Чому мислити не важко, але дуже неприємно

Автор/джерело -  © Олексій Алєксєєнко, «Сноб» 



Дата публiкацiї - 25.09.2012 | Постiйна адреса - http://www.aratta-ukraine.com/text_ua.php?id=2554

Якщо довго і напружено розмірковувати над чимось важливим, напевно захочеться їсти. Але це не тому, що мозок витратив калорії - просто організмові хочеться винагородити себе за пережитий стрес.

Розумова діяльність - це стрес

Замість передмови

Людина лукава не в силах поглянути в обличчя істини. Істина її засліплює, вона ховається від її світла, згортається в жалюгідний клубок образи й заперечення. Але чи легко знайти людину, в якій немає лукавства? А отже, світло істини повинне обпалювати майже кожного. Власне, так, напевно, і можна відрізнити істину - навіть малу її дещицю - від солодкого обману: перед її обличчям ви відчуєте себе трохи ображеною людиною. Зрозуміло, гіпотеза Пуанкаре може образити хіба що Григорія Перельмана (мені здається, з ним саме це і сталося), але простенькі речі, що мають відношення до правди, здатні бентежити і зовсім недалеких людей на зразок нас з вами. Маленьке наукове дослідження, про яке піде мова, саме і володіє цією властивістю: я, наприклад, трохи образився.

Коли бабусі годували мене, гладку дитину, цукерками, вони нерідко мотивували свої дії тим, що мій зростаючий мозок потребує багато цукру (така ідея побутувала в середині ХХ століття). Пізніше я писав випускний твір на тему «Образи простого народу в романі «Євгєній Онєгін», і там, посеред іспитів, схвильовані батьки вносили на підносах бутерброди з ікрою: передбачалося, що, скуштувавши бутерброд, діти заповнять калорії, витрачені на напружену роботу думки, і таки згадають про хлопчика, посадять у санчата Жучку (не все ж про няню писати так про дівок, що з піснями збирають ягоди).

Уявлення про те, як мій мозок спалює калорії, виробляючи блискучі ідеї, досить глибоко в мене в’їлося. Мені навіть подобається уявляти, як мозок розігрівається, може, навіть і світиться, поки я пишу ось цей текст. Але ось у чому проблема: виявляється, ця гіпотеза не має ні найменшого наукового підтвердження. Про це ми можемо дізнатися, зокрема, з огляду нейрофізіолога Клода Месьє.

Виявляється, немає жодних достовірних даних, які підтверджують, що розумова праця вимагає особливих енергетичних витрат. Точно відомо лише те, що мозок (2% від ваги тіла) споживає приблизно 20% від усього енергетичного балансу (так званого «основного метаболізму», тобто сюди не включено тягання важких речей і земляні роботи). Це багато в порівнянні з іншими органами, але за абсолютною величиною приблизно 12,5 Вт, - слабенька така лампочка. Але якщо метаболізм тіла залежить від того, що воно робить (на марафонській дистанції ви спалите куди більше калорій, ніж у сні), то мозку, схоже, взагалі байдуже, спить він чи інтегрує що-небудь отаке в чотиривимірних сферичних координатах. Його заявка на енергію завжди практично постійна. Детальніше про це - в останньому Scientific American.

Але звідки ж у нас, креативного класу, це нестримне бажання жерти в кінці робочого дня? І це притому, що за цілий день ми не тримали в руках нічого важчого айфона? І чому, до речі, повернувшись додому після того пріснопам`ятного випускного твору, я зжер увесь холодильник, а потім спав 12 годин? Світло на це здатне пролити одне цікаве дослідження. Експеримент був до смішного простий: взяли групу студенток. Частина з них виконувала завдання: переповідали в письмовому вигляді текст або відповідали на питання комп’ютера. Інша частина просто сиділи 45 хвилин, розслаблялися і базікали. А потім, - після здачі крові на аналіз, - студенток пустили до буфету! Їжте, дівчата, скільки влізе.

Рівень глюкози в крові у всіх випробовуваних виявився в середньому на одному рівні (у тих, що виконували завдання, щоправда, спостерігався більший розкид). Але при цьому ті дівчата, яким довелося думати, з’їли в середньому на 200 калорій більше! Жодної спеціальної переваги - білкова їжа або солодощі, або вітамінний салатик, або морозиво - вони не продемонстрували, але жерти - жерли. А ще у тих студенток, яким довелося думати головою, виявився помітно підвищеним рівень гормонів стресу. А коли у вас стрес, ви, звичайно, будете багато жерти. Але не тому, що спалили калорії, а просто щоб потішити себе, бідолаху, після всіх неприємностей. Неприємність ж в даному випадку полягає в тому, що їм довелося цілих 45 хвилин утримувати свої думки у фокусі, замість того щоб рахувати ворон за вікном або намагатися непомітно для приятельок почухати низ спини під стрингами.

Вищезгаданий Клод Месьє вважає, що в цьому-то й річ, - саме тому дослідження енергетичних витрат мозку дають такі суперечливі результати. Мозку, виявляється, мислити нічого не вартує. Просто йому не властиво думати про щось невідступно довше однієї хвилини. Наш мозок (вінець еволюції живої матерії) влаштований так, що йому куди приємніше стрибати з одного на інше, щоб не дай бог не скучити. Необхідність додумати щось до кінця для нього як ніж гострий. Одним словом, стрес. Такий, що потім відразу потрібно з’їсти солодку булочку.

Тут мені хочеться згадати мою улюблену історію про ворон і сорок. Вважається, що ворони набагато розумніші за сорок. Для вимірювання цієї відмінності вчені ставили дослід: на очах у птахи візок з їжею виїжджав в трубу. Птаха повинна була стрибати до іншого кінця труби і там одержувала їжу. Залишалося прийняти за міру інтелекту довжину пропригаете птахом труби. Ворона стрибала до іншого кінця, навіть якщо труба була дуже довгою. Сорока теж завжди впевнено починала шлях до іншого кінця, тобто власний умовивід, що звідти скоро вийде їжа, давався їй легко. Але фатальна різниця в тому, що сороку завжди в дорозі щось відволікало, і майже жодного разу її (в прямому сенсі слова) дискурс не привів її до нагороди. У цьому, власне, вся різниця між розумом і дурістю. Ви так мало цікавого в житті вигадали, тому що вас весь час щось відволікало.

Я нерідко розповідав про цей досвід знайомим підліткам - у відповідних випадках, і вони завжди, незмінно і як один, ображалися. Напевно, - тому що в цьому є гірка правда про людину.

Залишається лише додати, що, за законами психології, кожній людині властиве бажання захиститися від неприємної правди, повернути справу так, як ніби саме до нього ця правда не відноситься. У цьому сенсі показово, що автори нашого дослідження взяли в якості піддослідних тільки студентів жіночої статі. Тобто ви можете вважати, що це тільки для жінок мислення - страшний стрес, а власне ви, будучи мужчиною, завжди мислите послідовно і з задоволенням. Але мені цей фокус не допоміг: я все одно образився.

 

 

© АРАТТА. Український національний портал. 2006-2024.
При передруці інформації, посилання на www.aratta-ukraine.com обов`язкове.
© Автор проекту - Валерій Колосюк.