Дата публiкацiї - 7.12.2005 | Постiйна адреса - http://www.aratta-ukraine.com/text_ua.php?id=25
Українська національна ідея в ХХІ столітті. Національна ідея сформована як проект, який необхідно реалізувати для досягнення певного якісного стану суспільства і країни. Майбутнє розглядається як вибір оптимального рішення з ряду можливих варіантів (тільки з можливих).
Ця стаття написана на ВСЕСВІТНІЙ ПОЛІТОЛОГІЧНИЙ КОНКУРС організований журналом “Перехід ІV”. Вона є баченням автором української національної ідеї в ХХІ столітті. Основними вимогами, що ставляться до національної ідеї є: реалізм з точки зору реалізації; здатність задовільнити інтереси протистоячих сил суспільства і згуртувати націю; егоцентризм (національні інтереси - понад усе!); традиційність (відсутність “вигадування велосипедів” ); доступність розуміння (простота для розуміння рядовим громадянином країни).
Національна ідея сформована як проект, який необхідно реалізувати для досягнення певного якісного стану суспільства і країни. Майбутнє розглядається як вибір оптимального рішення з ряду можливих варіантів (тільки з можливих). Автор намагається відійти від стандартних перспектив розвитку країни (Європейський вибір, новий Радянський Союз, інші). Національна ідея має історичні корені і є певним продовженням минулого на новому етапі розвитку нації. Разом з тим, автор вибирає в якості вихідного пункту сьогодення, оскільки ми повинні зважати на ті ресурси і обставини які ми маємо зараз.
Проект розрахований на 25-35 років.
Національна ідея подана у вигляді галузевого плану розвитку суспільства і країни. Основна думка викладена в пунктах 1-5. Вони містять ядро розуміння автором національної ідеї і історичної перспективи нації в ХХІ столітті.
1. Зміст існування нації.
Перш ніж сформулювати національну ідею необхідно вирішити питання: “В чому зміст нашого існування? Для чого існує наша нація?” Є різні відповіді на це питання і різні розуміння призначення того чи іншого народу, але більшість з них мають один серйозний недолік – вони є заскладними для розуміння рядовими громадянами, оскільки автори пишуть, в основному, для аудиторії вузьких спеціалістів, які займаються політичними, економічними науками професійно. Крім того, досить часто національна ідея, розглядається як чисто філософське питання і тому має виключно теоретичний характер. Але політологія є наукою прикладною і повинна давати суспільству відповіді на нагальні питання сьогодення, причому ці відповіді повинні бути зрозумілими для всього народу, а не тільки для вузького кола спеціалістів.
Саме тому зміст існування нації потрібно формулювати просто: “Основне наше завдання – жити добре!”. Розумію, що дехто буде розчарований не побачивши нічого оригінального, але мушу зазначити, що згідно Еклезіаста нічого нового у цьому світі немає. Природним завданням будь-якої живої істоти є саме життя. Цим завданням наділив всіх істот Творець. Враховуючи, що люди можуть не тільки жити, але і усвідомлювати своє становище в природі і суспільстві (з’їли ж Адам і Єва плід пізнання в райському саду!), завданням людини є жити отримуючи задоволення від життя, тобто жити добре, теж саме стосується і нації вцілому. Нація повинна отримувати від свого існування кураж (в розумінні Г.Сковороди). Оскільки поняття “добре” є досить широким, зупинимось на ньому детальніше і дамо необхідні пояснення, що означає “добре” і в чому полягає кураж нації в умовах ХХІ століття. Виходячи з принципу ієрархії потреб за А.Маслоу, мусимо визнати, що в першу чергу нація повинна вміти захистити себе від негативних зовнішніх впливів, які можуть зашкодити її існуванню, нація повинна захистити себе від знищення зовнішніми ворогами, отже їй потрібна сучасна армія. Кураж нації можливий тільки в умовах доброго матеріального забезпечення навіть тих членів суспільства, які займають нижні його щаблі, не кажучи вже про середній клас чи еліту суспільства, які повинні жити просто багато, зажиточно. Отже – нації потрібна потужна економіка. Для того щоб нація могла жити добре її члени повинні мати певний рівень фізичного і психічного здоров’я, а це потребує розвинутої медицини. Оборона, економіка, медицина є наслідком певного рівня розвитку освіти і науки. Зрештою, нація повинна мати самобутню культуру, свою ідеологію і релігію.
