Політтехнолог

Автор/джерело -  © Юрій Фоменко, “Земля Мамаїв” 

ВІН відчував себе надлюдиною, жонглюючи малозрозумілими для широкого загалу термінами. ВІН міг творити хаос. ВІН осягнув глибину глибин – для політики достатньо емоцій та вічних розчарувань...

...ВІН навчався в інституті на ‘“відмінно””. Списував товсті зошити лекціями та конспектами першоджерел. Був відрадою викладачів “Історії КПРС”, “Політекономії”, Марксистсько-ленінської філософії ”, “Наукового комунізму”. Його настільки любили ці викладачі, що інколи самі ходили домовлятись, аби йому підтягнули до максимальної оцінку з інших дисциплін. Він був членом комітету комсомолу і мав підвищену стипендію.

ВІН став асистентом кафедри історії КПРС. Вступив до аспірантури , вибрав тему кандидатської дисертації. ЙОГО відвідували думки про трансформацію свого прізвища на нове, із закінченням -ов, а далі – й повну зміну національності, відповідно до прізвища. ВІН вже бачив себе незабаром доцентом, по тому – завкафедри, а може й секретарем райкому чи, - навіть, - обкому.

…1991 рік… Доля майже зламана. Навколо – тисячі людей, котрі не думають про закінчення –ов у своєму прізвищі… Котрі говорять “не городською” мовою. Котрі радіють Незалежності, не розуміючи, що це слово існує тільки тоді, коли діють три чинники – розум, праця й любов до рідної землі.

…ВІН викладав “Політологію”, його товариш по аспірантурі – “Історію України”.

ВІН вважав себе росіянином, практично корінним москвичем, просто тут він – на все життя… І, навіть не виправивши закінчення у прізвищі – на -ов, був іншим. Він викладав студентам їхню меншовартість і розповідав про “тридев’яте царство” зі “стольним градом” на Півночі.

Його товариш – розповідав студентам про “зламану калину” й “надкушений каравай”. І теж викладав меншовартість.

Їхні голови були повернуті у минуле. Вони його не аналізували, а вихваляли. Вони вчили людей кричати імена вождів. Ними керували емоції. Ними керував заробіток на волевиявленнях громадян. Вони знали відповіді на усі питання, крім одного – що далі?

...А далі – було так, як сьогодні і вчора: розділяй та володарюй. Панотці з різних церков читали прокльони з однієї книжки одне одному і не своїм паствам. Народ ділили по вождям, прізвищам, діалектам, річкам, горам, лісам… Ділили і владарювали.

ВІН відчував себе надлюдиною, жонглюючи малозрозумілими для широкого загалу термінами. ВІН міг творити хаос. ВІН осягнув глибину глибин – для політики достатньо емоцій та вічних розчарувань. І його товариш, котрий читав “Історію України”, розумів це не гірше за нього.

…Перемога. Навіщо вона? Далі потрібен розум, який мусить працювати на багато років вперед. А де його брати і навіщо він потрібен? І як потім на життя заробляти?..

Правильна мета – напівперемога або напівпрограш. Вічна революція – заробіток. “Прийти до мети – позбавити себе заробітку” - неписана істина для політтехнолога.

…З різних сторін майдану стояло дві сцени під різними прапорами. І з них – два колишніх аспіранти закликали до вічного хаосу…

...А посеред площі стояла молода людина з жовто-блакитною стрічкою на комірці. Стояла і думала: “Боже, як же ж вас, заробітчани, позбутися разом із вашими спонсорами? Я хочу тут жити, і моє тридев’яте царство – саме тут. Не женіть мене з моєї країни! Сьогодні ввечері ви побіжите звітувати до сусідніх царств про те, як опанували мене... А я – не ваш. Я – батьків своїх і землі своєї син. Я – Українець!”.

Рисунок Юстини Могитич