Хто відкриє «підводну Трою»?

Автор/джерело -  © Віктор Зубенко, бюлетень «Український Музей»  

У травні 2006 року на тлі антинатовських виступів у Феодосії абсолютно непоміченою залишилася непересічна для вітчизняної археології подія – перша українсько­американська підводна археологічна експедиція «Чорне море – 2006».

З американського боку в експедиції взяв участь всесвітньовідомий дослідник Роберт Баллард. Саме він знайшов місце загибелі і залишки «Титаніка», «Бісмарка» та є автором низки інших сенсаційних відкриттів. Його називають одночасно «другим Шліманом» та «другим Кусто».

Баллард прийшов у Чорне море на своєму оснащеному за останнім словом техніки судні «Ендевор». Зокрема, для пошуків під водою він використовує керовані з поверхні апарати «Геркулес» та «Аргус», кожен вартістю $ 1,5 млн., які не мають аналогів у світі та дають можливість фотографувати, знімати на відео і здійснювати підйом предметів з глибини до 4 км.

З українського боку в експедиції брали участь фахівці Департаменту підводної спадщини Інституту археології НАНУ під керівництвом Сергія Воронова.

Уперше, завдяки американському обладнанню, з’явилася можливість зазирнути на 2 км у глибину Чорного моря і побачити, які скарби зберігаються під водою.

Науковий інтерес американських дослідників до наших територіальних вод пояснити легко. Сірководневий шар, який починається за кілька десятків метрів від поверхні моря, ідеально консервує усі рукотворні об’єкти, що потрапляють на дно. Враховуючи кількість морських битв, що відбувалися поблизу Кримського півострова, та наявність активних торгових шляхів, які діяли тисячоліттями, можна було сподіватися на знахідку плавзасобів в ідеальному стані збереження, починаючи від часів античності. Подібні знахідки часів раннього Середньовіччя вже були здійснені Баллардом біля узбережжя Туреччини.

Крім цього Баллард, який багато років шукає сліди «всесвітнього потопу», що стався, на його думку, 7150 років тому, хотів перевірити низку своїх гіпотез щодо причин біблійного катаклізму.

Українські вчені цього разу планували приділити основну увагу пошуку місць наймасштабніших морських катастроф в історії людства, де загинуло найбільше людей. У першу чергу, з допомогою американської техніки планувалося знайти рештки санітарного транспорту «Арменія», який вивозив поранених з Севастополя і затонув 7 листопада 1941 р. (загинуло понад 7,5 тис. осіб, врятувалося лише 8). Також передбачалося закінчити обстеження пароплаву «Ленін» (затонув у 1941 р., загинуло понад 4 тис. цивільних осіб, яких евакуйовували з Одеси) та інших кораблів ХІХ та ХХ ст.

За початковим задумом експедиція повинна була отримати високий офіційний статус і проходити під егідою Уряду і Національної академії наук України. Фахівцями Інституту археології НАНУ була розроблена наукова концепція експедиції, затверджена Кабінетом Міністрів і Президією НАНУ.

В експедиції мали взяти участь українські та американські дослідницькі кораблі, які б рухались паралельними курсами уздовж узбережжя Криму, постійно обмінюючись інформацією.

Українські вчені з допомогою технічних засобів могли б бачити усе, що потрапляло на екрани радарів «Ендевора» та в об’єктиви пошукових апаратів. Крім цього планувалося, що вітчизняні фахівці будуть навчатися працювати з новітньою технікою під час несення вахти спільно з американськими колегами. Таким чином, Україна мала стати рівноправним учасником досліджень з окремим завданням. Втім, далеко не все вийшло за планом.

На сьогоднішній день у підводних археологів України немає жодного пошукового судна з належним обладнанням, яке б дозволяло проводити повноцінні дослідження морського дна на кількасот метрових глибинах.

Відповідно до доручень Президента та Уряду, Академія Наук повинна була розробити і подати для затвердження кошторис на придбання необхідних приладів та облаштування науково­дослідного судна. Проте, детального обґрунтування видатків Кабмін так і не побачив. З боку академії була озвучена тільки загальна сума необхідних коштів – 1,5 млн. грн. Для порівняння – американська сторона витратила на проведення експедиції 2,5 млн. доларів США.