Що нації потрібно для того щоб жити добре – зрозуміло! Тепер подумаймо: а якою повинна бути держава щоб все це забезпечити? Чи може наша сучасна держава забезпечити нації все перераховане? Очевидно, що ні. Подумаймо, які саме держави світу здатні забезпечити це своїм громадянам (націям)? Що це за держави?
2. Геополітична стратегія.
Якщо уважно подивитися на історію, то помітимо, що вся історія людства – це історія великих людей, великих народів і великих держав. Причому, великі люди, як правило, були дітьми великих народів, а великі народи для свого розвитку створювали великі держави. Ці держави займали провідне геополітичне і військове становище в світі чи своєму регіоні, мали потужну економіку, розвинуту (як на свій час) освіту і науку, самобутню культуру. Такі держави прийнято називати імперіями. Всі основні здобутки людства в галузі економіки, науки, освіти, техніки, культури були надбанням імперських націй (прикладів можна навести безліч). Навіть коли якісь значні досягнення робилися за межами імперій, то рано чи пізно вони ставали здобутком імперій. Світовий прогрес забезпечувався саме імперіями. Периферія, що не входила до імперій, як правило, відігравала роль джерела ресурсів для імперій.
Звідси не важко зробити висновок: коли ми ставимо до держави вимоги забезпечення високих стандартів життя для нації, забезпечення доброго життя нації, то тим самим ми, фактично, ставимо державі завдання досягнення стану імперії. Не досягнувши імперського стану держава не здатна задовольнити потреби нації в доброму житті. Отже, наша держава повинна бути імперською державою, повинна бути імперією.
Досить часто доводиться чути, що час імперій вже минув, що імперії розвалюються, що імперії це вже історія і т. ін. Але, наскільки така думка відповідає дійсності? Чи дійсно це так? Багато хто правильно зауважує, що імперії розвалюються. Так, розвалюються. Імперії як і будь-що у природі не вічні, все в цьому світі колись народжується, розвивається, вступає в період зрілості і врешті-решт вмирає – така природа світу в якому ми живемо. Імперії – частина цього світу. Впродовж історії людства існувала вже не одна імперія – починаючи від Древнього Єгипту і Римської імперії і до СРСР. Всі вони розвалилися, але це зовсім не означає, що “красне” місце колись було пустим. Спробуйте назвати період в історії людства коли не було імперій! Кожен раз, як тільки котрась із них гинула, на її місці поставала нова і все починалося з початку. Імперії з’являлися на світовій арені і – сходили з неї, але місце лідера ніколи не було пустим.
Якщо брати сучасність, то розмови про загибель імперій це ніщо інше аніж частинний випадок тих загальних апокаліптичних настроїв які виникли в 90-х роках минулого століття у зв’язку з наближенням 2000 року, Чорнобилем і розвалом СРСР. У всіх склалося враження, що світ підійшов до кінця свого існування. Особливо це стосується громадян колишнього СРСР, які на собі відчули всі незручності (м’яко кажучи) переходу від імперії до третьосортних держав світу. В багатьох наших співгромадян наступило відчуття кінця світу. Панове! – Заспокойтеся! Наш час, час у якому ми живемо, не найгірший і не найкращий в історії людства вцілому, і нашої країни зокрема! 2000 рік вже пройшов і голоси “пророків” Апокаліпсису, слава Богу, вщухають. Чорнобиль також виявився тільки великою, але локальною аварією, а замість СРСР на арену світу (в доповнення до США) вийшли такі нові імперії як Китай і свіжоспечена імперія ЄС. Чи може хтось не вважає їх імперіями?! Якщо це не імперії то що ж це? Можливо вони не нагадують СРСР чи Римську імперію? – Так, не нагадують. Тому, що це імперії ХХІ століття, а не І-го чи ХХ-го, але від цього вони не перестають бути імперіями. Можливо комусь не подобається сам термін імперія, можливо він асоціюється з СРСР? Тоді давайте назвемо ці країни великими державами, війського-політичними, економічними і науково-технічними гігантами, які визначають ситуацію в світі. Але їх можна назвати простіше – імперії.
Імперії були, є і будуть тому, що в будь-якій спільноті (в тому числі в міжнародній) існує об'єктивна потреба в лідерах. Завжди будуть країни, що досягнуть видатних успіхів усіх галузях людської діяльності, але такі досягнення потребують титанічних організаційних зусиль. Будь-яка імперія це, в першу чергу, організаційний феномен, чудо організації і управління! Оскільки завдання, що будуть стояти перед людством будуть все складнішими і складнішими, існування великих організаційних структур є об'єктивно необхідним. Отже, імперіям – бути!
