Інша Рада. «Конституційна» кнопка

Автор/джерело -  © Сергій Дмитриченко, «Аратта-Україна», головред 



Дата публiкацiї - 11.02.2013 | Постiйна адреса - http://www.aratta-ukraine.com/text_ua.php?id=2720

Зараз напевно ніхто не пригадає, коли це почалося: зухвале й публічне порушення Конституції народними депутатами під час ухвалення законів України, тобто натискання кнопок на терміналах «за себе і відсутніх сусідів».

«Парнокопитне голосування» за конституційну реформу. 2004 рік.

Але можу засвідчити, що сталося це давно. Можливо у 94-му чи 95-му році. Особливо «екзотично» виглядала зала пленарних засідань у п’ятницю або у останній день чергової сесії. Табло системи «Рада» висвічувало десь чотири сотні обранців, але поглянувши з балкону у залу – не можна було не помітити, що насправді обранців, які активно бігають між рядами, було значно менше. Незалежно від партійності чи опозиційності до гаранта. Та зазвичай, те, що було очевидним з «ложі преси» не вважали за необхідне бачити у парламентській президії.

Навіть Конституцію у 1996 році ухвалювали традиційно голосуючи «за себе й за сусіда», щоправда, слід зазначити, що «депутатів-прогульників» у ту ніч було небагато. Добре запам’ятався такий епізод. Вранці, після «конституційної ночі» до парламенту почали прибувати відсутні вночі нардепи. Не всі встигли на фінальне голосування. І коли вже закрилося засідання, журналісти, змучені «конституційним марафоном» прямували у «Динамо» (так між собою називали парламентський буфет) випити кави, перед тим, як прямувати у редакцію – адже відпочинком у той день нікому з колег не світило. Побачивши, як у парламент увійшли Наталія Вітренко і Володимир Марченко, які принципово і публічно напередодні відмовилися голосувати за «капіталістичну» Конституцію, я попрямував до них, аби отримати коментар. Коли я вже вимкнув диктофон, у будинок заскочив черговий «прогульник» і гучно запитує у колег: «Ну що, прийняли?». Отримавши позитивну відповідь він задає колегам головне питання: «А як я голосував?»…

Історія українського парламентаризму знає, окрім «кнопкодавів» й більш «екзотичні» приклади голосувань. Наприклад, під час славнозвісного засідання в Українському домі або «парнокопитного» голосування за конституційну реформу у 2004 році.

До речі, той, хто бачив на власні очі голосування українських парламентарів бюлетенями теж став свідком маніпуляцій: вкидання «пачками» бюлетенів або у присутності «смотрящєго». Про яку таємність волевиявлення народних обранців може йтися?

Більш за все вражає, що весь цей «маскарад» відбувається абсолютно відкрито, перед журналістами і телекамерами. При цьому, більшість народних обранців традиційно сприймала все це цілком спокійно й практично ніхто проти цього не заперечував. Хіба що сторона, яка опинилася у меншості, в якості останнього аргументу висувала претензії про нечесне голосування… Тоді нардепи писали у ГПУ, подавали у суди. Втім, у відповідь отримували стандартні відписки, мовляв, процедура голосування є внутрішньою справою самих нардепів. Приблизно такої ж думки дотримується й національна Феміда. Попри те, що саме ця процедура чітко визначена чинною Конституцією, яка в Україні є законом прямої дії. Очевидно ні прокурори, ні судді просто не мали жодного бажання втручатися в інтриги Банкової і Грушевського, тим більше, перебуваючи у прямій залежності від настроїв і тих, і інших.

 

Початок блокування парламенту

Скандальний початок другої сесії

Те, що має свій початок – завжди матиме свій кінець. Це – закон природи. Можливо тому друга сесія парламенту цього скликання розпочалася, вірніше не змогла формально розпочатися через блокування нардепами опозиційних фракцій президії і парламентської трибуни. Головна вимога – введення у дію так званої сенсорної кнопки, яка не дає можливості нардепу натиснути кнопку за себе і сусідів.