Зважаючи на відсутність належного фінансування, участь української сторони була зведена до роботи кількох наших фахівців на «Ендеворі», а також залучення кількох допоміжних суден для технічного забезпечення потреб експедиції.

Які ж результати пошуків? Сліди всесвітнього потопу та залишки «Арменії» знайти так і не вдалось. Замість цього за два тижні роботи підводні археологи знайшли 494 об’єкти, з яких 25 паспортизували. Україна отримала фотографічну карту кількох квадратів морського дна, про що ніколи не могла навіть мріяти.

Було перевірено 112 вірогідних координат знаходження об’єктів (за даними російських та українських архівів), 95% з яких виявилися неточними. Для того, щоб опрацювати накопичений матеріал (тисячі фотографій, десятки годин відеозапису), потрібно кілька років.

Серед найцікавіших знахідок можна назвати залишки візантійського корабля ІХ­Х ст. з вантажем амфор, 90% яких були цілими, три вітрильника часів Кримської війни 1853­56 рр., підводний човен часів Першої світової війни, 6 літаків часів Великої Вітчизняної Війни тощо.

До справжніх сенсацій можна віднести, зокрема, знахідку місця загибелі есмінця «Дзержинський», який у 1942 р. віз підкріплення до Севастополя і підірвався на власних мінах. Також було знайдено радянський підводний човен «С­32», зниклий безвісті у 1942 р.

Під час пошуків експедиція неочікувано наштовхнулася на броненосець кінця ХІХ ст. типу «Синоп». Таких кораблів було побудовано всього два. Вважалося, що один був розпиляний на металобрухт у 1914 р., а інший, після роззброєння, затоплений в роки громадянської війни. Знайдений броненосець в ідеальному стані був повністю озброєний, тому виникли розбіжності з традиційним трактуванням.

По закінченні експедиції в російських архівах були відшукані відомості, що у 1914 р. якийсь підприємець дійсно придбав у Миколаєві броненосець «Катерина ІІ» для утилізації, втім, з невідомих причин так його і не забрав. Про це свідчать листи чиновників адміралтейства, які вимагали або прибрати броненосець, який загромаджував порт, або платити за оренду причалу. Оскільки власник так і не відгукнувся, корабель витягнули у море і там затопили. Його довжина –близько 80 метрів, товщина броні –50 см. Тисячі тон металу «утилізовані» у кращих традиціях російської безгосподарності ...

Крім цього на глибині близько 1600 м археологи знайшли залишки радянського гелікоптеру «К­20». За офіційними даними СРСР такі машини у Чорному морі не втрачав. Вже у липні надійшла інформація, що наприкінці 1970­х – на початку 1980­х сталося дві аварії гелікоптерів, які вважалися зниклими безвісті. Консул Російської Федерації офіційно подякував дослідникам за цю знахідку.

Результати експедиції можна назвати безпрецедентними в укра­їнській практиці. Проте, і до початку, і під час проведення досліджень вони піддавалися критиці з боку окремих українських археологів. Серед головних аргументів «проти» найчастіше наводилися такі.

По­перше, Баллард має неоднозначну репутацію. Кілька років тому він проводив подібні дослідження у територіальних водах Греції, Болгарії і Туреччини. З двох останніх країн його було зі скандалом вислано. Турки звинуватили американців у неетичному використанні матеріалів спільних досліджень, які були опубліковані без згадок турецьких вчених. Болгари запідозрили Балларда в економічному шпигунстві, стверджуючи, що на «Ендеворі» замість археологів було 30 геологів, які проводили розвідку газових та нафтових запасів болгарського шельфу.

Оскільки нещодавно одна з американських нафтовидобувних компаній отримала дозвіл на розвідку і використання українських надр у Чорному морі, критики експедиції висловили занепокоєння, що Баллард приплив в Україну розвідувати наші економічні секрети на замовлення конкуруючого нафтового концерну, який, не виключено, хотів об’єктивно оцінити потенціал опонентів. Начебто, тільки нафтовики могли «втопити» у морі вже згадані 2,5 млн. доларів.

Оскільки все це говорилося на рівні припущень, для об’єктивності слід загадати, що в цьому році Баллард прийшов у Чорне море після досліджень острова Санторин, які він виконував на замовлення Уряду Греції. Греки його, чомусь, вкотре запрошують і платять великі гроші за роботу.