Не можна обминути питання співвідношення Держави і Корпорації. Багато хто вважає, що в ХХІ столітті держави в т.ч. імперії відімруть тому, що їх замінять корпорації. Думка приваблива, тим більше, що потужні ТНК стали наднаціональними структурами, що прагнуть керувати світом. Частково це їм вдається, по крайній мірі ніхто не заперечує того, що корпорації серйозно впливають на події, як в конкретних державах, так і у світі вцілому. Це і є причиною суперництва Корпорації і Держави. Дехто вважає, що не виключено, що корпорації візьмуть гору в цій боротьбі за владу. Таке дійсно можливе там де держава є слабкою, де держава не досягла стану імперії. Для прикладу: чи уявляєте ви собі щоб яке-небудь нижньосаксонське “обленерго” дозволило б собі відключити водопостачання місту, як це має місце у нас? Правильно, такого не може бути. І в першу чергу тому, що потужна імперська держава , якою є ФРН (а тепер вже ЄС) не дозволить так знущатися над своїми громадянами. Зовсім протилежний приклад – держави країн “третього світу” яким всеодно, що відбувається з їх громадянами (яскравий приклад – Україна). Так, що питання боротьби Корпорації і Держави залишається відкритим. Перемагає той – хто сильніший. Якщо ж ставити питання чи може Корпорація замінити Державу, чи може вона стати альтернативним інститутом організації суспільства, то тут можна дати однозначну відповідь – ні! Чому це не можливо? Тому, що Держава створюється народом певної країни для захисту його інтересів. Держава це – найбільша громадська організація, де громадою виступає весь народ конкретної країни. Можна довго сперечатися про те, що різні держави по різному (не завжди добре) справляються зі своїми функціями, але фактом залишається те, що Держава це організація, яка представляє інтереси всього народу. Що стосується корпорацій, то вони, як правило, мають конкретних власників, є їх власністю, і відображають їх інтереси і стремління. Крім того, слабким місцем корпорацій є те, що в переважній своїй кількості це – великі фірми. А основним призначенням будь-якої фірми є отримання прибутку. Ця мета досить часто суперечить інтересам суспільства, оскільки люди є тільки виробничим ресурсом для фірм, в той час як, метою існування держави є, все ж таки, сама людина – як член суспільства, яке організувало державу. В цьому полягає суттєва різниця між Державою і Корпорацією, і ті хто хоче панування Корпорацій над Державами, заміни влади Держави владою Корпорації, повинні розуміти, що вони хочуть підміни інтересів Людини інтересами Грошей (Прибутку). Наслідки такої підміни не забаряться. В суспільстві де людина тільки виробничий ресурс, врешті-решт жити стає просто небезпечно. Особлива небезпека існує для тих країн які є периферійними по відношенню до центру перебування керівництва Корпорації (всі, я сподіваюся, знають, що між товарами провідних корпорацій світу (Coca-Cola, Proctor&Gamble та інших) які розповсюджуються в Центрі і на Периферії існує серйозна різниця в якості, різниця не на користь Периферії).
Таким чином, для захисту саме інтересів Людини, утвердження Людини як найвищої цінності, і забезпечення високих стандартів життя Людини і Нації є необхідним опанування корпорацій державами. Зробити це може тільки сильна держава, держава яка досягла стану імперії. І це чудово розуміють провідні країни світу (США, ЄС, Китай), які вже досягли цього стану чи знаходяться на підході.
Якщо ми хочемо жити добре, альтернативи Імперії – немає!
Для того щоб ми стали громадянами імперії є 2 можливих варіанти. Перший з них полягає в тому щоб Україна вступила у вже існуючі імперії, чи ті що формуються. На Заході це ЄС, на Сході - Союз Росії і Бєларусі (по суті - Російська імперія). Другий варіант полягає в тому щоб самому стати імперією, тобто Українська держава повинна досягнути стану імперії.
