Страх успіху і синдром самозванця

Автор/джерело -  © Наталя Стілсон 

Люди бояться досить багатьох речей. Хто, звичайно, чого, але зазвичай в якості основного об’єкта страху виступає щось погане і страшне. Ні або навіть не страшне, але таке, що хоча б теоретично може нашкодити.

І коли кажеш, що «у вас, шановний, - страх перед успіхом», люди ставляться до цього з недовірою.

Це тому, що успіх повсюдно визнаний за хорошу справу. Успіх, безумовно, повинен вести до певних хороших ситуацій, або виражатися у збільшенні можливостей, або взагалі якось матеріально винагороджуватися. При цьому, чим більше успіх, тим більше різних бонусів можна очікувати. Так от, з огляду на це все, чому потрібно комусь успіху боятися?

Насправді успіх має й іншу сторону. Разом з різноманітними плюсами, він ще може нести певну загрозу для особистості. Так що можна отримати в одній упаковці з успіхом?

- Розуміння, що мета була не твоя чи ти отримав не зовсім те, на що розраховував.

- Успіх приводить до появи нових проблем, які тебе на поточний момент не хвилюють (наприклад треба думати як вкласти отримані гроші і керувати ними).

- Втрата мотивації (що робити далі, якщо я досягнув всього, чого хотів, навіщо ставити нові плани?).

- З’ясується, що мета недостатня для досягнення щастя або ще чогось (доведеться вчитися або працювати ще).

- Почуття провини (якщо я досягну успіху, то що ж скажуть інші люди, які не змогли його досягти? Може вони теж цього хотіли...)

- Люди будуть тобі заздрити та проявляти агресію. Ти станеш об’єктом пограбування та вимагання.

- Успіх зруйнує тебе як особистість, станеш «акулою» без принципів і совісті.

- Не буде сил постійно підтримувати успіх.

І найголовніше, що турбує людей - думка «насправді я зовсім випадково здобув успіх, - це лише збіг обставин. Насправді я бездарність і фальшивка. І колись це буде виявлено». Більш того, - перспектива успіху стає загрозою. Чим вище ти піднімешся, тим більше ймовірності що там з’ясують «правду» і ти довго і болісно полетиш донизу.

У 1978 році психологи Паулін Клансі та Сюзан Імес досліджували групу успішних жінок. Вони з’ясували, що майже всі з них переживали почуття невідповідність зайнятому місцю в суспільстві та бізнесі. Не дивлячись на те, що вони добилися всього завдяки власним здібностям і заслугам, всередині них жив страх, що насправді вони нічого з себе не представляють і цей факт незабаром буде викритий. Тобто, - вони можуть щось не так сказати, показати свою некомпетентність, низький інтелект або недалекоглядність. Їм здавалося, що зайняте ними місце їм не належить. І ось-ось, хтось покаже на них пальцем і скаже «вона ж насправді (...)» І всі навколишні підтвердять: «Адже так воно і є!». В очікуванні провалу вони відчували значну тривогу, високий рівень стресу, страх і у них виявлялися депресивні симптоми.

Дослідники назвали цей феномен «синдромом самозванця» (impostor syndrome). Основним компонентом, який і викликає страх перед просуванням вперед і перед нинішнім своїм становищем - неможливість включити досвід своїх досягнень в свою Я-концепцію. Тобто, - все той же маленький невмілий 5-річний чоловічок, який одягнув татові черевики і капелюх. Ось-ось мене побачать дорослі, і все заберуть, тому, що я можу зіпсувати речі і тільки посміються наді мною, а може і по шиї дадуть. Те, що «мені вже 35 років і я директор компанії» існує як окрема реальність, яка не відноситься до маленької людини в батькових речах.

Спочатку вважалося, що переважна більшість серед тих, хто страждає на цей синдром, - жінки. Але більш докладні дослідження показали, що чоловіки відстають зовсім не на багато. Особливих гендерних відмінностей у перебігу синдрому теж не було знайдено.

Джерела розвитку синдрому можуть бути сім’я або суспільство в цілому. По-перше, гендерні ролі часто говорять, якою має бути людина, як себе поводити в тій чи іншій ситуації. Невідповідність цим стандартам можуть викликати почуття невідповідності себе займаної позиції.