Крім цього у липні 2006 р. Депар­тамент підводної спадщини ІА НАНУ про­водитиме спільну експедицію з російськими вченими на російському пошуковому судні. Цей факт не викликає такого галасу. Отже, справа не тільки в економічних інтересах країни, які треба захищати від усіх іноземців без винятку.

По­друге, і цей аргумент дійсно багато в чому справедливий, через мінімальну участь української сторони в проведенні пошуків, уся слава від сенсаційних знахідок автоматично переходить до американців. Світові ЗМІ знову будуть писати, що Баллард зайшов те­то і те­то, а Україна фігуруватиме на рівні чергової держави «третього світу», у яких американці щомісяця проводять експедиції.

Щоб зберегти престиж вітчизняної підводної археології, держава повинна вкладати якісно більші ресурси в технічне оснащення і підготовку кадрів. У протилежному випадку наші фахівці, які нічим не поступаються західним вченим, змушені будуть працювати «на підхваті» у іноземців.

По­третє, об’єкти підводної спадщини сьогодні в Україні фактично знаходяться поза законом. Наша держава вже кілька років не може ратифікувати міжнародну конвенцію з охорони підводної спадщини. Національне законодавство не виконується, оскільки органи охорони пам’ятників не здатні забезпечити контроль над усіма пам’ятками, бо не вистачає людей і ресурсів.

Відповідно, у морі хазяйнують «чорні підводні археологи» та дайвери­аматори, які занурюються на глибину до 100 метрів. За словами експертів, у найближчі роки будуть вкрадені усі цінні речі, які знаходяться не глибше 80­100 метрів. Через це глибоководні дослідження слід залишити до кращих часів, а всі зусилля кинути на дослідження мілководь, щоб врятувати хоч частину пам’яток.

Днями фахівці Департаменту підводної спадщини оприлюднили попередній звіт за підсумками експедиції. Вони планують розробити концепцію підводних досліджень на найближчі 5 років. Участь у дослідженні морських глибин хочуть взяти не тільки археологи, але й вітчизняні біологи, геологи, екологи тощо. Зацікавлення до українських пам’яток вже висловили вчені з Німеччини, Австрії, Болгарії, інших країн.

Зрозуміло, що без підтримки держави провести експедиції на належному рівні неможливо. Отже, восени новий Уряд повинен буде вирішити складну дилему: або відкрити територіальні води України для іноземних дослідників, які повністю технічно оснащені, і отримати масу цікавої інформації, але остаточно ствердити другорядність українських фахівців; або вкласти кошти в закупівлю необхідної техніки для вітчизняних пошуковців, у забезпечення їх самодостатності. Тоді Україна може брати участь у всіх представницьких експедиціях як рівноправних партнер.

Поряд з цим треба буде вирішити ще одну важливу проблему. В Україні не існує жодної лабораторії, де можна було б законсервувати та відреставрувати підводні знахідки. Зараз усі дерев’яні та металеві речі, які століття пролежали у воді, у випадку підняття на поверхню приречені на швидке знищення. Через це експедиція за участі Балларда нічого не піднімала, а тільки фотографувала.

Також наша країна не має жодного музею підводної археології, де можна було б експонувати великогабаритні речі, скажімо, літаки чи невеликі судна. Ідея створити такий музей у Балаклаві існує давно. Місцева влада була готова, навіть, віддати для цього непрацюючий кінотеатр. Але знайшлися приватні інвестори, які пропонують використати це приміщення для інших цілей. Тому замість музею цілком може з’явитися ресторан чи торгівельно­розважальний центр.

Підбиваючи підсумки розповіді можна зазначити одне –море зберегло для нас безліч унікальних скарбів. Чи зможе Україна їх відкрити і зберегти для нащадків, чи вкотре втратить чергову «Трою», залежить від активної позиції вчених і громадськості. Вони повинні запропонувати керівництву держави своє бачення стратегії збереження підводної спадщини, переконати у її пріоритетності. Тоді державна позиція буде зваженою.

Треба діяти, висловлювати свої думки. У протилежному випадку ресторани та гральні автомати завжди перемагатимуть музеї.