Поговорімо про життя, поговорімо про секс (позначки на полях)

Автор/джерело -  © Олександр Чоклін 

Хтось любить дивитися серіали, хтось любить сусідку подруги дружини, а хто - яйця Фаберже. Я ж, чоловік характеру тихого, зовнішності звичайної, і давно вже «третьої свіжості», люблю по-старечому погортати книги про інше життя, стародавні часи, інші звичаї та забуті звичаї.

А коли читаєш, то приміряєш до себе і свого часу чуже життя, чужу любов і чужу смерть. І навіть чужий секс. Не без того, ми всі не святі...

Я давно вже заінтригований культурою Японії, Китаю, Тибету. Чому – не зрозумію сам. Можливо тому, що для мене, післявоєнного пацана з одеської зацофаної та злиденної околиці це були місця абсолютно фантастичні і нереальні. Тому пройшло чимало літ , а любов до «шинуазери» – китайчатини – залишилася. Про неї й розмова...

Багато чого, дуже багато чого видасться нам дивним у ставленні китайців до людської сексуальності – відносно настільки ж практичному, наскільки й цнотливому, однаково чужому як аскетичному умертвінню плоті, так і гедоністичному культу насолоди. Ми не знайдемо у китайців ні святенницького заперечення сексу, ні смаку до непристойностей, ні загального витоку того й іншого – страху перед плотськоюлюбов’ю, який в Європі з якоюсь фатальною неминучістю породив усі нездорові крайнощі і порожні пристрасті європейської драматизації сексуального життя. Віднесемо сюди і садомазохістський комплекс, і фрейдизм, що зводить людську психіку до збочених, істерично знервованих проявів сексуальності, і сучасну сексуальну революцію, яка домагається підмінити традиційні релігії культом сексу.

Ще на початку нинішнього століття на письменників, які, подібно Розанову або Лоуренсу, говорили про святість статевого акту, дивилися, в кращому випадку, як на диваків. У китайській же традиції (й не тільки китайській – подібне спостерігаємо і в інших народів в тих далекосхідних краях) секс – зовсім не «заборонений плід», а складова (як йому і належить бути) частина життя: ним потрібно користуватися, як ми користуємося своїм тілом або розумом. Але людина зобов’язана користуватися ним обдумано і відповідально. Користуватися так, щоб не руйнувати своє життя, а витягати з нього якомога більше корисного, повчального і – чому б і ні? – приємного для себе.

Які ж коріння настільки явних відмінностей між китайським і західним ставленням до сексу? Ось одне міркування, яке приходить на думку в першу чергу: західні релігії вчать людини «порятунку», тоді як релігії Сходу вчать «звільненню».

Інтимний зв’язок – це межа щирості та довіри в спілкуванні зі світом й отже, область найбільшої вразливості душі. Боязнь сексу є насамперед страхом перед своєю і чужою душевною відкритістю.

Сексуальність на Сході сприймається такою, якою вона є: втіленням повноти людського ставлення до світу, досвіду єдинотілесності буття.

У китайських творах на теми еротики і сексу мене завжди вражала ненасильницька єдність здорового глузду, навіть прагматичного погляду на найделікатніші та інтимні моменти сексуальних відносин і непідробно піднесеного, – навіть урочистого тону, який нагадує нам, що секс на Сході предмет захованого, занадто серйозного для того , щоб бути публічним, вшанування. Ця єдність чуттєвості і розсудливості нітрохи не надумана і не несе в собі внутрішньої фальші. Внутрішня розкутість не тільки не заперечує самоконтролю, але, по суті, тільки завдяки йому і стає можливою. Втіхи плоті доступні тільки зрілоїй навченій душі. А в підсумку сексуальна культура Китаю до дивацтва (на європейський погляд) органічно поєднує в собі три різних виміри: по-перше – мораль, по-друге – одкровення безсмертя і святості, по-третє – користь, бо секс є різновидом тілесної гігієни, зміцнюючої здоров’я.

Сексуальність дійсно загострює свідомість й до всього ж робить це абсолютно природним шляхом з тієї простої причини, що вона являє собою спосіб тотального, всеохоплюючого ставлення людини до світу. У найдавнішому китайському тексті, присвяченому сексуальній практиці, остання іменується ні більше ні менше, як «верховним Шляхом» світу. Текст цей відкривається твердженням про те, що «у світі немає нічого вищого від статевого потягу». Там же недвозначно уподібнюється «блаженство безпечного життя» святості буддійських і даоських подвижників.

