне до вживання м’ясо, і думаємо, що він не вчинить інакше. Пам’ятаю, читав як за часів Сталіна в СРСР під маркою телятини продавали курятину. Не уявляю, що ж тоді продавали під маркою курятини. Ми можемо погодитися з деякими невідповідностями, такими як неправдива інформація щодо вмісту жирів у його гамбургерах, але дізнавшись як м’ясник продаватиме погане м’ясо, ми підемо до іншого.

Як на дизайнерах, чи не лежить на нас така ж відповідальність перед нашою публікою, як і у м’ясника? Усі запитують про ліцензування нашого фаху, але ліцензії придумані для захисту публіки, а не дизайнерів чи замовників. ”Не нашкодь” є настановою для лікарів, стосовно їхніх відносин з партнерами, а не їхніх колег або фармацевтичних компаній. Коли нас ліцензуватимуть, правдиві свідчення можуть посісти центральне місце у всій нашій діяльності.

Переклад з англійської Володимира Сердюка