Варто зазначити, що вимога персонального голосування, тобто виконання Конституції була актуальною і під час першої сесії. Тоді депутати «УДАРу», «Свободи» і «Батьківщини» буквально з першого засідання не тільки спостерігали, а й намагалися активно заважати бажаючим «пограти на піаніно». Але, тим не менше, журналістами та нардепами було зафіксовано більше 50 випадків голосування за відсутніх депутатів. При чому – всі депутатами Партії регіонів.

Наразі опозиціонери, які вже шосту добу блокують сесійну залу вимагають або включити сенсорну кнопку, або голосувати у будь-який спосіб, який виключає можливість не персонального голосування.

Здавалося, що може бути простіше – Володимир Рибак підписав розпорядження про введення в дію сенсорної кнопки «Ради-3» – і немає причин для блокування і звинувачень його однопартійців у фальсифікації голосувань. Але насправді, те, що просто і зрозуміле нам, пересічним громадянам, абсолютно не просто і, тим більше, не зрозуміле народним обранцям. Особливо тоді, коли нам, спостерігачам, помітно, що бажання голосувати чесно у тих, хто презентує владу, немає. Напевно тому, що немає довіри навіть до «своїх».

Звісно, про це не говорять спікери регіоналів, але підстави так вважати є. Насамперед тому, що з 208 нардепів фракції ПР «списочників», зв’язаних жорсткою партійною дисципліною лише 71, а більшість – мажоритарники, тобто представники регіональних еліт, які змушені шукати баланс між інтересами свого політичного майбутнього і партійними чи груповими, тобто кажучи відверто – Банкової. Та життя показує, що дедалі більше ці інтереси не співпадають. Вірогідно це спонукає мажоритарників не брати особисту участь у засіданнях, а займатися «своїми справами», тобто «виходжувати» в уряді кошти на ті чи інші регіональні проекти, або дещо для свого бізнесу. Звичайно є й інші, умовно кажучи, «круті», яким і слово голови фракції ніщо. Але для результативного голосування потрібно 226 голосів, тобто 208 своїх плюс мінімум 18 голосів або позафракційних, або фракції КПУ. Така ситуація називається «хитка більшість», тобто, коли немає впливу жорсткої дисципліни, а є тимчасовий збіг інтересів. І, звісно, тут, стовідсоткової певності у результаті чесного голосування просто не може бути.

Загальновідомо, що принаймні в цьому році сподіватися на покращення економічної ситуації в країні сподіватися не доводиться. Це означає, що труднощі виникатимуть у кожному регіоні, а відтак інтереси регіональних еліт і центральної влади все більше й більше не співпадатимуть. Тобто, влада шукатиме інструментарій впливу на нардепів, аби утримати їх не тільки у стані безумовного виконання керівних жестів «руки Чечетова», а й власне у складі фракції ПР. Проте, всі ці процеси відбуватимуться «під ковдрою», а на поверхні буде те, що виголошують штатні спікери.

 

Опозиціонери подарували регіоналу Михайлу Чечетову фірмову футболку

На межі абсурду?

Після початку парламентської кризи виникла дискусія між владою і опозицією, яка сторонньому спостерігачеві більше нагадує імітацію бурхливої діяльності, ніж бажання знайти рішення, яке влаштує всіх.

Абсурдність ситуації полягає в тому, що проти персонального голосування публічно не заперечує ніхто. Навпаки, спікери Партії регіонів, як кажуть, двома руками «за». Але, замість простого і зрозумілого рішення – образно кажучи, пропонується тривалий шлях манівцями. Наприклад, створити комісію, яка має вивчити чи то «світовий досвід», чи то тільки «європейський досвід» голосувань у парламентах і подати на розгляд нардепів свої пропозиції. Проте, якби запитати у авторів цієї пропозиції, що означає цей «світовий досвід» - навряд чи вони самі змогли б сформулювати щось зрозуміле. Бо це словосполучення – найуживаніший агітаційний штамп, позбавлений конкретного змісту, тобто щось абстрактне, невизначене, але для «сільського електорату» звучить переконливо-таємничо.

А розрахунок ініціаторів примітивний – у разі створення такої абсолютно непотрібної бюрократичної структури можна «вивчати» невідомо що роками. Поки не набридне, або просто забудеться сам предмет суперечки.