Придворний художник в середньовічному Китаї міг зобразити імператора і імператрицю здійснюючих любовний акт в оточенні наближених євнухів, а придворний хроніст-історик міг описати його з педантичністю архіваріуса. І ще одне спостереження: у класичних даоських трактатах з сексології розповідь ведеться зазвичай від особи Жовтого Владики (Хуан-ді) – легендарного засновника китайської цивілізації і верховного патрона даосів. Цікаво, що б ми сказали, якщо б у нас подібні книги приписувалися, наприклад, віщому Олегу або Ярославу Мудрому?

Неважко здогадатися, що для китайців сексуальні відносини були найчистішим і безпосереднім проявом взаємодії космічних сил інь і янь. Адже класична сентенція з «Книги Перемін» свідчила: «Одне інь, одне янь – ось що таке Шлях». Секс, за уявленнями даосів, є великим мистецтвом, яке служить вивільненню і просвітлінню імпульсу життя. В якості приготування до статевого акту, говориться в трактаті «Дун Сюань-цзи», «чоловік сідає по ліву руку від жінки, а жінка – по праву руку від чоловіка, бо Небо обертається вліво, а Земля крутиться вправо ... Те, що вгорі, впливає, а те, що внизу, слідує: такий порядок всіх речей...». Для китайців сексуальна практика як взаємодія статей – це не просто якесь переживання, хай навіть таке, що вивищується над досвідом «повноти життя».

Залучаючи всі людські емоції у безмежний простір Бажання, сексуальне почуття розкриває себе в грі взаємних заміщень впливу і відгуку, сили і спокою, наповненості і спустошеності. Так ерос, за даоськими уявленнями, не поневолює, а звільняє людину за допомогою чистої, по-дитячому безтурботної радості гри.Не випадково злягання в даоській літературі іменується зазвичай «втіхою», або ж «забавою». Гра в кохання є вже початком культивації духу. Нарешті, є ще одна причина, яка робить гру такою значущою для сексуальної культури китайців: гра, окреслюючи якийсь особливий, привілейований простір людського спілкування, робить можливим й існування інтимного людського співтовариства. У світі любові як гри немає і не може бути якихось обов’язкових норм або правил. У них є лише обставини і ситуації, які вирішуються чуйним і творчим польотом духу. Цей пильний спокій душі цінувався китайцями незрівнянно вище якого б то не було актуального звершення. Людина в китайській традиції велична не тим, що вона зробила, а саме тим, чого вона не зробила.

Якщо говорити точніше, сексуальна практика тлумачилася даосами в категоріях взаємного обміну і навіть взаємного заміщення полярних начал буття – енергій чоловічого та жіночого, руху і спокою, впливу і поступливості, твердості і м’якості і т.д. Подібно всім світовим процесам, здійснюваним під егідою Великого Шляху, злягання чоловіка і жінки – це обмін сил інь і янь, який служить очищенню і розвитку обох начал.В даоській літературі говориться, в зв’язку з цим, про «зміцнення янь допомогою інь» і «зміцненні інь допомогою янь». Хоча найдавніші класичні трактати Китаю адресовані чоловікам і містять рекомендації про те, яким чином чоловік повинен поглинати жіночу енергію, даоси бачили в жінці рівноправного партнера чоловіка та з повною серйозністю ставилися до її сексуальних запитів, й чоловікові даються поради не відбирати понад міру енергію у партнерки і т . д.

За традицією розрізнялися дев’ять основних Любних поз, що носять характерні для Китаю алегоричні найменування: «перекидаючийся дракон», «крок тигра», «мавпляча хватка», «стрибаюча черепаха», «риби, які торкаються одна одної лускою», «журавлі, які сплітаються шиями» і т . п. Конфігурації – абсолютно природні за своєю природою. Характерно, що у багатющій російській мові не знайти нічого подібного, окрім непристойностей в описі любовних поз та позицій.

Як доповнення до цього канону любовних рухів додавалися пози, які сприяли, як вважалося, зціленню від різних недуг і тому мали не стільки символічне, скільки практичне значення. Лікувати хвороби сексом – які чудові ліки: не потрібно аналізів, рецептів, рентгенів і немає побічних наслідків!