Наприклад жінка повинна бути м’якою і розуміючою. Бізнес-вумен має бути жорсткою і нещадною і тільки тоді вона може витримати конкуренцію в сучасному світі. Більш того, - з дитинства можуть вживлювати ідеї, що ти насправді не такий вже розумний, твоя думка не така вже важлива, твої помилки - глупі і непрощені, «це в школі ти на висоті, але не діти, не вчителі не знають, який ти на насправді», «ми тебе занадто вихваляли, а насправді ти (...)»

За успіхом суспільство часто пророкує різні біди - тобі будуть заздрити і тільки використовувати у власних цілях, у тебе не буде нормальної сім’ї, ти не зможеш нормально виховувати дітей і т.п. Більш того, у нас до недавнього часу «кар’єризм» був виключно негативним явищем, продавці розглядалися як наполовину шахраї, IT-фахівці багатьма розглядаються, як продавці повітря і нероби.

Навіть якщо на рівні свідомості людина усвідомлює необґрунтованість цих міфів, внутрішній чоловічок у батькових черевиках все ще думає, що це жахливо бути успішним в даних областях. Все одно що зайняти перше місце серед нероб і шахраїв.

Як правило, ці люди страждають «абсолютним перфекціонізмом». Ставлять перед собою нереалістичні цілі, для того, щоб запастися певним авансом довіри і захистити себе від удаваного неминучого викриття. Основним результатом такої політики буває завал роботи. Не дивлячись на те, що вони готові падати від утоми, у них великі труднощі в делегуванні певних частин роботи іншим. Раптом буде зроблено погано, а подумають погано про того, хто доручив. Або ж можуть подумати, що якщо ти віддаєш частину роботи, - отже ти не справляєшся або не знаєш нічого про це.

Причому якісь прогалини в знаннях виглядають для них загрозливо. Це та сама діра, через яку може бути помічена їхня нікчемність. Через це вони кидаються від завдання до завдання, намагаючись осягнути неосяжне.

Якщо вони керують якимось колективом, то влаштовують там «ГУЛАГ-подібну» атмосферу. Всім потрібно важко працювати, думати про те, щоб у жодному випадку не проколотися, запобігти всім можливим проколам заздалегідь і постійно думати про те, що не все передбачено. Помилки неприпустимі.

У відношенні порад з боку вони часто впадають у крайнощі. Або не слухають нікого, або ж раптом лякаються, що йшли в інший бік і різко змінюють політику колективу, компанії.

Явище не обмежується виключно трудової сферою. Іноді в спілкуванні люди побоюються, що хтось дізнається про їх непорядні вчинки в далекому минулому або побачить їхні негативні особистісні якості. Господині часто побоюються, що хтось дізнається, що насправді вона лінива задрипанка, і тре 24 години на добу всі доступні поверхні. Що ще? Що поганий шофер, що погана мати, що поганий спортсмен, що поганий товариш і т.п.

До чого це призводить?

1. Люди не досягають своєї мети, тому, що вони і так почувають себе не компетентними

2. Починають самодеструктивну поведінку (п’ють, вживають наркотики, займаються азартними іграми, шопінгом і т.п.)

3. Втрачають мотивацію (попереду страшніше і більше труднощів, - навіщо туди прагнути?).

4. Хронічне незадоволення досягнутим.

5. Провина (я займаю чуже місце і обманюю навколишніх).

6. Самосаботаж (навмисні дії, які призводять до невдачі).

7. Посилення негативних оцінок майбутнього, своїх перспектив, намірів (насправді я глупий, нікчемний, безперспективний, у мене нічого не вийде).

8. Применшення успіхів (все, чого я домігся - випадковість).

Однак за останні роки було виявлено, що не всі, хто страждають на синдром самозванця однаково «страждають». У 2000 році одне з досліджень показало, що часто синдром самозванця хоч і призводить до надмірного стресу, але робота авансом для захисту себе від викриття часто приносить відчутні плоди в роботі.

Дехто з людей використовують цей синдром навмисно, щоб підстьобнути себе в роботі. У 2008 році серед студентів було виявлено, що дехто використовує синдром для соціалізації. Вони розповідають навколишнім, які вони насправді нерозумні і що їм просто щастить у житті. Навколишні їх жаліють і перестають бачити в них суперників.

Однак, все ж для більшості «синдром самозванця» все так само є досить нагальною проблемою, яка значно гальмує особистісний розвиток і досягнення мети. Ну і повсякденним життям теж не дає насолоджуватися.