Фатальна кручія російської стратегії: чому Москва ховає себе в Криму

Автор/джерело -  © Сергій Громенко, «Хвиля» 



Дата публiкацiї - 28.03.2014 | Постiйна адреса - http://www.aratta-ukraine.com/text_ua.php?id=3092

Фатальна кручія російської стратегії вже сформувалася: Москва не може добровільно повернути Крим Києву з міркувань внутрішньої стабільності та недопущення власного сепаратизму, також Москва не може нескінченно довго утримувати Крим, оскільки зв’язність його з Росією негативна, а витрати невиправдано високі.

Частина 1. Що було

Мало хто віддає собі звіт в тому, що одна з перших і мало не найважливіших перемог Заходу у Другій світовій війні була здобута, як би це парадоксально не звучало, 7 грудня 1941 року у бухті Перл-Харбор. Звичайно, з точки зору сучасників, та й тактики взагалі, потоплення японцями 4 американських лінкорів, пошкодження ще 4 і купи дрібниці на додачу - приголомшливий успіх, що дозволив самураям заволодіти на найближчі кілька років стратегічною ініціативою на Тихому океані і завоювати половину Східної Азії. Але що отримала Японія в стратегічній перспективі, як виглядав ранок імперського похмілля? Видовище, якщо чесно, було так собі. У підсумку Країна висхідного Сонця пережила тотальну війну, атомні бомбардування і беззастережну капітуляцію - погодьтеся, такі перспективи в грудні 41-го здавалися малореальними, і ось все ж-таки.

Зрозуміло, Україна - не США, перемогти Росію в затяжній війні сам на сам нам не світить, але мова про це і не йде, бо не всі інструменти ХХ століття однаково добре працюють в цьому столітті. Тоді, запитаєте ви, звідки аналогія з Перл-Харбор і взагалі, чим нам допоможе цей приклад? Закономірне питання. Але щоб відповісти на нього правильно, слід перш запитати, а навіщо взагалі Японія напала на набагато сильніші Сполучені Штати і чому 7 грудня я вважаю днем ​​перемоги Заходу?

 

Перл-Харбор після японської атаки 7.12.1941 р.

Отже, навряд чи горді остров’яни мріяли змити кров’ю ганьбу столітньої давності, коли американська ескадра Перрі здійснила примус Японії до глобалізації. Також сумнівно, що японцям було потрібно горезвісний життєвий простір за океаном - далеко, клімат невідповідний і взагалі незручно. І вже зовсім безглуздою може здатися ця атака, якщо згадати, що на той момент США у війні жодним чином не брали участь і навіть, за чутками, таємно приторговували нафтою з Третім Рейхом - японським союзником. А от все-таки самураї взяли і напали - з описаним вище результатом. Чому?

Уявімо на секунду, що Перл-Харбора взагалі не було, - як змінилася б світова історія? Точно відповісти неможливо, але зрушення однозначно були б тектонічного масштабу. Отже, в результаті бурхливих дискусій восени 41-го партія «Армії» серед японського генералітету перемогла партію «Флоту» (а не навпаки, як сталося), в результаті чого імператором прийнято рішення залишити янкі в спокої і напасти на СРСР, особливо з урахуванням того, що німці добилися на Східному фронті блискучих результатів. Операція «Тайфун» у розпалі, вермахт відокремлює від Москви лише 30 кілометрів, а зняти війська з Далекосхідного фронту і підчистити сибірські резерви (як це сталося в поточній реальності) не можна - японці жадають помститися за Халхін-Гол, осаджують або вже взяли Владивосток з Хабаровськом і рвуться до Байкалу. Коротше кажучи, столицю не врятували, німці виходять до Волги, вступає Туреччина на Кавказі - в умовах війни на два фронти СРСР відкочується за Урал, «вісь» святкує перемогу. А що Америка? А Америка нічого - в конгресі більшість становлять республіканці-ізоляціоністи, яким військові ігри демократа Рузвельта поперек горла. Ясно, що жодних сил у Німеччини та Японії не вистачить, щоб звалити США, але і Вашингтон втручатися в справи іншої півкулі не стане. Finita la comedia.

Щоб цього не сталося (остаточне рішення єврейського питання, виселення слов’ян, монополія Рейху на торгівлю в Євразії і інші радощі), Рузвельт починає довгу і хитру гру з метою втягнути Японію в конфлікт і виставити її агресором, щоб жодна собака не посміла гавкнути проти втручання Штатів у світову війну. Для цього він стимулює самураїв санкціями, начебто нафтового ембарго, повністю вбиває острівну економіку, і провокує маневрами флоту в Перл-Харборі - прибравши авіаносці, і залишивши без прикриття 8 лінкорів.

Зрештою президенту вдається найбільший в історії гамбіт - пожертвувавши одним флотом, він, по-перше, заклав основу майбутнього розгрому Гітлера, а по-друге, втягнув США в переможну війну, з якої вони вийшли світовим гегемоном. Ну і як після цього не сказати, що 7 грудня - перший День перемоги!

