Сповідь священика

Автор/джерело -  © Ксенія Карпенко  



Дата публiкацiї - 18.07.2013 | Постiйна адреса - http://www.aratta-ukraine.com/text_ua.php?id=2893

Прослуживши церкві 21 рік, священик прийняв рішення про розхрещення. У своїй сповіді він пояснює «чому».

Про це у своєму блозі пише журналістка Ксенія Карпенко.

* * *

В церкві пропрацював майже 21 рік. 8 липня 2013 року пройшов обряд розхрещення.

Про Церковне Начиння

Мощі, свічки, кадила і вся інша атрибутика виготовляється в Підмосков’ї, возити все це почав на Україну, після проголошення незалежності єпископ Антоній, в церковних колах - кличка Бурдюк. В даний час перебуває у Росії, служить в РПЦ. Мощі виготовляються в основному з частин різних тварин, як то - собачі кістки, жабяча шкіра, а також з синтетичних матеріалів. Церковникам відомі 4 руки Іоана Хрестителя, - в Римі і Константинополі. Обидві справжні і обидві ліві. Деякі святі мають, якщо глянути по світу, по півсотні пальців, десятки голів, сотні інших деталей.

Особлива стаття доходів - це «християнські чуда» , появи намальованих насправді ликів святих і різні ікони - чудотворні, мироточащі і кровоточащі. Замість крові використовується дешева фарба, і про ці всі шахрайства знають абсолютно всі священники. Знають і мовчать, бо залишаються аморалами, які є заробітчанами. Зробіть експертизу мощей і ви побачите, до чого прикладаються віруючі.

Про Зібрання

Будь-яке зібрання священників перетворюється в попойку, яка починається з молитви, а закінчується розвозом тіл. Один з священників завжди бажаний гість на цих заходах, бо на спір, за 3 літри горілки демонструє поїдання мухомора.

Про Хрестики та Прибутки

Всі чудово знають, що золотих хрестиків в церкві не буває, замість золота - мідь з тоненьким шаром позолоти, собівартість десь біля 2 гривень, продажну ціну т.зв. «золотих виробів» подивіться в будь- якій церкві. Візьміть т.зв. «золотого хрестика» і нагрійте запаленим сірником, він зразу посиніє. Рентабельність така, що наркобізнес відпочиває. Як вам 10000 відсотків? За цей бізнес і був вбитий Володимир Кательницький, голова братства ім Андрія Первозванного. Зарізали його і розрізали на шматки його маму, бо наївні бариги початку 90-их думали задешево скупити хрестики із золота, сподіваючись, що то дійсно золото. Те ж і на свічках.

Куди йдуть ці гроші? Риторичне питання. Виправдовується будь-яка брехня, тільки б доход.

Окрема стаття прибутку, - це робота з чиновниками і олігархами. Інколи їх починає мучити щось схоже на совість, але насправді це страх, що колись за злочини доведеться розплачуватись.
Це вже віп-клієнти, рядового до них і близько не пустять. Після відпущення всіх гріхів зазвичай застілля і скромні прохання, вже від священника, чи про виділення землі, чи прикриття якогось чергового гей-скандалу, як це було в Тернополі, коли заступилися за настоятеля, який зґвалтував 16 річну прихожанку, чи трошки контрабанди, залежно від того, хто спокутує свої гріхи.

 

Про Розпусту

Щоб уявити масштаб розпусти, треба поспілкуватись з монахами і монашками тет-а-тет. Можу порекомендувати чоловічий монастир в Богуславі, Київської області. Так само духовні семінарії. І це все в будь-яких конфесіях. Тут, правда, греко-католики попереду всіх. Поїдьте в Бучач, Тернопільської області в коледж святого Йосафата. Навіть ми, що багато чого бачили, жахаємось. Практично всі монастирі, - то кубла розпусти.

Про Віру

Яка там віра! Меркантильність, лицемірство і атеїзм. При мені люди з Борисполя скаржились на місцевого священника, що не похоронив одиноку літню самотню жінку, бо не було чим заплатити. Чим все закінчилось? Загальним розумінням і таким обговоренням, що люди почувши те - зроду б до церкви не пішли. Ті священники, яким нічого не світить в плані кар’єри, або які ще мають совість, намагаються подалі триматись від високих чинів. В провінцію також відсилають непотріб. Село Карашин, Макарівський район, місцевий батюшка кидає жінку і 5 дітей - і в сусідньому селі відкриває тютюногорілчаний магазин, - по-місцевому називається «У попа».

Пам’ятаю, якось приїхали люди з Броварського району, з проханням замінити їхнього священника. На підставі того, що священник на Пасху від перепою ледве на ногах стояв, а потім каже старшій жінці, мовляв, чого так багато яєць понаносили, «в мене вже і свині тих пасок і яєць не їдять». Бабуся й спитала, а що ж нести? «Ви м’ясо несіть, м’ясо точно не пропаде”. Потім спотикаючись і плутаючи слова молитви з матюками, почав посвячувати. Результат - переведення в інше місце, на жаль, не знаю куди.

Розповідати можна годинами. Але, заради правди, скажу, що ті, хто в маленьких містечках і селах ще якось людяніші, бо ближче до людей.

 

 
Счётчик тиц и PR

© АРАТТА. Український національний портал. 2006-2019.
При передруці інформації, посилання на www.aratta-ukraine.com обов`язкове.
© Автор проекту - Валерій Колосюк.