Розглянемо ці альтернативи. Вступ до Російської імперії позбавлений всякого змісту, оскільки “ми тільки що звідти”. СРСР вичерпав свій історичний потенціал і розпався, займатися його відновленням – непотрібна і історично безперспективна справа. Зараз є дуже популярним так званий “Європейський вибір”, згідно з яким Україну ніби-то приймуть в ЄС. Гарна казочка, але – тільки казочка. Україну в ЄС не приймуть, та нам це і не потрібно! Чому Україну не приймуть в ЄС—тема окремого великого дослідження, але якщо коротко, то зараз існують непереборні об’єктивні обставини через які вступ України в ЄС є неможливим. Обставини ці найближчим часом не зникнуть. В першу чергу, це фантастично великий розрив у рівні економічного розвитку, а також ті традиції та культура, які у нас сформувалися. Для ЄС все це – неприйнятно. Як-би вони не зменшували кількість населення у нас (як-би вони нас не знищували – іншими словами), Україна все ж залишається завеликою і забідною країною щоб її можна було прийняти в ЄС. Не потрібно захоплюватися казочками про європейські перспективи України – цих перспектив немає.
Вже зараз з усією очевидністю помітні кордони ЄС і його межа з Росією. Ми опинилися на схід від цієї межі, і зараз існує реальна загроза поглинання України Росією. Багато українських “державотворців” стверджують ніби-то час грає на стороні України, насправді це не так. Україна, все більше і більше втягується в сферу впливу Росії, особливо це помітно в сфері економіки та ЗМІ. Відображенням цього в політиці є те, як швидко і організовано, дисципліновано (зовсім не по нашому) прибрали Ющенка. Орієнтація “нашої” політичної еліти на Росію не викликає сумнівів. Ймовірність нашого неімперського майбутнього є дуже низькою. Альтернатива зараз виглядає так: або ми стаємо частиною Російської імперії, або – створюємо власну імперію! Потрібно визначатися!
Досягнення стану імперії неможливе без кількісного і якісного росту країни. На жаль, у нас зараз не спостерігається ні першого, ні другого. Першим кроком для досягнення імперського стану повинне бути збирання руських земель навколо Києва. Всі руські землі (Україна, Росія, Бєларусь і Молдова) повинні бути поглинуті новою імперією.
Якими методами може бути здійснене таке поглинання? Очевидно, що для нашої держави є неприйнятним шлях військового загарбання чи економічного закабалення цих земель – у нас для цього немає ні відповідної армії, ні потужної економіки. Саме тому різні варіанти розчленування Росії, які активно обговорюються в певних колах, для нас є неможливими і невигідними. В наших умовах єдиним реальним шляхом досягнення мети є ідеологічне опанування вищеназваних держав і їх злиття в імперію мирним шляхом. Основою ідеології опанування повинна стати саме імперська ідея – ідея відродження давньої руської держави-імперії – Русі. Імперська психологія є панівною у більшості мешканців бувшого СРСР, але це ідеологія російського (радянського) імперіалізму. Наше завдання полягає у підміні цієї панівної ідеології, ідеологією руського імперіалізму. Зробити це не так важко, оскільки різниця у них не настільки велика, можливо навіть не видима (ілюзорна), хоча і принципова. Принциповою відмінністю руської ідеології від російської (радянської) є визначення центру імперії. Це ключове питання в якому не може бути компромісів! Центром нової імперії повинен стати Київ! Особливих заперечень проти цього у майбутніх складових імперії не буде оскільки Київ сприймається всіма як щось достатньо рідне, крім того, всім надоїла Золотоглавая. Москва, навіть в регіонах Росії, сприймається достатньо агресивно – як п’явка, що висмоктує сили “из глубинки”. Таким чином, переконати чотири потенційні складові в тому, що столицею імперії повинен стати Київ буде не так вже і важко. Для цього, звичайно, потрібна певна ідеологічна обробка як нашої країни, так і сусідів, але це дешевше ніж воювати з Росією, чи підтримувати сепаратистів на її території. Крім того, існує велика ймовірність того, що підтримка ідеї Руської імперії буде здійснюватися і в сусідніх державах – для них вона також вигідна.
Стосовно методології здійснення такого об’єднання. Тут не можна надіятися на створення якоїсь партії, чи секти героїв. Для реалізації Руської імперської ідеї необхідно використати ті сили, які вже зараз знаходяться при владі в 4 потенційних складових імперії. Для них Руська імперська ідея є цікавою з точки зору утримання своєї влади. Безпосередньою спонукальною причиною об’єднання чотирьох складових в Руську імперію є бажання теперішніх керівників цих 4 країн мати додаткові гарантовані терміни правління (так само як і гарантії безпеки після закінчення ними своєї президентської кар’єри). Ці гарантії можуть бути їм забезпечені у випадку об’єднання їх країн в Руську імперію із наступним почерговим (без виборів) правлінням теперішніх президентів у якості керівників новоствореної імперії. Таке почергове правління теперішніх президентів гарантуватиме як стійкість імперії в перехідний період, так і спокійне закінчення ними своєї політичної кар’єри.