 

Частина 2. Що є

Повернемося до наших баранів... тобто - до «Зелених чоловічків» в Криму. Насамперед - трохи теорії.

В аналітичній стратегії основним елементом оцінки театру військових дій (ТВД) є позиція. Позиція, в спеціальному значенні слова, - це система, що складається з: а) частини земної поверхні з розташованими на ній топографічними об’єктами, тобто території, б) сукупності всіх інженерних споруд і логістики на цій території, в) людей (військових і цивільних, хоча значення другого, зрозуміло, невелике).

Всупереч поширеній думці, цінність позиції визначається не її розміром, укріпленнями і т.п., а зв’язністю - мірою зв’язку з рештою позицій і свободи маневрів.

Зв’язність може бути позитивною - і тоді ваші війська легко і безперешкодно зможуть переміщатися і воювати на ній, а може бути і негативною - тоді утримати її вам буде складніше, ніж противнику - взяти. Приклад: позиція, що прикриває великий залізничний вузол, володіє високою позитивною зв’язністю і зручна в обороні, оточена фортеця або «котел» - позиції з негативною зв’язністю, витрати на їх утримання зазвичай більші від зисків їх існування. Говорячи простими словами, позиція з високою позитивною зв’язністю розв’язує на неї руки вам і пов’язує ворогові, з негативною - навпаки.

І ще одне важливе зауваження. Все, що викладене нижче, може виявитися неактуальним у разі початку повномасштабної «регулярної» війни з бомбардуваннями, артобстрілами і танковими клинами, але сподіваюся, що до цього не дійде - хоча б тому, що в цьому випадку ніколи буде читати подібні статті.

Отже, з точки зору аналітичної стратегії, російський Крим - винятково погана позиція. Півострів і з Україною мав майже нульову зв’язність (тупикове положення обумовлювало високі транспортні витрати і дорожнечу товарів, навіть за наявності прямого автомобільного та залізничного сполучення), з Росією ж його зв’язність негативна (тобто вартість транспортування предметів першої необхідності більше за ціну цих предметів). Усі, не раз озвучені думки, що Крим відрізаний від таких-то і таких-то магістралей і не підключений до інших (як-то залізничних, водних, авіа) - приватні випадки загальної низької зв’язності півострова в існуючих умовах. Заняття позиції з негативною зв’язністю зменшує зв’язність всього ТВД в цілому і веде до зменшення простору рішень (числу можливих варіантів дій), а це - формальна помилка командувача.

Отже, анексувавши Крим, Путін лише погіршив своє стратегічне положення, незважаючи на всі отримані ним тактичні бонуси. До речі, щоб уникнути звуження оперативного простору, Катерина II буквально відразу після приєднання півострова (1783) вплуталася в нову руйнівну війну з Туреччиною (1787-1791), щоб завоювати решту Причорномор’ї і не залишитися з Кримом як з валізою без ручки. Думка про необхідність захоплення росіянами Херсона для утримання Криму бере свої аргументи з цієї епохи.

 

Анексувавши Крим, Путін лише погіршив своє стратегічне положення, незважаючи на всі отримані ним тактичні бонуси

До речі, розмови про те, що Крим, мовляв, зручний плацдарм для наступу на південь України - так і залишаються розмовами. Перекопський перешийок зручний для оборони в обох напрямках, а крім того, від факту вторгнення на Херсонщину логістична ситуація на півострові не покращиться, отже, у «кримського» угруповання будуть все ті ж проблеми з тиловим забезпеченням. Набагато зручніше тягнути лінії постачання відразу з Ростова через Таганрог (звідти і чекати неприємностей) на Донбас і Північну Таврію, ніж з Кубані через Керченську протоку і Перекоп. Сказане, однак, не скасовує необхідності будівництва на Перекопі оборонних споруд.

Йдемо далі. Крім майже нульової зв’язності наземним транспортом, Крим «домігся» негативної зв’язності в морському і повітряному просторах. Нічого не варті (аеро) порти, якщо в них немає міжнародних або регіональних кораблів і літаків, а внутрішні перевезення не по кишені більшості населення. Навіть у суто військово-морському аспекті вигоди від захоплення Криму у Кремля немає (відмінена орендна плата за базування в Севастополі - це економічний ефект, українські військові й раніше не особливо погрожували флоту, а сам ЧФ РФ сильнішим не став), а збитки очевидні - в Чорному морі тепер частіше будуть опинятися бойові судна ймовірних противників Росії, причому - на законних підставах.