Партнерам слід було змінювати ритм і характер своїх рухів, що передбачало надзвичайну чутливість і ясність свідомості і, отже, душевний спокій і достаток. Так злягання відтворювало текучу, одвічно оновлювану реальність Великого Шляху, який є не що інше, як «тисяча змін, десять тисяч перетворень». У цьому потоці життя були свої закономірності, свій по-музичному закінчений лад. Зміна поз і рухів партнерів відтворювали перетворення шляху небесних світил, різні цикли перебігів енергії тілами й т.п.

Той же Лао-цзи вчив «знати чоловіче і зберігати в собі жіноче». Фізична близькість з жінкою розумілася даосами як найбільш доступний і наочний – і в цьому відношенні найбільш примітивний – спосіб засвоєння жіночої енергії, жіночих якостей досвіду, що необхідно для досягнення всеосяжної повноти досвіду.

Сприйняття фізичної любові як гри, «забави» дозволяло, нітрохи не відмовляючись від почуттєвого задоволення, погасити в любовному потязі його агресивний, руйнівний імпульс, вирвати з плотської любові її смертоносне жало, яке затруїло настільки багато в європейському дусі. Підтвердження цієї здогадки лежать на поверхні: навіть відверто «порнографічним» романам старих китайських письменників зовсім далекий смак до садистських задоволень. Очевидно, китайці навіть в самих вільних своїх фантазіях не могли знехтувати в справах любові церемоніальною чемністю та інтригою, які врешті-решт теж є своєрідною грою.

Отже, в даоській традиції плотська любов була підпорядкована головній меті даоського подвижництва: накопиченню і зміцненню в собі життєвої енергії «ци».

Даоські вчителі – а слідом за ними явна більшість китайців – стверджували, що скороминущий оргазм має незрівнянно меншу цінність, ніж стан енергетичної наповненості організму, який є основою тілесного і духовного здоров’я і умовою довгого, можливо й, нескінченно довгого життя. Зловживання сексом, так само як і повне утримання, у звичайному житті вважалися небажаними крайнощами.

У китайській еротичній традиції багато щирого любовного почуття бо китайці з усією серйозністю ставилися до сексу як до мистецтва й особливого виду дисципліни духу, заради якої можна і треба зневажити всякими суб’єктивними бажаннями.

Примітно, що ексгібіціонізм і вуайєризм залишилися в цілому чужі еротизму на Далекому Сході. Ще більш примітний той факт, що у величезній еротичній літературі Китаю ми не зустрічаємо ні єдиної сцени насильства: у житті китайського героя все визначають музичні співзвуччя буття, безмовне єднання споріднених душ.

Відвертість творів на цю тему не має нічого спільного з безсоромністю європейського лібертіна, який ділить бар’єри між публічним і внутрішнім життям, виправдовуючись посиланням на всюдисущість фальші і лицемірства в людських відносинах.

Секс можна порівняти з цілющим зіллям, на зразок відвару з женьшеню, який надзвичайно корисний, якщо його приймають в помірних дозах, але здатний зруйнувати здоров’я, якщо ним зловживають. «Коли в любові стримують себе і дотримуються належних періодів стриманості, тоді любов може зміцнити сили інь і янь та дати чоловікові і жінці душевний спочинок, – пишеться в стародавньому трактаті – Коли ж любов’ю займаються без розбору, вона перетворюється на смертельну сутичку між силами Вогню і Води. Спаливши пахощі, пити чай, неспішно розмовляти і насолоджуватися в серці».

На відміну від європейських відносин, китайці зустрічаючись з красунею, зустрічаються з красою всього світу – гладдю вод і строкатим килимом квітів, пливучими хмарами і заростями бамбука. (Хіба ж це схоже на те, як Мих. Мих. Жванецький, жартома, звичайно ж, бо ж російські наші жінки наи-най-наікрасивіші в світі, описував лик сучасної російської жінки – «обличчя буфетниці артилерійського училища»?!)

Ідея в тому, що жінка – це найгарніша частина природи й робили її чарівною та привабливою. Серед жіночих принад пальма першості традиційно віддавалася такому шедевру декоративної штучності, як мініатюрна ступня – «квіточка лотоса» – довжиною в три цуня (близько 10 см).
(Я спеціально провів експеримент – в жодному з декількох «крутих» взуттєвих магазинів Нью-Йорка нічого подібного немає і не буває. Радили звернутися в дитячий відділ, а в моїй особі, схоже, побачили збоченця і педофіла.)