Ще однією серйозною причиною такого об’єднання є економічні інтереси бізнес-еліт країн СНД у яких є певні проблеми пов’язані з наявністю кордонів всередині СНД. Русь була б для них просто зручнішою. З іншої сторони, представники еліт країн СНД побачили, що єдине що їх чекає на Заході це посадка в тюрму (приклади: пп. Лазаренко, Бородін). Захід не збирається розглядати крупних бізнесменів (політиків) з СНД як рівню собі. В діях ЄС та США постійно проглядається бажання “показать русской свинье её место”. Вже зараз всім зрозуміло, що вступ України (не кажучи вже про Росію та Бєларусь) в ЄС є не більше ніж розмовами. Фактор неприйняття “русских” Заходом є дуже потужною причиною необхідності створення власної імперії.
Руська імперія займе так званий серединний простір – middle space (за З.Бжезінським), що гарантуватиме їй стійке становище на перспективу. Її сусідами будуть Германська (ЄС) та Китайська імперії. В якості простору для перспективного опанування залишаться : Прибалтика (можливо), Казахстан, Середня Азія, Кавказ. В принципі, розширення Русі до кордонів СРСР не є неможливим завданням. Русь, займаючи значну територію і маючи потужну ресурсну базу буде здатна, в перспективі, конкурувати з найбільшими імперіями майбутнього.
3. Національна політика.
Ключовою ідеєю національної політики Руської імперії є створення єдиної руської нації. Створити таку націю можливо через злиття української, російської, білоруської та молдавської націй в одну руську націю. Цей крок є логічним продовженням ідеї об’єднання 4 країн в імперію. Провести таке злиття необхідно, в першу чергу, формально: законодавчо ліквідувавши вищезгадані 4 національності і оголосивши їх представників русичами. На початках цього буде цілком достатньо – подальшу роботу щодо злиття зробить саме життя. Наступними кроками щодо зміцнення руської нації мали б бути:
всіляке заохочення повернення діаспори на Батьківщину і зміцнення за її рахунок потенціалу нації;
культурна асиміляція неруських народів, що опинилися б на території імперії;
недопущення проникнення на територію імперії неруських елементів з інших країн;
генетичний відбір з метою формування гено- і фенотипу руської нації.
4. Мова.
Руській імперії і руській імперській нації потрібна буде єдина руська мова. Створити таку мову можна 2-ма шляхами:
Злиття російської, української і білоруської мов (молдавська мова як неслов’янська для цього не підходить). Яким чином можна провести таке об’єднання і чи можливо його провести взагалі? На друге питання відповідаємо ствердно, оскільки жителі Русі колись користувалися одною мовою, попри те, що і тоді існували різні діалекти. Тобто, єдина руська мова вже існувала. Як це можна зробити зараз? Створити руську мові в сучасних умовах допоможуть сучасні інформаційні технології. З трьох мов необхідно виділити спільну частину (яка у них безумовно є), після чого, потрібно провести її чистку від неслов’янських слів із одночасним пошуком їх слов’янських синонімів. Таким чином, руська мова має бути створена спочатку як віртуальна мова, на основі трьох реальних, а далі повинно йти її активне впровадження в життя через заклади освіти і ЗМІ. Сучасні технології дозволяють досить ефективно відсіювати “чужі” слова і формувати нову літературну мову. Сподівано, через 20-30 років ця мова повністю витіснить наявні три мови.
У випадку неможливості злиття 3-х мов, в якості державної мови можна вибрати близьку слов’янську мову. Найбільш придатною для цього є церковнослов’янська мова, як така, що є близькою до всіх 3-х мов і вже досить довго використовується на території всіх 3-х країн.