І, нарешті, найважливіший аспект. Позиція, яку не можна залишити добровільно унаслідок надзвичайно високих витрат, відноситься до ключових, а втрата ключової позиції під натиском противника може привести до розвалу всієї лінії фронту на ТВД. Немає жодного сумніву, що сукупність останніх зовнішньополітичних дій Росії і небувалого розмаху ура-патріотичної пропаганди привела до перетворення Криму в ключову позицію РФ не тільки в Причорномор’ї, а й на всій Європейській рівнині. Важко назвати іншу область, захоплення якої мало б стільки негативних наслідків для Москви, як Крим. При цьому, строго кажучи, материкова Україна залишається в плюсі ​​- Крим був для Києва найбільш проблемним регіоном, і відхід його до Росії істотно підвищує зв’язність України і в матеріальному (транспорт, дотації), і в моральному (пантеон героїв, бачення майбутнього) плані. Сказане, знову ж таки не означає, що не слід вести боротьбу за повернення Криму, просто слід, по-перше, бачити позитив нинішнього положення і отримувати з нього вигоду, а по-друге, по-новому вибудовувати в майбутньому відносини центру і півострова.

Отже, заняття Криму і офіційне включення його до складу РФ: а) позбавило Росію найважливішого важеля впливу на Україну і небачено згуртувало українців, б) піддало Москву не тільки економічних втрат в самому Криму, а й світовим санкціям, здатним, в середньостроковій перспективі, повністю обрушити російську економіку, в) унеможливило залишення півострова (це ще було реально між 16 і 21 березня) і повернення до status quo без внутрішнього соціального вибуху (91% росіян підтримали «повернення» Криму плюс у випадку «відділення» серйозний імпульс отримає російський сепаратизм).

Таким чином, перед нами класична ситуація присвоєння РФ згаданого валізи без ручки, який і викинути не можна, і нести важко, а в стратегічних термінах - поява фатальної кручії. Це означає, що кожний наступний крок в заданих рамках буде все більше звужувати простір рішень до такої міри, коли вже жодна дія в принципі не зможе привести до перемоги.

 

Їх чекає гірке похмілля...

Частина 3. Що буде

Займатися прогнозами в подібних ситуаціях - заняття невдячне з двох причин. По-перше, ми не володіємо всією повнотою інформації, що дозволяє робити обгрунтовані прогнози, по-друге, обставини змінюються так швидко, що інший текст встигне застаріти, поки буде публікуватися (це вже сталося). Втім, завдяки аналітичній стратегії ми можемо позначити коридори можливих рішень хоча б на найближчу перспективу.

Отже, фатальна кручія російської стратегії вже сформувалася: Москва не може добровільно повернути Крим Києву з міркувань внутрішньої стабільності та недопущення власного сепаратизму, також Москва не може нескінченно довго утримувати Крим, оскільки зв’язність його з Росією негативна, а витрати невиправдано високі.

Вже зараз зрозуміло, що на перетворення півострова в вітрину РФ підуть кошти з резервних фондів, накопичених за рахунок заморожування пенсій росіянам, стабілізаційних фондів, отриманих від продажу нафти і т.п. Кримські пенсіонери вже отримали перші російські виплати - міф про їх чотириразове підвищення розвіяний. З урахуванням того, що санкції найближчим часом зняті не будуть, кримський туризм занапащений на декілька сезонів, а Україна може почати продавати півострову електрику і воду за світовими цінами - деградація регіону замість його розквіту неминуча. Якщо ж РФ почне направляти до Криму фінанси, що призначалися «старим» суб’єктам, нас очікує поява в самій Росії гасел «Досить годувати Крим» (як варіант - посилення риторики в дусі «Досить годувати Кавказ, раз Криму не вистачає»). У звичайних умовах бюджет небідної, загалом-то, Росії рано чи пізно впорався б з цим «придбанням», але економічна ізоляція Москви істотно знижує шанси такого результату.

Отже, у Росії є тільки два шляхи - здійснювати даремні по суті дії всередині наявного оперативного простору, відтягуючи неминучий фінал, або спробувати зламати існуючі рамки і сформулювати нові правила, наприклад, затіяти велику війну. Але навіть якщо глобальний Захід і не прийде на допомогу Україні військовою силою - одного лише повного нафтового ембарго вистачить, щоб маніпулювати Москвою 2014-го як Токіо 1941-го.

Я не знаю точної дати, коли Росія досягне дна фатальної кручії, та й безглуздо було б зараз її прогнозувати. Найголовніше, що фінал неминучий і невблаганний - рано чи пізно російська економіка обвалиться, не будучи в змозі вести протистояння з усім світом, після чого Москва, як Рим колись, почне відкликати легіони з околиць, щоб підтримати розхитаний центр і придушити голодні бунти в мономістах. У цей день Україна без єдиного пострілу поверне собі Крим, а до цього всі наші зусилля слід зосередити на тому, щоб підвищувати зв’язність власних наявних позицій, а по-людськи - будувати нову успішну країну.

 

Японський бомбардувальник, за миті до зіткненням з авіаносцем «Ессекс» біля узбережжя Філіппін, 25 листопада 1944 року. (US Navy)


 


 

© АРАТТА. Український національний портал. 2006-2024.
При передруці інформації, посилання на www.aratta-ukraine.com обов`язкове.
© Автор проекту - Валерій Колосюк.