На одностайну думку знавців, красуня повинна була володіти крихітною будовою тіла, тонкими довгими пальцями і м’якими долоньками, ніжною шкірою і витонченими рисами обличчя. Їй радилося не виділяти жіночі округлості свого тіла і, тим більше, оголяти груди. Навпаки, вільно висячий на ній одяг приховував її фігуру. (Епоха зараз пішла надто інша – «силіконова». Хірурги-косметологи жвавіше за будь-якого Мікельанджело будуть ліпити вам на замовлення такі боки і груди, носи і вилиці, «проботоксять» жінку – «диво Природи» – так, що рідна мама не впізнає, а тато зап’є з горя. Але зате сучасно, красиво і гламурно. Ну як тут не згадати «силіконові» оголені принади різних сучасних Памел Андерсон, Демі Мурів та Періс Хілтон?! (щось з двома останніми автор допису загнув стосовно силікону – можливо, він мав близьке «спілкування» з ними)

Китайській красуні належало мати блідо-матове обличчя з високим чолом, тонкими бровами над вузькими очима і маленький округлий ротик. (Це теж не складно – можна за якихось 20.000 зелених намалювати скальпелем на морді (sic! – це теж є характерним для «стриманості» некитайця – так обзивати жінку ким би й де б вона не була!) особи нітрохи не гірше).

Знавці уподібнювали жіночі зачіски різним шляхетним квітам або хмарам та драконам, знаходячи в них схожість то з «драконом, граючим перлиною», то з «драконом, встаючим з моря». "Розумна жінка, – писали древні, – щоранку оглядає небеса і укладає волосся за подобою хмар. Так вона зможе мінятися щодня, ніколи не досягаючи межі своїх перетворень ...» (Вже смакую, як чиясь дружина в бігудях споглядає небеса і цвітіння вишні – «сакури», готуючи сніданок на чотирьох осіб перед походом в сусідню крамницю «Костко» (хіба в Росії є мережеві крамниці дрібного опту «Costco»?) за овочами і туалетним папером).

Будь-які описи жіночих принад не мають жодного відношення до агресивності та насильства, і в еротичній літературі Китаю зовсім відсутні садомазохистські мотиви. В китайських еротичних романах, навіть самих, на перший погляд, непристойних, секс служить засобом самопізнання і, тим самим, – духовного звільнення.

Китайська еротична література виділяє два типи красунь: тих, які гарні для відстороненого милування, і тих, які гарні для будуарних утіх. Здається, вони не залишають за жінкою права на досконалість у справах любові. Еротичний ідеал – недосяжна величина у стосунках між чоловіком і жінкою. Ці відносини приречені на вічну незавершеність, і розгортаються в низці перероджень – череді спокус і спокут, подібних безпочатковоій та нескінченній низці сновидінь у вічній круговерті життя. Мудрість китайського еросу є зусиллям самовдосконалення, поєднаного з бездоганним смаком: це зусилля дарує досвід поглиблено проживаючого й піднесеного життя.

Фрідріху Ніцше належать слова: «Все в жінці – загадка, і все в цій загадці має вирішення. Воно називається вагітністю». Спадщина китайського еросу вчить розуміти, яким чином гра і спокуса сполучаються з найсерйознішою і найбільш реальною подією на цій землі – творінням нової енергії, а отже й нового життя.

Розумію, звичайно, розумію, що ті часи минули безповоротно, і зараз інші звичаї – жорстокі, примітивні: любов, дружба, розваги, секс – все похапцем, все - на бігу, все – абияк. Ми більше не є витонченими поціновувачами прекрасного й неспішними мрійниками, ми – нетерплячі й «ака-какери». А як хотілося б іноді ну хоч помріяти, що може і вдасться в іншому житті, в наступній нашій реінкарнації прожити ось так, мудро, неспішно, в радощах роздумів, неметушливого читання, пізнання істини, милування тонкоїю дружньою бесідою і ніжними вигинами тіла коханої Жінки.

Втім, це я «загнув» і розмріявся. Пора спішно голити і причепурювати залишки колишньої краси і риссю, вже безнадійно спізнюючись, нестися на службу, врубати комп’ютер і нашвидкоруч пити першу філіжанку кави ...
Й про що це ми? Та ж, про любов...

Переклад українською та підбір ілюстрацій - Володимир Ант