Створення руської мови приведе до зникнення української і інших 3-х мов. Звичайно, що це явище в певній мірі негативне, але чи є альтернатива? Чи може бути українська мова збережена, якщо ті тенденції, які зараз існують, будуть збережені і в майбутньому? Вже зараз із усією впевненістю можна сказати, що переходу України на українську мову не відбулося: бізнес використовує тільки російську, книгодрукування на українській мові відстає від того рівня який був в СРСР, ніяких шедеврів літератури на українській мові за останні 10 років не створено, ЗМІ країни є переважно російськомовними, а про сучасні електронні ЗМІ і говорити не доводиться. Тобто, зросійщення України продовжується не зважаючи на існування держави Україна. Якщо заглянути в перспективу, то може статися так, що українська мова буде використовуватися тільки на державній службі і стане чимось схожим на латинську мову в медицині – мертвою мовою, що використовується тільки частково в певній професійній сфері. Важелів протидії цьому практично не існує – це природний процес вмирання мов. Тому створення руської мови було б для нас вигідним компромісним варіантом. Звичайно, що руська мова не буде мовою українською, але вона не буде і російською! Це компроміс, що здатний ліквідувати розкол всередині України, а також напруження і культурно-політичне протистояння між українською і російською націями.
5. Політико-адміністративний устрій.
Руська імперія, за визначенням, повинна бути президентською, унітарною республікою. Федеративний устрій є неприйнятним, оскільки будь-яка федерація, будь-який союз містить в собі зародки майбутнього розвалу. Стійкість імперії може забезпечуватись тільки її унітарністю. Основними адміністративно-територіальними одиницями повинні стати: область; район (місто обл. підпорядкування); місто, селище, село. Якщо в перспективі виникне необхідність, можливим буде створення країв чи земель (приклад: Волинь, Кубань).
Наявна в даний час федеративність Росії повинна бути ліквідована в процесі створення Русі.
6. Оборона.
Враховуючи нашу історію і сьогодення, Русь повинна мати сильну, озброєну за останнім словом науки і техніки армію, добре організовану і навчену. Треба пам’ятати, що силове розв’язання конфліктів є найбільш ефективним, це демонструє досвід Югославії, Іраку та інших регіональних конфліктів. Сучасні імперські держави – США і ЄС застосовують військову силу відразу коли для цього є хоча б найменші правові підстави, а коли їх немає, – то і без них. ООН це рудимент ХХ століття який вже втратив будь-яку вагу в питаннях вирішення міждержавних конфліктів.
7. Економіка.
Виходячи з основної мети існування нації – “Жити добре” , можна із впевненістю сказати, що економіка Русі повинна бути потужною, здатною задовольнити високі стандарти матеріального добробуту нації. Вже зараз є очевидним, що сліпа (просто-таки релігійна) віра в те, що Ринок сам все вирішить і приватна власність - найкраща власність у світі, себе не виправдали. Зокрема, про це пише в своїй книзі “Криза глобального капіталізму” Дж. Сорос. Історичний досвід показує, що імперська держава можлива тільки в умовах не просто активного втручання держави в економіку за допомогою регуляторних механізмів, імперія вимагає одержавлення значної (переважної!) частини економіки. Так, в США і Європі починаючи із 30-х років минулого століття постійно зростає державна частка в економіці. Створення потужних імперських утворень вимагає не тільки серйозного контролю держави за економікою, але і одержавлення значної частини економіки. Стає очевидним, що нав’язаний нам Заходом капіталістичний шлях розвитку є соціо-економічним манівцем, пішовши по якому, ми різко відстали від поступу цивілізації (для контрасту можна порівняти наш занепад 90-х років ХХ ст. із стрімким ростом Китайської імперії в той же період).
Розглядаючи питання вибору економічної моделі для майбутньої Руської імперії не можна забувати про реалії сьогодення. Україна є типовою капіталістичною державою (в 2000 році 80% всіх прибутків отриманих підприємствами країни були отримані приватними підприємствами). В країні приватизовані (переважно інозецями !) стратегічні галузі економіки, чого немає в ЄС чи навіть США. Доля держави в економіці впродовж останніх 10 років постійно падає. Аналогічна ситуація в Росії. Очевидно, що такий стан справ не може забезпечити існування імперії, оскільки створює умови для серйозного впливу на ситуацію в країні з боку приватних осіб чи фінансово-політичних (олігархічних) груп всередині країни, а також зовнішнього тиску з-за кордону (що ми зараз і спостерігаємо). Держава, як інститут, і як суб’єкт економічної діяльності, в даний час, у нас є дуже слабкою.