Інша пропозиція звучить приблизно так: оскільки працююча система «Рада» формально вичерпала термін експлуатації доручити розробнику створити нову, більш надійну. Але тут також очевидно, що у кошторисі парламенту, затвердженому на поточний рік видатків на це немає, і враховуючи далеко не кращу ситуацію з держбюджетом, грошей буде взяти ніде, то у підсумку – все буде відкладено, як кажуть, до часів «покращення».

Звучать і більш радикальні пропозиції. Наприклад, нардепів, яких заскочили на голосуванні за когось іншого – позбавляти мандату. Але, навіть за підтримки цієї ідеї більшістю її реалізація потребуватиме внесення змін у Конституцію. А це, за найсприятливіших умов – мінімум дві сесії, при чому для вирішального голосування потрібно 300 голосів і «добра воля» Президента, який має законне право вгледіти у проголосованому законопроекті невідповідність чинній Конституції і спрямувати законотворців на повторне «творче» коло. Та й навряд чи у цьому складі парламенту реально знайдеться 300 нардепів, яким таке нововведення буде до вподоби.

Є й більш прості варіанти «компромісу» наприклад, нещодавно лідер фракції ПР Олександр Єфремов в ефірі одного з телеканалів повідомив, що на засіданні фракції було розглянуте це питання і ухвалено рішення: після реєстрації у секретаріаті і у залі оголошувати список відсутніх на засіданні і Рибак буде давати команду блокувати картки цих нардепів. Просто й нібито зрозуміло, однак не вирішує проблеми, оскільки частина народних обранців може зареєструватися і далі – по своїх справах, а сусіди матимуть можливість цілком спокійно голосувати за них.

Втім, озвучено й таку пропозицію: ввести процедуру ухвалення законів голосуванням відносної більшості. Тобто, умовно кажучи, прийшли на пленарне засідання Єфремов, Чечетов, Симоненко і ще з десяток «однодумців» та без зайвих дискусій проголосували потрібні законопроекти – і порядок. Дешево й сердито. Тоді дійсно можна голосувати кожному за себе. Головне – у потрібний час привести «надійних бійців», а решта вже справа техніки.

Втім, перелік варіантів подолання кризи цими не вичерпується. І є підозра, що у найближчий тиждень список ініціатив виросте ще більше. І без сумнівів, будуть й більш абсурдні. Адже депутатська фантазія, як показує практика – невичерпна. Особливо тоді, коли треба забалакати тему і накидати на «електоральні» вуха локшину. Типу заяв про багатомільйонні збитки бюджету від «невиконання плану законодавчих робіт».

Але й це вже складно, оскільки соціологічні дослідження показують, що народні обранці аж ніяк не користуються довірою виборців, а більше 80% громадян як раз повністю розділяють вимогу опозиції – ніхто, навіть нардеп не має права плювати на Конституцію.

Хоча з іншого боку вже очевидно, що Партія регіонів навряд чи піде на будь-яке компромісне рішення, яке унеможливить махінації під час голосувань. З банальної причини: 208 голосів хоч і багато, але явно не більшість. І з кожним днем підтримувати міф про партію влади буде важче й важче.

З іншого боку, згідно з чинною Конституцією, якщо впродовж 30 днів парламент не може розпочати сесію, Президент має право достроково припинити його повноваження і призначити нові вибори. Чи влаштує такий варіант владу? – навряд, оскільки у новому парламенті Партія регіонів зможе нашкребти значно менше депутатських карток ніж зараз. І це розуміють на Банковій.

Отже, якщо до часу «Х» регіоналам не вдасться «розвести» опозиціонерів «як кошенят», то відбудеться чергова бійка недоторканих. Хоча, вочевидь, це дозволить тільки формально відкрити сесію. А далі – буде те ж саме. Бо цей парламент вже інший, що помітно неозброєним оком.

 

 

© АРАТТА. Український національний портал. 2006-2024.
При передруці інформації, посилання на www.aratta-ukraine.com обов`язкове.
© Автор проекту - Валерій Колосюк.