Які шляхи подолання цих проблем? Автор відкидає революційні шляхи повернення колишньої державної власності шляхом масової націоналізації і заборони підприємництва. Революційний шлях зараз є неможливим з точки зору реалізації і неправильним з точки зору методології побудови імперської держави. Революційні зміни несуть в собі потужне деструктивне начало ( “Весь мир насилья мы разрушим до основанья !”), що може зашкодити побудові імперії, оскільки це процес створюючий (созидательный). В таких умовах єдино правильним шляхом була б поступова націоналізація стратегічних галузей економіки (націоналізація з компенсацією) і активна державна політика розбудови державного і комунального сектора економіки. В перспективі за приватним бізнесом повинні б залишитись такі галузі як: торгівля, громадське харчування і побутове обслуговування, сфера послуг, легка і харчова промисловість, деякі галузі транспорту, сільське господарство. В державній власності безумовно повинна перебувати енергетика, добувні галузі, хімічна промисловість, металургія, більша частина транспорту. Існування імперії неможливе без збереження і відновлення потужного ВПК і машинобудівної галузі, як його основи.
Русь повинна буде докорінно переглянути політику в зовнішньоекономічній сфері. Основним завданням тут повинна бути раціоналізація зовнішньоекономічних зв’язків. Необхідно подолати заідеологізованість зовнішньої торгівлі. Імперія повинна звести до необхідного мінімуму можливості зовнішніх чинників впливати на її економіку. Імпортуватись повинно тільки те, виробництво чого є неможливим всередині самої імперії (банани, наприклад). Імпорт заради дружби – не потрібний! Ніякої відкритості економіки для зовнішньої торгівлі бути не повинно! Відкритість економіки для зовнішньої конкуренції – ідеологічна догма нав’язана нам Заходом для проштовхування своїх товарів на наш ринок. Русь повинна проводити політику жорсткого протекціонізму.
Звертаючись до людського виміру в економіці можна із впевненістю сказати, що імперія не повинна допускати формування олігархічних кланів – це пряма загроза її існуванню! Свобода підприємництва має бути гарантована і надалі. Основним змістом існування економіки Русі має стати задоволення матеріальних і духовних потреб громадянина імперії. Незаперечною мала б бути первинність інтересів особи-споживача над інтересами приватних власників-суб’єктів підприємництва. Все це можна зробити при умові контрольованості економічного життя з боку держави і провідної ролі держави в економіці.
8. Охорона здоров’я і демографічна політика.
Обов’язковою умовою доброго життя громадян і забезпечення існування імперії є здоров’я нації. В першу чергу необхідно змінити акценти із лікування хвороб на їх профілактику – це і дешевше і ефективніше. Для цього життєво необхідно актуалізувати роль фізкультури і спорту в житті суспільства, активного, здорового способу життя. Іншою стороною профілактики повинна стати заборона і переслідування з боку держави явищ, які ведуть до втрати здоров’я нації: аборти, наркоманія, алкоголізм, тютюнопаління, сексуальні збочення, занепадницьке мистецтво. На жаль, у нас зараз слабка держава практично не перешкоджає вищезгаданим негативним явищам.
Імперія повинна проводити політику високої народжуваності (з огляду на невисоку густоту населення Русі і загрозу проникнення азіатських і африканських елементів в країну). Цій меті повинні слугувати заборона абортів та економічне стимулювання народження дітей, боротьба з венеричними та іншими інфекційними захворюваннями (особливо СНІДом і туберкульозом). Необхідно відновити примусове лікування від деяких інфекційних хвороб. Ще одним перспективним напрямком покращення якості нації є повернення на Батьківщину етнічних русичів (українців, росіян, білорусів), саме тому повинна проводитися активна кампанія впливу на діаспору з метою переконати її у необхідності повернутися на історичну батьківщину.
Перспективним напрямком в формуванні здорової нації та підвищення її арійськості може бути використання сучасних досягнень науки в розшифруванні геному людини. В разі створення надійних технологій придатних для масового використання, можливим буде виділення з популяції і стимулювання народжуваності саме в носіїв арійських генів. Це мало б своїм наслідком формування генотипу руської нації, сприяло б її уоднорідненню, не тільки політичному, але і фізичному.
9. Освіта.
В галузі освіти необхідно відмовитися від нав’язаного нам Заходом 12-річного навчання в школі (треба зовсім не мати мізків щоб тягти в школу дорослу людину!!!). 12-річне навчання в школі може призвести до здитиніння нації – коли зрілі люди будуть вважати себе дітьми і можуть ніколи не вийти з цього стану тому що просидять етап становлення дорослої людини в школі. Кожному віку – своє заняття!!!. Симптоми здитиніння можна побачити в Європі, багато тамтешніх молодих людей продовжують поводитися як тінейджери навіть в досить поважному віці. Замість цього варто подумати про більш раннє закінчення школи з наступним навчанням в спеціалізованих навчальних закладах (фахових школах, коледжах). Це буде сприяти як професійному самовизначенню особи, так і становлення цієї особи як дорослого, повноцінного члена суспільства.
Необхідно зменшити мовне навантаження в навчальних закладах (зараз діти вивчають в школі 3, а то і 4 мови – досить часто вони не володіють достатньо добре жодною з них, включаючи і рідну, за виключенням хіба-що різного роду елітних закладів де навчається незначна частина дітей). В школі повинна вивчатися одна мова – руська. Вивчення іноземних мов повинне бути виведене з програм навчальних закладів і здійснюватися за особистим бажанням людини, в приватному порядку і за власні кошти. Недоцільним видається також наявність в школі військової підготовки та трудового навчання – це вже рудименти старої школи. Вивільнені години доцільно віддати фізичному вихованню молоді.
Держава повинна забезпечити всім громадянам безплатну середню освіту одинакового стандарту (достатньо високого, як це було в СРСР). Необхідно також припинити профанацію вищої освіти через її суцільну платність. Платна вища освіта – шлях до бовдуризації еліти суспільства. Якщо критерієм відбору еліти є не інтелект і знання підлітка, а фінансові можливості батьків, то дегенерації еліти суспільства не уникнути!
Приватна освіта можлива тільки як незначний додаток до державної, але аж ніяк не як альтернатива.
Освіта національних меншин може відбуватися тільки на руській (державній) мові. При наявності у них бажання, вони повинні мати право вивчення своєї культури і навчання на своїй мові в приватному порядку.
10. Наука.
Без передової науки існування імперії неможливе! Передова наука є гарантом існування потужної економіки і сильної армії. Саме тому Русь повинна не тільки припинити руйнування науки, яке відбувається впродовж 10 останніх років, але забезпечити її кількісне і якісне зростання. Необхідно негайно зупинити руйнування залишків радянської науки і припинити (нехай навіть силовим шляхом) відплив наукової і освітньої еліти на Захід. Наука повинна стати привілейованою галуззю, подібно до того як це було в СРСР. Руська наука повинна бути самостійною і конкурентоздатною.
11. Культура.
В галузі культури Руська імперія повинна повернутися до витоків руської культури. Потрібно обмежити зовнішні глобалізаційні впливи. Вивчення руської культури повинне бути запроваджене в навчальних закладах. Провідна роль руської культури повинна бути закріплена законодавчо, що повинно виражатися в її бюджетному фінансуванні, а також ідеологічній підтримці в ЗМІ. Держава повинна також подбати про підвищення загального рівня культури нації, в першу чергу культури побуту. (Не треба забувати про те, що культура починається з прибраного туалету).
Інші, неруські культури повинні сприйматися, в основному, агресивно. Повинна проводитись політика асиміляції представників інших культур і агресивна інформаційна політика по відношенню до зовнішнього світу.
12. Релігія.
Держава повинна надавати пріоритет православному християнству, а також сприяти відродженню давніх руських вірувань не тільки як культури, але і як релігії.
Висновок:
Альтернативними шляхами розвитку України в ХХІ столітті є: включення її в склад нової Російської імперії або - перехід нашої країни на якісно вищий ступінь розвитку – на рівень Імперії. Основою національної ідеї в ХХІ столітті повинна стати ідея відновлення Русі, як імперської держави з центром у Києві. Національним ядром Імперії повинна стати Руська нація з руською мовою. Руська нація має бути не тільки політичною нацією, але і зберегти свій гено- і фенотип (генетичні і зовнішні особливості). Імперія може існувати тільки як унітарна держава, російський федералізм повинен бути ліквідований.
Список імперій ХХІ століття може виглядати так: Американська, ЄС (Германська), Китайська, Індійська (можливо). Руська імперія повинна увійти в ХХІ столітті в цей перелік імперій світу, в іншому випадку ми будемо приречені бути будівельним матеріалом для тих націй, що спромоглися збудувати (і зберегти!) свої імперії.
Мельничук Василь Іванович,
начальник відділу фінансового аналізу Львівської міської ради,
магістр державного управління.
15.08.2001 |
